Прикували кайданками до батареї: у Запоріжжі презентували проєкт про мужніх журналістів

Журналісти-переселенці, запорізькі медійники і студенти факультетів журналістики двох університетів взяли участь у презентації масштабного проєкту "Розстріляна свобода слова" і однойменної брошюри, випущенної НСЖУ. Захід, під час якого були показані кілька відеосюжетів, пройшов у Центрі журналістської солідарності.

Презентація, яку вела голова Запорізької обласної організації НСЖУ Наталія Кузьменко, розпочалася з Гімну України і хвилини мовчання в пам’ять загиблих колег, захисників і захисниць України. З початку повномасштабного вторгнення росіян загинули понад 70 українських і іноземних журналістів: 15 - під час виконання службових обов’язків, 10 - цивільні жертви, які загинули внаслідок ворожих обстрілів, решта - це мобілізовані і добровольці, які загинули на фронті.

Національна спілка журналістів України у партнерстві з шведською неприбутковою організацією «Civil Rights Defenders» створили документальний проєкт, в якому зібрані відеоісторії понад 100 журналістів. Його суть і найголовніший посил -“Журналісти важливі”. Про історію проєкту та його реалізацію розповіла учасникам презентації перша секретарка НСЖУ Ліна Кущ.

Російські військові не зважають на напис "Преса"

- Записані 102 історії журналістів, які були жертвами або очевидцями російських злочинів, при безпосередньому спілкуванні створено 25 відеосюжетів, 77 засновані на інтерв’ю, записаних через ZOOM, - повідомила Ліна Кущ. - Медійників розпитували про виклики, з якими вони зустрілися під час повномасштабної війни, про те, як вона позначилася на роботі, житті, редакції.

За словами Ліни Кущ, головна мета проєкту - донести до світу необхідність покарання російських воєнних злочинців, у тому числі за злочини проти журналістів і медіа. Російські військові не зважають на напис "Преса", вони стріляють прицільно в журналістів, знищують приміщення редакцій і технічні засоби, позбавляють працівників ЗМІ роботи, а жителів міст і сіл - необхідної інформації.

Відеосюжети проєкту “Розстріляна свобода слова” з англійськими субтитрами направляються за кордон, щоб там бачили не тільки те, що відзнімають в Україні іноземні журналісти, а й реальні історії з життя українських медійників.

Окремий розділ проєкту — розповіді журналістів про життя в умовах окупації, про перебування у російському полоні. На Запоріжжі жахів ворожого полону довелося зазнати відомим журналістам Ірині Дубченко із Запоріжжя, яку росіяни затримали в Розівці, і бердянцю Миколі Тишакову. На щастя, колегам вдалося вийти на свободу.

Є також розповіді про журналістів, які продовжують, на жаль, знаходитися у полоні, як, наприклад, відома мелітопольська журналістка Ірина Левченко. Ірину разом з чоловіком Олександром російські військові затримали на вулиці 6 травня і з тих пір про їх долю нічого не відомо.

Багатьом медійникам вдалося евакуюватися у більш безпечні місця. Зокрема, на обліку у Центрі журналістської солідарності Запоріжжя знаходяться понад 30 журналістів — переселенців, які приїхали у Запоріжжя з Бердянська, Енергодара, Гуляйполя, Оріхова, Якимівки, Лисичанська, Маріуполя.

В Оріхів газету доставляють рятувальники

Під час збройної агресії рф українським ЗМІ нанесені великі збитки. За словами Ліни Кущ, понад 20 редакцій втратили доступ до приміщень, майна, техніки через окупацію або бойові дії. І мета НСЖУ — відродження засобів масової інформації, в першу чергу друкованих, на деокупованих територіях.

Національна спілка журналістів також сприяє відродженню преси на територіях, де ведуться бойові дії. Так, з квітня за сприяння НСЖУ у Запорізькій області відновлено випуск газети Оріхівської громади “Трудова слава”. Спецвипуски у місто, яке ворог цинічно знищує, доставляють рятувальники. Двічі тираж з ними возила головна редакторка Світлана Карпенко.

- Свободу не можна розстріляти, можна розстріляти людей і будівлі, - зазначила спікер ГУ ДСНС в Запорізькій області полковник служби цивільного захисту Юлія Баришева. - Але свободу і віру розстріляти не можна! Коли до нас звернулися з проханням допомогти доставити тираж газети “Трудова слава”, ми з радістю відгукнулися. І робили це вже кілька разів. Люди, які вже 550 днів сидять без світла, просять - дайте нам почитати, ми з ліхтариками у підвалі читатимемо газету. До речі, ми відновили випуск відомчої газети “Ситуація”, яка була заснована 18 років тому. Перший за останні 6 місяців номер вийшов 14 липня. Тримаємо стрій! Разом до Перемоги!

Як підкреслила Юлія Баришева, Оріхів - закрите місто, до нього можуть потрапити лише військові і рятувальники, волонтери - лише за спеціальним погодженням. Тому допомога рятувальників у доставці спецвипусків “Трудової слави” просто безцінна.

Головна редакторка газети Оріхівської громади Світлана Карпенко - одна з героїнь проєкту "Історії життя та роботи в умовах війни", частиною якого є проєкт “Розстріляна свобода слова”. Світлана розповіла, що прийняла рішення виїжджати з міста після дзвінків від окупантів з пропозицією співробітництва. Та і ситуація в місті вже була важкою.

Евакуювалися і працівники редакції, за винятком фотокора-пенсіонера, який виїжджати не схотів. Живе поруч з редакцією, наглядає за приміщенням. Газетярі виїхали до Запоріжжя, одна їх колега - на Львівщину.

- Ми вірили, що от-от повернемося в Оріхів, у редакцію, - згадує Світлана Карпенко. - Але все затягувалося. Так тривало до зими. Потім, бачу починають виходити газети на деокупованих територіях. І я подумала: в Оріхів із Запоріжжя доїжджають влада, рятувальники. Чого не спробувати відновити випуск газети?  Отримала підтримку Центру журналістської солідарності. У Запоріжжя приїжджав голова НСЖУ Сергій Антонович Томіленко і ми їздили в Оріхів, де впевнилися, що люди чекають газету. Було прийнято рішення працювати дистанційно.

У квітні вийшов перший номер. Тепер виходимо двічі на місяць, спецвипусками. Газета розповсюджується по усіх п’яти громадах, де нас читали раніше.

Світлана Карпенко — одна з 26 керівників ЗМІ, яких Національна спілка журналістів нагородила “Хрестом громадянських заслуг”. Ліна Кущ вручила головній редакторці “Трудової слави” заслужену нагороду.

Психологічно було дуже важко

В роботі над проектом "Історії життя та роботи в умовах війни" взяла участь запорізька журналістка Ольга Боглевська. За словами Ольги, вона вона зробила 16 дистанційних інтерв'ю з колегами з різних міст України.

- Технічно було складно, адже на той час вже почалися блекаути. Бувало, тижнями домовлялися про інтерв'ю, а дзвониш і в цей час починається тривога і людині треба спускатися в укриття, - розповідає Ольга. - Але найбільша проблема - не технічна. Психологічно це було дуже важко.

Найперше інтерв'ю взяла у Наталії Дєдової — телевізійниці з Маріуполя. 11 березня 2022 року Наталія втратила чоловіка, який загинув у неї на очах під час обстрілу їх будинку. Віктор Дєдов — прекрасний оператор. А вона не може його поховати, бо їм з сином треба швидко виїжджати.

Після цієї розмови мене накривало понад годину. Вона тривала 40 хвилин і весь цей час я переживала разом з Наталею її біль. Півгодини лежала в ліжку і дивилася на стелю. Я розуміла, що це буде важко - писати інтерв'ю з колегами, які стільки пережили!

Журналістку сайту “Мелитопольскте ведомости” Юлію Ольховську затримали в березні. О 5-й годині увірвалися, перевернули все в будинку і повезли в редакцію. Окупанти переконували її співпрацювати, намагалися схилити на свій бік, казали, що росія у Мелітополі назавжди. Але Юлія відмовила, і вони її відпустили.

70-річного Олександра Гунька, який веде сайт Каховка сіті, затримували кілька разів. Спочатку - на добу. Прикували кайданками до батареї, запитували, чого він називає їх орками, окупантами. Відпустили. Він продовжував вести сайт, то затримували ще двічі. Примусили навіть записати відео з типу покаянням - що він вибачається перед ними, відео гуляло в мережі. Прийшли додому. Він сидів за столом. Поруч - два автоматники, перед ним - оператор з камерою. Дали папірець з текстом. Це і не покаяння, взагалі-то було. Три нейтральних слова. Людина вела себе дуже гідно. Потім Олександр Гунько евакуювався до Львова.

Ольга зазначила, що дякуючи цій ініціативі НСЖУ, у журналістів з’явилася можливість задуматися над власною місією

- Мужність журналістів вражає. Попри обстріли, терор окупантів люди вистояли, повернулися до роботи на інших територіях. Тетяна Писарєва перебувала у Маріуполі на початку повномасштабного вторгнення росіян кілька тижнів. За її словами, у місті була, окрім драмтеатру, ще одна трагічна локація - будівля філармонії, де ховалося до 1000 маріупольців. За її словами, там було дуже страшно! Тетяна спочатку виїхала до Львова, потім переїхала в Київ. Через 2 місяці відновила роботу телеканалу. Техніки у них не було, але при підтримці грантів з цією проблемою впоралися.

У кожного журналіста - своя історія

На презентації також виступили журналістка з Енергодара Алла Шамрай, бердянська журналістка Вікторія Горбатко, журналіст і письменник з Гуляйполя Іван Кушніренко.

- Важливо розуміти, що у кожного журналіста — своя історія, свої виклики, - підкреслила Вікторія Горбатко. - Бердянськ був окупований на третій день вторгнення. Журналісти, які залишилися в окупації, у своїй більшості гідно себе показали. Вони брали участь у масових заходах, стали активно волонтерити, коли в Бердянськ почали масово прибувати маріупольці. На жаль, майже з перших днів робота усіх місцевих ЗМІ була паралізована. Всю апаратуру,  техніку окупанти прибрали до своїх рук.

Працює окупаційне ТБ, створене на базі двох місцевих телекомпаній, і радіо, роботу якого організували на базі “Азовського радіо”.

Частина журналістів виїхала, частина висловлювала свою позицію на сторінках у Фейсбуці і постраждали за це. Як, наприклад, колишній власкор запорізької газети “МИГ” Микола Тішаков. Його ув’язнили, через деякий час відпустили, але з Бердянська не випустили.

Про решту колег інформації мало. Є зрадники, але вони або не члени НСЖУ або виключені зі Спілки за співробітництво з окупантами.

Підсумовуючи, хочу зазначити, що у нас ще все попереду. Після деокупації Бердянська треба буде пройти важкий шлях — і в першу чергу відроджувати місцеві ЗМІ.

Вікторія Горбатко не стала акцентувати увагу на найбільш відомому зраднику журналістської спільноти, яким є головний редактор газети “Город”, прессекретар двох міських голів павло іщук.

Наприкінці квітня 2022 року окупанти призначили колаборанта заступником “мера” Бердянська з питань зовнішньої та внутрішньої політики та масових комунікацій. Згодом іщука виключили з лав НСЖУ «через втрату зв'язків з організацією».

31 жовтня 2022 року отримав важкі поранення внаслідок вибуху — попрацювали бердянські партизани. Довго лікувався, проте став на ноги.

30 березня 2023 у москві бердянця павла іщука заочно прийняли до «Союзу журналістів Росії» і нагородили щорічною премію «Золотое перо» в номінації «За смелость при исполнении журналистского долга».  Хоча всі розуміють, що павло отримав її за зраду України, бо журналістом він не працював, та й підірвали його як заступника "мера сауленка", тобто за зраду.

Цю «нагороду» йому привіз до Бердянська та вручив російський пропагандист алєксандр малькєвіч.  Процес вручення зняли на відео, на якому  павла показали лише до пояса, але видно, що він стоїть, спираючись на милиці.

 Зрадник зізнався, що все життя мріяв стати членом рсж, пояснивши це українською приказкою… «гуртом і батька бити краще».

А ще сказав, що давно хотів «приобщиться в этот достойный коллектив, всем вместе быть частью большой семьи журналистов, ведь это и почётно, и престижно», додавши, що «в Украине нет свободы слова, а для самовыражения и донесения правды сейчас стало возможностей больше». Ця тирада взагалі смішна, бо як головний редактор павло у своєму виданні міг писати все, що завгодно. Головне - щоб написане співпадало з поглядами власників видання.

Після деокупації Бердянська колаборанту доведеться виїжджати з міста лр "боліт" - у 2023 році суд визнав винним павла іщука у колабораційній діяльності та засудив заочно до 8 років позбавлення волі.

А от енергодарська журналістка Алла Шамрай зазначила, що серед членів їх первинної організації НСЖУ немає зрадників. Журналісти або евакуювалися після пропозицій про співпрацю, або не співпрацюють з окупантами.

Багаторічний редактор газети “Голос Гуляйполя! Іван Кушніренко з дружиною Лідою евакуювалися до Запоріжжя 1 квітня минулого року. До цього майже місяць жили у підвалі, ховаючись від ворожих обстрілів. Перші кілька місяців ветеран журналістики, за його словами, знаходився у “ступорі”. З цього стану вийти допоміг Центр журналістської солідарності, який був створений на базі обласної організації НСЖУ. Про пережите у Гуляйполі Іван Кушніренко написав у книзі “Гніздо сивого птаха”, яку нещодавно видав у Запоріжжі. Свою книгу Іван Кирилович подарував першому секретарю НСЖУ Ліні Кущ і збірка стане ще одним яскравим свідченням журналістів про злочини росіян в Україні.

Голова Запорізької обласної організації НСЖУ Наталія Кузьменко подякувала керівникам НСЖУ за змістовний і дуже важливий для медійників проект і запевнила, що обласна організація НСЖУ завжди підтримувала журналістів і піклуватиметься про них й надалі. А Ліна Кущ висловила задоволення роботою співкоординаторів Центру журналістської солідарності Запоріжжя Наталії Кузьменко і Валентини Манжури, а також телеоператора Дар'ї Зирянової.