Картини олією та колажі з краваток: у запорізькому музеї відкрилася надзвичайно яскрава виставка відомої художниці

Понад 100 робіт запорізької художниці Валентини Чікіної, найраніші з яких написані у 1990-х роках, можна сьогодні побачити на її персональній виставці "Вікно у третє тисячоліття"  у Запорізькому обласному художньому музеї.

Триптих, який дав назву вернісажу, зустрічає відвідувачів у фоє першого поверху і знайомить відвідувачів з творчим почерком надзвичайно яскравої та самобутньої місткині. Основою для триптиха "Вікно у третє тисячоліття" стала справжня віконна рама з ручками, в яку вставлялася картина.

Живописна композиція сповнена роздумів про життя великого міста з його яскравими моментами, екологічними проблемами та роздумами про майбутнє. Авторка, між іншим, завжди наголошує, що хоче, аби її роботи “читали”, розуміли сюжет, який вона зашифрувала в картині.

Останній раз у художньому музеї персональна виставка Валентини Чікіної проводилася у 2003 році. З того часу роботи художниці можна було побачити на “збірних” вернісажах — тут, у музеї, чи на виставках міського творчого об’єднання митців “Колорит” у Виставковій залі Національного союзу фотохудожників України.

І ось нова персональна виставка, на яку Валентина Чікіна відібрала усе найкраще, що створила за кілька десятиліть творчості. Роботи займають увесь простір другого поверху — вони розміщені на стінах і у вітринах  у холі та  двох кімнатах. Представлені живопис, графіка, роботи з гіпсу. Родзинка вернісажу — колажі з чоловічих краваток іноземного виробництва, яким відведена окрема кімната.

Валентина Чікіна розповіла, що велику персональну виставку готувала до свого ювілею — 70-річчя. Але почалася пандемія коронавірусу, яка зачепила і Валентину Андріївну — вона двічі перехворіла ковідом, потім розпочалася повномасштабна війна і у неї не було ніякого бажання творити.

Так промайнули три роки. Тому ця виставка, як то кажуть, “не датна” - музей запропонував Валентині Чікіній її провести і художниця відповіла згодою. Так у запоріжців та гостей міста з’явилася можливість насолодитися прекрасними роботами.

- Як ви зрозуміли, що творчість — це ваше?

- Ще до народження вирішила, що буду художником. Першим моїм учителем став Іван Федянин. Мені було 6 років, він не хотів мене брати до себе, я ще до школи не ходила. Пам’ятаю, малювала зеленим олівцем. Але все ж таки його вмовили мене взяти. Займалася у Палаці піонерів, там була ізостудія, також любила ліпити. До сих пір пам’ятаю запах ізостудії...

Іван Федорович розвивав у мені фантазію, бо я ж прийшла до нього малою — яка там фантазія? Дуже любила малювати портрет, а він мені щоразу казав: “Малюй композицію!”. Для мене це було щось страшне!

Я помалюю-помалюю, а потім на місяць пропаду. Потім мама мене знову приводить на заняття. Я не можу йому сказати, що не хочу малювати композицію, а хочу ніс, вуха малювати...

Потім займалася у художній студії Сергія Латанського, теж у Палаці піонерів. Захопилася малюванням. Мама підтримувала.

- Ваші батьки пов'язані із мистецтвом?

- Можна сказати, що мама та тато опосередковано займалися малюванням. Після війни вони були в артілі "Красный Восток", де малювали портрети за фотографіями. Наприклад, поєднували людей із різних фотографій на одному портреті, фотографували, збільшували, мама ретушувала, зір так посадила собі.

Тоді це була дуже прибуткова справа, багато хто хотів, щоб залишилися портрети на згадку. Скільки я фотографій тоді переглянула, як мені це подобалося!

- Чи є у вас улюблена картина?

- Улюблених багато. А ось улюблені теми, які не набридають – Флора (з равликом на голові), релігійна та африканська. Мені з дитинства подобалися негритята — вони такі симпатичні! Як потім з'ясувалося, у минулому житті я була шаманом в якомусь африканському селі, це мені вирахували по комп'ютеру. Цікаво, що років у 5 мені часто снилися сни - савана, пальми, помаранчевий захід сонця і я бачу в небі літак, який розбивається. А ще улюблені теми — діти, кішки.

Одна з улюблених картин художниці - “Я малюю місто” (1980 р.). Її можна було побачити лише під час відкриття виставки - була в експозиції всього один день. Картину Валентина Чікіна подарувала до фондів музею після своєї попередньої персональної виставки. У музеї картину описують так: “Це автопортрет художниці, яка своїм чарівним пензлем перетворює задимлений промисловий пейзаж на світле місто мрії”.

- Я малюю своє місто. Заводи, бруд, морок я ніби “протираю”, місто стає іншим, роблю місто кращим. У радянський час художники приїздили у Запоріжжя малювати дими заводів. Запоріжсталівські дими були дуже живописними! І художники дуже любили їх писати. Там стільки фарб, така гра кольорів! А зараз там і писати нічого!

- Привертає увагу ваша картина "Банний день", з малюком, який верещить під час купання. Вона дуже реалістична...

- Я до сих пір чую цей голос, хоча 40 років пройшло! Була у творчому відрядженні у Вишньому Волочку, там поруч академічна дача. З ще однією художницею пішла до лазні. Миємось і чуємо неймовірний вереск. Дивимося, молода мама з трьома діточками. Двоє спокійні, а найменший так репетує! Мама ж миє його з такою любов'ю. Я приїхала й одразу написала маленький етюд. Він був такий життєвий!

Ця тема і досі улюблена. Це вже четвертий авторський повтор картини "Банний день". Попередні розкупили. Один лікар купив і ескіз, і роботу. Але картини всі різні — міняється техніка, колорит.

- На багатьох ваших картинах зображені кішки. Скільки їх у вас і чи малюєте з натури?

- Шість кішок та дві собаки. Не малювала з натури давно, мабуть, з часів навчання. Якщо всі малюватимуть однакових кішок з натури, то це буде нудно.

...Безперечно, один з найефектніших напрямів творчості місткині — створення панно та колажів з чоловічих краваток. Ці чоловічі прикраси за кордоном шиють з дорогих тканин яскравих кольорів та з вишуканими принтами. Художниця поєднує клаптики як фарби, створюючи напрочуд живописні твори. Ми можемо побачити казкові сюжети, релігійні мотиви, які Валентина Чікіна втілює і у живописі.

- Пані Валентино, вражають ваші колажі з краваток. Як все почалося?

- Все почалося з того, що у 2002 році зробила капелюшок із краваток, він є на виставці. А я з дитинства люблю шити, от пошила 25 років тому собі спідницю з краваток (показує. - Авт.).

Подивилася - цікавий матеріал для творчості. Першою роботою став "Франкенштейн". Хотіла зробити серію "Франкенштейнів". Поїхала в секонд-хенд і купила два мішки краваток на вагу. Свого часу вони стали моїми фарбами. Щоправда, серія "Франкенштейн" не пішла, а пішли інші роботи. Мені сказали, що це “печворк”, я тоді навіть не знала, що це таке, що це картина з клаптиків.

Краватки іноземного виробництва дуже гарні, тканина — ацетатний шовк. На заводі виготовляли 5 краваток одного кольору і розкидували по всьому світу. Мені жодного разу не траплялися краватки однакового забарвлення.  Отримувала задоволення, коли з ними працювала! Вони — вічні. Наші радянські краватки — це була просто порнуха!

На виставці також можна побачити унікальний, єдиний в світі, капелюшок, на якій наліплено безліч лейбочок від краваток. А ще — стильну жіночу сумочку з чоловічих краваток.

Про чоловіка

- На одній з картин намальована гарна пара...

- Це ми з чоловіком Олексієм, він вчить дітей гри на гітарі. 24 березня відзначили 40-річчя шлюбу. Поруч ще одна картина — Олексій зображений з гітарою. З неї усе і почалося. Я хотіла навчитися грати і прийшла до нього на урок. Поспілкувалися, пограли. А через деякий час він зробив мені пропозицію руки і серця.

Я подумала: а навіщо  вчитися на гітарі, якщо в мене є свій гітарист? Я співаю, він грає, усе чудово. Трошечки навчилася, звичайно, можу зіграти “Миллион алых роз“, наприклад. Дуже вдячна чоловікові за підтримку, за допомогу в оформленні картин на цю виставку.

Ще одна картина з зображенням Олексія авторства Валентини Чікіної є у музейних фондах, серед семи картин, подарованих художницею в різні роки, за що музейні працівники їй дуже вдячні.

Чоловіку подобається усе, що робить його неймовірно талановита дружина. “Коли вона щось робить, дивлюсь і милуюся”, - розповів Олексій.

Бліц-питання

 - Пані Валентино, хто чи що вас надихає на написання таких чудових картин?

 - Сама себе надихаю! Буває, почую якусь пісню або якийсь вірш... Або сама щось напишу.

 - Чи збулася ваша дитяча мрія?

 - Ні, я хотіла стати космонавтом. Полетіти на якусь планету, подалі.  Зараз вже на Марс не хочу.

 - Ви відчуваєте крила?

 - Так. Іноді чухаються лопатки (сміється). Мабуть, проростають.

 - Чим зараз займаєтесь?

- Реанімувала роботи для виставки (зокрема, відновила деякі картини за допомогою акрилу. - Авт.), був такий турборежим.Тепер відсипатимуся тижнів зо два.

Факт

У січні 2000 року Валентина Чікіна відкрила приватну галерею “Порт-Арт”, у якій кілька років проводила цікаві виставки. На жаль, цей осередок культури і мистецтва у нашому місті не зміг довго існувати - через 3 роки галерея закрилася.

Довідка

• Валентина Чікіна народилася у Павлодарі у Казахстані, де жила до чотирьох років. Потім переїхала з батьками до Запоріжжя.
• Закінчила Запорізьку середню школу № 65, Палехське художнє училище (спеціальність "художник лакової мініатюри").
• У групових виставках бере участь з 1974 року, за кордоном – у м. Рованіємі, Фінляндія.
• Брала участь у серії відомих сезонних виставок із серії «Образ. 90-ті» у Запорізькому обласному художньому музеї (1992-1999 роки). До речі, вона єдиний художник, який брав участь у всіх восьми виставках серії.
• Зокрема, у 2023 році брала учать у груповій виставці "Весна нескорена" у Запорізькому обласному художньому музеї.
• Персональні виставки: 1996 рік – у Запорізькому обласному художньому музеї;  2003 рік – у Запорізькому обласному художньому музеї, у київських галереях "Кроки назустріч", "Печерська".

Приходьте  на виставку!

Художній музей (вул. Незалежної України, 76-Б, зупинка "ТЦ "Україна") відкритий для відвідувань у п’ятницю, суботу та неділю з 10.00 до 16.00.

Вхідний квиток - 25 грн, пільговий - 15 грн.

Фото авторки