Незапланована виставка: у Запоріжжі відомий фотохудожник показує спорт, війну, Хортицю і друзів

До 26 жовтня у виставковій залі Національного союзу фотохудожників України працюватиме виставка одного з найвідоміших запорізьких фотомайстрів Сергія Лаврова, яку автор відкрив у день свого 75-річчя.

Попередня персональна виставка була приурочена до його 70-річчя.

- Під час повномасштабної війни я не планував робити виставку до свого ювілею, але голова комітету з пляжного футболу, міні-футболу і футзалу  Запорізької обласної асоціації футболу, арбітр національної категорії  Володимир Біляєв попросив зробити виставку “Світ футболу” - свого роду фотозвіт про пляжний футбол у Запоріжжі, а також виставку про наших захисників із ЗСУ "Незламні"- розповідає ювіляр. - І виставка була створена!

Турніри з  пляжного футболу  Сергій Лавров знімає вже 22 роки. Яскраві, динамічні світлини фотомайстра відображають хід напружених поєдинків, у яких команди за перемогу змагаються до фінального свистка арбітра, емоції спортсменів та тренерів.

Світлини, на яких зображені миттєвості футболу на піску, складають половину експозиції ювілейної виставки. Вони з двох останніх турнірів.

До спортивних фотознімків Сергій Лавров додав дещо зі своїх світлин на різні теми. На виставці можна також побачити фотозображення Хортиці, світлин з друзями — зокрема портрет художника Володимира Гулича в майстерні.

До речі, саме Володимиру Гуличу належить перший мурал у Запоріжжі, створений у 1997 році. Робота називалася "Жовтий "шевроле" Марлен Дітріх" прикрашала стіну біля вже неіснуючого кафе "Залізний Фелікс". Стінопис проіснував років п'ять, а потім його знищили і тепер мурал можна побачити хіба що лише на фото, у тому числі авторства Сергія Лаврова.

Декілька знімків зроблені на концертах у Запорізькій обласній філармонії. На одному можна побачити улюбленицю публіки дуже яскраву і харизматичну піаністку заслужену артистку України мультиінструменталістку Ілону Турчанінову, яка приходила вітати Сергія Лаврова від імені колективу і керівництва облфілармонії і охоче позувала біля свого портрета.

Окрема частина - фотороботи з поїздок у зону АТО/ООС — до Лиману, Широкіно. На світлинах — відомі запорізькі волонтерки Ірина Мелентьєва, яка запрошує Сергія в поїздки до бійців, Ніна Ярмаркіна.

Військовий Вадим Петренко, дізнавшись, що до них приїхав професійний фотокореспондент, на джипі повіз Сергія фотографувати місця, де біля Лиману нещодавно проходили бої — щоб зберегти для історії місця боїв.

В експозиції є дві світлини з зображенням снайперки Юлії: зі снайперською гвинтівкою та за піаніно у розбитій школі в Широкиному.

- Зайшли у школу — все розбито. Дуже сумні враження. А Юля присіла за піаніно і я її сфотографував. Юля ще й письменниця — вона пише цікаво, з гумором та міцними словами про своє дитинство. Тільки мені довіряє себе фотографувати, - ділиться Сергій Вікторович. - Коли я зробив перші світлини, вона сказала, що тільки я можу її фотографувати.

- Що найбільше вразило вас у поїздках до АТО, а пізніше до ООС?

- Вразило з дуже сумного боку, що на дорогах стоїть кинута техніка, валяються трупи у посадках, розбомблені селища – це жахливе видовище. Ось, наприклад, знімав Святогірськ – церкву (це не Свято-Успенська Святогірська лавра) та російські розбиті танки, такий контраст. До слова, церкви рятували людей, там вони ховалися від обстрілів. Такі враження... Хоча їх багато, але я не зациклювався тільки на війні.

В експозиції можна також побачити справжнісінькі раритети — чорно-білі світлини з Німеччини. У 1994 році Сергій їздив з танцювальним колективом “Фієста” Палацу культури “Дніпрспецсталь”, яким керував Геннадій Шевцов, на чемпіонат світу з бальних танців. “ У нас була сильна команда, - згадує фотомайстер. - Я їх фотографував тут, у Запоріжжі, і коли вони збиралися на чемпіонат світу у Німеччину, вирішили, щ їм потрібен хороший фотограф. Взяли мене з собою.

Сергій сміється і каже, що німці тоді і зараз майже не відрізняються.

Під час урочистого відкриття фотовиставки голова Запорізької обласної організації Національної Спілки фотохудожників України Олег Бурбовський назвав Сергія Лаврова одним із найкращих запорізьких фотомайстрів. Таким його вважає і керівник комітету з футзалу та пляжного футболу Запорізької обласної асоціації футболу Володимир Бєляєв, завдяки якому, власне, і з’явилася ця виставка.

А фотохудожник Євген Ком відзначив неперевершені пейзажі Лаврова та позитивність і життєствердження виставки в цілому: "Вона дає надію". І інші гості відзначали багатогранний талант знаного фотомайстра.

На відкритті було багато знайомих і друзів ювіляра, які прийшли привітати Сергія Лаврова і подивитися його виставку.

- Яка фотографія на виставці «найстарша за віком”?

- Все почалося з цієї фотографії, вона зроблена у 1984 році (Сергій Лавров показує на фото своєї Наталії. - МВ). Ми зустрілися у Ясній Поляні. Я тоді жив у Орлі. вона – у Запоріжжі.

До цього я зробив фоторепортаж, як у Ясній Поляні знімають фільм "Лев Толстой". Мій фотопортрет Сергія Герасимова в образі Толстого надрукували в "Літературній газеті". Тоді я ще не був професійним фотографом. Можна сказати, що професіоналом мене зробив Герасимов, який сказав, побачивши фото зі знімання: "Чим би ти не займався, ніколи не кидай фотографію".

До Наталі потрапила газета з моєю світлиною, і вона, бувши там проїздом, вирішила відвідати могилу Толстого. Вийшла з поїзда з цією газетою, зустріла мене і спитала, де що знаходиться. А я дістаю оригінал фотографії – здивуванню не було меж!

Наталія Лаврова уточнює:

- Це було 1983 року, а 1984 року у нас уже народився старший син, Коля. Коли я приїхала до Ясної Поляни, то все було зачинено і я пішла на могилу Толстого. А переді мною йшов Сергій. Я одна, на лісовій стежці. Обігнала його, першою підійшла до могили Толстого і стою.

Тут підходить Сергій і була така приємна тиша, що я сказала: "Все життя хотіла побувати біля могили Толстого, побачити садибу, а все закрито". А він відповідає: "Хочете, я вам покажу живого Толстого?" і дістає фото з написом, в якому Герасимов дякує йому. Це мене розташувало. Ми походили, він мене сфотографував, зробив те саме фото (яке є на вистаці. - МВ).

До речі, Сергій Лавров не приховує, що коли він познайомився з Наталією, то був одружений:

"У мене була хороша перша дружина, але вона ненавиділа фотографію і говорила мені: "Якби не ти, такий творчий, я б собі порядного мужика знайшла". Тоді ми ще не розлучалися, але кожен уже жив своїм життям".

- Коли ми познайомилися, то я не думала, що це буде зустріч на все життя. Але зрозуміла, що Сергій близький мені за духом. Ми познайомилися тижнів за два до його дня народження. Мені хотілося написати йому, але я витримала 10 днів і написала 17 жовтня, привітала. А освідчився він мені, коли приїхав до Запоріжжя, на Хортиці, - ділиться дружина фотохудожника.

До речі, саме Хортиця, на яку його повела майбутня дружина, стала головною у творчості Сергія Лаврова, який закохався в острів та створює просто геніальні фотографії.

- На 7 листопада, це було тоді свято (День великої жовтневої соціалістичної революції. - МВ), я вирішив приїхати у Запоріжжя. Місто не дуже вразило - заводи дуже диміли, і Запоріжжя здалося мені сірим і похмурим. А коли Наталя повела мене на Хортицю, то переді мною відкрився зовсім інший світ.

Є Наумова балка, там степова зона, а коли виходиш на берег, відкривається вид на скелі Рогози. Могутній Дніпро, чудові скелі та осіння природа – все це мене так вразило, що я подумав, ось би тут пожити. Мені захотілося спостерігати, зняти Хортицю, відобразити її сутність, зазирнути в її душу, вона для мене, як жива. Так і сталося, я опинився в Запоріжжі.

Шлях у професійні фотографи для Сергія Лаврова розпочався з газети "Индустриальное Запорожье", яка, на жаль, завершила свою історію в свій 83-й день народження: в перший день повномасштабного вторгнення рф вийшов останній номер “Индустриалки”.

За словами Сергія Вікторовича, в суботу він прийшов у Будинок преси, зайшов на другий поверх і там зустрівся з головним редактором “Индустриалки” Петром Горбачовим.

- Петро Іванович мене вислухав і сказав, що в редакції працює метр фото Петро Иваненко: хай він оцінить ваші перспективи. Петя вирішив, що я підхожу. Так і почалася моя кар’єра - я працював позаштатним фотокореспондентом у газеті "Индустриальное Запорожье". Працював й на виробництві - на титано-магнієвому, на алюмінієвому та на трансформаторному заводах.

– Ваша попередня персональна виставка проходила п'ять років тому. Які три головні події сталися за цей час у вашому житті?

- Найжорстокіша і найголовніша подія - повномасштабна війна, це кошмар. Я сам із Росії й в мене серце розривається (ледве стримує сльози. – МВ).

Друга подія – вихід спільної книги-альбому із запорізьким письменником, поетом Олександром Медком, збірки його віршів у стилі хоку «Прозора межа мови». На жаль, після презентації Олександр пішов у інший світ.

Третє пов'язане з онуками – хтось у школу пішов, Ромка, який прийшов на виставку, займається футболом. Звичайне нормальне людське життя - це також подія.

Син Сергія Ігор пішов батьківською стежиною - вже десять років займається фотографією, розділивши любов батька до природи Хортиці. Звичайно, батько дуже пишається талановитим сином.

- Я йому не нав’язував, чекав, коли він сам захоче займатися фотографією, - розповідає Сергій Лавров. - Коли його почнуть хвилювати природа і характер людини.

Він спочатку возив мене на машині на Хортицю і спостерігав. А Ігор з дитинства рибалка. Це ранок, схід сонця, стан природи, коли на твоїх очах усе дуже швидко змінюється. Він “проникся”. І попросив, щоб я забезпечив його апаратурою.

Віддав сину свій старенький “Canon”, у мене була нова техніка. Довели фотоапарат до “ума” і Ігор почав займатися. Почало виходити, його оцінили, з’явилися замовлення, він почав випускати календарі. Тепер вже я вчусь у Ігоря — у нього особливе бачення людей, природи, міських зйомок.

Нагадаємо, що у Сергія Лаврова виходили календарі та буклети зі знімками острова, альбоми «Віковічна Хортиця» (2009) та «Острів Хортиця» (2017).

Приходьте!

Виставка Сергія Лаврова працюватиме у фотоклубі(просп. Соборний, 159) до 26 жовтня. Вихідний - неділя (в розкладі можуть бути зміни). Час роботи з 10.00 до 17.00. Вхід безплатний.