«Не мовчи! Полон вбиває!»: у Запоріжжі близько двохсот родин військових з гарнізону «Маріуполь» взяли участь у мовчазній акції

16-17 грудня у різних містах України пройшли чергові акції-нагадування про військовополонених, які вже другий рік знаходяться в полоні у ворога.

Заходи, організовані родинами військовополонених, відбулися в рамках акції «Не мовчи! Полон вбиває!», частиною яких став перформанс «Свято без свята».

Сьогодні така акція відбулася і в Запоріжжі, де на площі Героїв зібралися близько 200 родин військовополонених. Причому, це були родини не тільки захисників Маріуполя - до акції доєдналися і рідні військових, які були захоплені ворогом і на інших територіях, де йшли бойові дії.

Для родин це була ще одна можливість нагадати як своїм співгромадянам, так і всьому світові про українських полонених, які друге Різдво знову зустрічатимуть у ворожому полоні, а їх рідні – у відчаї та невідомості за долю близьких людей.

Учасники акції тримали плакати відповідного змісту, банери з назвами бригад і військових частин, у яких служили їх рідні, деякі тримали портрети своїх близьких, які вже багато місяців знаходяться і полоні, а про долю когось взагалі нічого не відомо — їх знаходження у полоні не підтверджує ні країна-агресорка, ні Міжнародний Червоний Хрест.

Родини вишикувалися спочатку на площі біля ОДА, а потім - на “острівці безпеки” вздовж центрального проспекта. Варто зазначити, що багато водіїв на знак підтримки родин військовополонених захисників країни сигналили.

“Сьогодні ми проводимо мовчазний протест. Ми розуміємо, що нам немає сенсу звертатися один до одного, але є сенс звертатися до суспільства, до міжнародної спільноти, - зазначила координаторка акції Ольга Плечун. - Ми звертаємося до всіх, хто має вплив - допоможіть! Вони боролись за нас, за кожного з нас. Це не проблема і не біда окремих родин. Це наша спільна біда. Ми маємо витягти їх звідти живими.

Кожну хвилину їх катують, ламають пальці, гвалтують, роблять з нашими хлопцями все, що нормальна людина навіть не може уявити. І це не образність, це правда. Наших левів ламають морально! Їх бояться і їх ненавидять. Тому ми звертаємось до всіх. Ми не будемо мовчати!

Ольга Плечун назвала родини військовополонених “сталевими мальвами”.

"Бо мальви - це символ дому, затишку. Зараз ці матері, доньки, сестри, наречені мають стояти «сталевими мальвами” і чекати рідних з полону. Ми маємо зробити все, аби хлопці повернулись і мальви знову квітли. Люди світу, вільні люди, до нелюдів не звертаюся, говоріть про них, пам’ятайте про них, допоможіть нам повернути наших левів живими. Поки ми ще можем це зробити, бо інакше буде пізно”, - звернулася Ольга.

За словами координаторки, наразі достеменно невідомо, скільких українських військових перебуває в полоні. Деяких вже вивезли в росію, деяких засудили за карними статтями до значних строків позбавлення волі. За наявною інформацією, у ворожому полоні перебуває 2240 військовослужбовців.  По різним даним, у полоні перебуває близько 700 військовослужбовців "Азову", серед яких багато запоріжців. Востаннє "азовців" повертали додому у травні.

“Росіяни не кажуть, скільки хлопців ще взяли в полон, скільки вивезли і скільки судять за кримінальним кодексом. А це є порушенням прав людини. Бо полонені не мають бути засуджені за кримінальним кодексом. Але їх засуджують на 25 років, довічно. Їх тримають в страшних колоніях”, - додала Ольга.

Останній обмін військовополоненими відбувався в червні. Далі процес зупинився з ініціативи російської сторони.

- Але я вірю, що кожне нагадування може зрушити цей процес. Ми той народ, який своїх не кидає, - підкреслила Ольга Плечун.

Серед учасників акції були батьки 30-річного військовослужбовця військової частини 3029 Владислава Котова. За їх словами, Владислав у Маріуполі ніс службу на блокпостах, допомогав евакуювати людей з міста, надавав допомогу людям, які постраждали внаслідок влучання ворожих снарядів в пологовий будинок.

Лариса та Олександр розповіли, що 27 квітня отримали від сина останній лист. Він писав, що живий-здоровий, усе нормально, запитував як вони, як син.

“Тоді заборонили росіяни листування і більше нічого не відомо. Ми звертались всюди — на гарячу лінію СБУ, в Червоний Хрест, в Координаційний штаб, який займається питаннями обміну військовополонених. Агресор підтвердив, що він у них в полоні, є документи. Син знаходиться в Горлівській колонії. В травні у нього народився син, якому вже 1,5 роки і він ще жодного разу не бачив свого батька, 20 місяців син знаходиться у полоні”, - розповіли батьки військовополоненого.

Син Ольги Іщенко у 2021 році підписав контракт і пішов служити в загін морської охорони. Костянтину було 19 років. Зараз йому 21 рік. Вже другий день народження він зустрів у полоні.

“Чекаю з полону сина, який стояв на захисті Маріуполя. Він морський прикордонник, був в лавах 23-го загону морської охорони. 24 лютого 2022 року вони першими зустріли ворога у морі. А потім перейшли на сушу і  почали боронити місто від загарбників. Не дивлячись на те, що у них не було такої зброї, з якої потрібно було відбиватися, вони не покинули місто, не втекли, як інші це зробили, а ішли і боронили нашу Україну. Маріуполь для кожного з нас - це кровоточива рана. На жаль, про неї багато хто забув, багато хто з молоді не пам’ятає і це прикро чути.

Ми, як родини, ми пам'ятаємо і вже більше 19 місяців чекаємо на своїх рідних. Нам обіцяли 3-4 місяці, але вони перебувають у полоні набагато більше.

Ми прохаємо всіх, хто має відношення до перемовин, поверніть наших рідних. Ми благаємо, бо над ними знущаються, вони перебувають у неналежних умовах. Ми звертаємося до кожного: пам'ятайте про їхній подвиг, вони виконали усі бойові задачі. Вони не здалися в полон. Вони вийшли на гідну евакуацію. І вони тепер просто полонені. Ми дуже їх чекаємо! Будь-ласка, поверніть наших рідних.

Мій син виходив на зв'язок востаннє 6 квітня 2022 року. Це був телефоний дзвінок. Під час розмови він просив нас виїхати з дому, бо ми були в зоні бойових дій. Він прохав виїхати за кордон чи хоча б на Західну. Ми вирішили виїхати до Запоріжжя, ми з Малої Токмачки, де зараз дуже великі обстріли.

Ми про нього нічого не знали, поки не побачили відео, де він виходить з “Азовсталі”. Нам говорили, що він загинув, а тепер у нас є надія, що він живий і що він повернеться.

Він не підтверджений ні  Російською федерацією, ні Червоним хрестом, єдине - СБУ його ідентифікувало по відео виходу з “Азовсталі”. Ми віримо, що він повернеться”, - розповіла Ольга Іщенко.

Чоловік Ірини Довбні — військовослужбовець частини 3057 НГУ,  знаходився на “Азовсталі” і звідти ж виходив разом з іншими оборонцями Маріуполя. Понад рік про нього родина не мала ніякої інформації.

“Наші хлопці тримали оборону Маріуполя ціною свого життя. Вони вийшли в полон і досі про долю багатьох нічого не відомо. Інформацію про чоловіка я отримувала від хлопців, яких звільнили з полону. Знаю, що в полон він попав з пораненнями, в ньому знаходилися три осколки, дістати які не вийшло - на “Азовсталі” не було можливості. Звісно, здоров’я у нього не дуже. Але він, за словами хлопців, тримається, не опускає рук, бо знає, що на нього чекають дружина і син. Ми, дійсно, дуже його чекаємо.

Після того, як обміни припинилися, я вже півроку не маю звісток про чоловіка. Але у серпні Червоний Хрест підтвердив його знаходження у полоні і тепер я маю змогу листуватися. Кожні два тижні пишу йому листа, син малює малюнки і відправляємо. Він ще ні разу не написав, але я дуже чекаю на його відповідь. Дуже сподіваюсь на звістку від чоловіка, - поділилася Ірина Довбня.

На площі Героїв увагу привертав козак  з червоно-чорним прапором. Як виявилося,  це  волонтер з Норвегії Петро Скроцький.

“Маріуполь  - місто героїв. Сумно і плачу, що є країни, які забули, що йде війна. Хочу, аби хлопців повернули. Такими акціями можна повернути хлопців додому, бо кожен маленький опір - це маленька цеглина до перемоги. Не можна зупинятись. Простий лайк, репости в соцмережах - все має значення. Війна зараз не лише на фронті з автоматом, а й в інформаційному просторі”, - сказав волонтер.

У акції взяло участь багато родин полонених військовослужбовців 23 окремої бригади ОГП “Хортиця” Національної гвардії України. На початку грудня вони, до речі, проводили свій мітинг — перед посадкою алеї з 30 скандинавських горобин у районі вулиці Верхньої.

Від імені усіх до міжнародної спільноти з проханням допомогти звільнити з полону військовослужбовців звернулася мама військовополоненого Наталія.

“Наші рідні 15 грудня 2021 року відбули в зону ООС. І з тих пір ми не бачили рідних очей, не чули рідного голосу. Вони мужньо захищали Маріуполь, зі стрілецькою зброєю йшли проти танків та артилерії. Стояли до останнього! Кому вдалося вижити - попали у пекло полону. Їх катують електрострумом, б’ють, морять голодом. Медичну допомогу не надають - є померлі просто від температури.

Після бомбардувань Маріуполя та катувань хлопці знаходяться поза межами людських ресурсів! Тримаються з останніх сил. Просимо міжнародну спільноту знайти важелі, щоб припинити ці звірства над нашими синами, чоловіками, братами! - звернулася Наталія.

У жінки взагалі дуже тяжка ситуація: її Максим, перебуваючи у російському полоні, вже встиг отримати вирок – 24 роки ув’язнення. Останнього листа від сина жінці передали ще в травні минулого року. З тих пір звісток від нього не було. За словами Наталії, інформацію вона дізнається з російських сайтів або СБУ.

- 1 квітня я дізналася, що мого сина судили в ДНР по фальсифікованій справі. Його осудили по ст.105, за начеб-то групове вбивство мирного жителя «из-за политической и идеологической неприязни». Тобто син побачив першого перехожого і в нього виникла “политическая и идеологическая неприязнь”. Причому вказується, що це сталося на бойових позиціях.

І ще судили по 356-й статті - це жорстоке поводження з мирними мешканцями на окупованій території. Але та територія на той момент окупованою не була, там йшли бої. Йшли бої і наче він 4 рази прицільно вистрелив в мирного мешканця. Ці факти дуже сфальсифіковані, сфабриковані. Це якесь судилище відбулося, - каже Наталія.

Нещодавно родини військовополонених зустрічалися з командуванням частини 3033, де до полону служили їхні рідні. Командуваня пообіцяло також звертатися до міжнародної спільноти з проханням посприяти у звільненні гвардійців.

...Учасники акції час від часу скандували: “Не мовчіть, полон вбиває”, «Поверніть героїв живими!”, “Україна чекає героїв”. Вони також провели перформанс "Свято без свята"  - встановили  на площі дві арт-інсталяції з національними прапорцями.  Завершилася акція  фотографуванням біля них - ялинок з металевих штирів та колючого дроту.

***

Акції «Не мовчіть! Полон вбиває!» проходили 16-17 грудня ще в восьми містах України: Рівне, Павлоград, Київ, Тернопіль, Кривий Ріг, Луцьк, Одеса і Миколаїв.