За Батьківщину, за народ!

Все своє життя бабуся прожила у селі Давидівка, що в Якимівському районі Запорізької області. Як тільки почалася війна, її батько пішов захищати рідну землю. А в селі залишилися його дружина, тато та діти. Їм довелося пережити багато випробувань, бо ще довгі роки вони жили у холоді, голоді і поневолені.

Восени 1941 року Давидівку захопили німецькі та румунські війська. Цей епізод бабуся Ліда пам`ятає дуже добре. Навіть після закінчення війни вона лякалася звуку мотору мотоцикла. Адже саме з таким гуркотом до села заїжджали німці.

Ще бабуся пам`ятає один випадок. Це було восени 1943 року. Тоді радянські війська підступили до Мелітополя і почалися тяжкі бої за його визволення. Боячись, що населення підтримає Червону Армію, німці змусили мешканців Давидівки зібрати речі й худобу та йти за ними на захід. У селі залишились тільки старі та немічні люди, у тому числі й дідусь маленької Ліди. Інших людей німці повели до села Сокологірного. Туди прийшли аж під вечір, тому заночували у якомусь яру. Зранку полонених поставили в ряд і сказали, що зараз усіх розстріляють. Але все обійшлося завдяки якомусь німецькому офіцерові, що під`їхав до солдат і відмовив їх. Вночі мати Ліди з кількома жінками та їх дітьми втекли з табору. Коли повернулися до Давидівки, то дізналися, що солдат ворожих армій там більше нема.

У тому ж році страший брат моєї бабусі Ліди, якому тільки виповнилося 16 років, пішов на фронт. Потім, працюючи кореспондентом, він записав свої спогади про війну та передав їх у Давидівську середню школу.

Від своїх рідних я дізналася про ще одну історію. Коли наші війська наступали на Мелітополь, у Давидівку пробралися радянські розвідники. Селяни їх з радістю прийняли, але знайшовся зрадник, що видав радянських воїнів німцям. Наші солдати зустріли загарбників гідним опором, але сили були нерівні. Розвідники загинули... Після визволення Давидівки вони були поховані і довгий час вважалися невідомими. Але пізніше, завдяки праці вчителів та учнів Давидівської школи, були з`ясовані імена загиблих героїв. Над їх могилою встановлений пам`ятник, поруч з яким знаходиться обеліск з іменами загиблих односельчан.

9 травня 1945 року був великий День Перемоги. Довгих чотири роки йшло до неї людство. Багато молодих життів забрала жорстока війна, відібрала у людей щастя, здоров’я. Люди гинули у боротьбі за свободу Вітчизни. І помирали вони, навіть не знаючи, як закінчиться бій. І це було страшніше за смерть. Але наш народ був певен, що треба боротися за свободу рідної землі, за майбутнє своїх дітей. А це, мабуть, найголовніше!