Мелитопольцы делятся фото своих дедов и прадедов, приближавших Победу

Просмотров: 1014
9 мая 2020 13:06
Мелитопольцы делятся фото своих дедов  и прадедов, приближавших Победу фото
Мелитопольцы активно делятся фото и воспоминаниями

Десятки мелитопольцев присоединились к общегородскому виртуальному флешмобу #дякуюзаперемогу онлайн марафону «Очі солдатів молодих із фотографій дивляться старих».

Школьники, педагоги, активисты, просто жители города делятся архивными снимками и историями своих дедов и прадедов, которые прошли войну и приближали Победу своими делами. Кому-то посчастливилось вернутся невредимым, кто-то носил до конца жизни вражеский металл в своем теле, а кто-то не возвратился и семьи хранят «похоронки» или извещения о том, что родной человек пропал без вести.

Ниже лишь малая часть воспоминаний, которые должны остаться живыми.

Елена Адоньева

Накануне 9 Мая всегда вспоминаю своего дедушку - ветерана Старшова Андрея Ивановича (1919 - 2001). Дедушка прошел всю войну. Был старшим лейтенантом 54 Макеевской гвардейской стрелковой ордена Ленина, Суворова и Кутузова Краснознаменной дивизии. Получил много орденов и медалей. В 1943 году был ранен в наступательном бою на Правобережной Украине у деревни Калиновка. Участвовал в Сталинградской битве, Донбасской, Мелитопольской, Никопольской, Бобруйской операциях. Бил фашистов в Варшаве, Кенигсберге, Берлине, Праге... 9 мая 1945 года дедушка встретил в 40 км от Праги в городе Бела. Оттуда пешим походом победители отправились домой. В СССР (Белоруссию) дивизия пришла только осенью. Солдаты сами рыли себе землянки и утепляли как и чем могли. На свою родину – в город Пенза - дедушка вернулся только в январе 1946 года.

Семья Федосеевых чтит память Литвиненко Ивана Антоновича.

- Він у 18 років пішов на фронт. Саме в цей час йшли бої під м. Мелітополем. Останнього листа від нього отримали в 1944 році з Польші. Загинув у 1945 році...

А это сообщение передала Наталья Костикова, методиста туристско-краеведческого отдела Центра внешкольного образования.

Філоненко Олексій Григорович (08.08.1908-03.09.1963). Фото було зроблено у далекому 1942 році.У лави Червоної Армії мого прадіда призвали 23.06.1941 року. На той час він працював у Мелітопольському районному комітеті КПб інструктором агітпрому. Він був освіченою людиною. До війни здобув вищу освіту - закінчив курси агітаційної діяльності при Мелітопольському педагогічному інституті та вивчився у МІМСГ за спеціальністю агроном.

Пройшов всю війну: від початку і до кінця. Зі слів його доньки, приймав участь у складі військ 4-го Українського фронту у визволенні Криму. На фронті займав керівні посади. Командував зенітними артилерійськими установками “катюша”. Нагороджений медалями та орденами.

З війни повернувся в 1946 році. З 1950 року і до 1963 року(до самої смерті)працював головою колгоспу ім. Тельмана Мелітопольського району.

На жаль, саме війна підірвала здоров“я мого прадіда. Ехом відгукнулися переходи через Сиваш в Крим. Бо саме тоді він вже почав після майже цілодобових перебувань у воді відчувати себе недобре...

Тяжка хвороба легенів не дала йому шансів на мирне післявоєнне життя.
Ми тобою пишаємось! Ти також творив ПЕРЕМОГУ, як і мільйони твоїх побратимів!

Твоя правнучка Костікова Наталія Володимирівна".

Оксана Човпило

БатькоШапошников Віталій Карпович, 07.05.1912 р.н. Служив на ІІІ-му Українському фронті, 12-та бригада резерву головного командування, вогнеметний розрахунок. Нагороди: орден Червоного прапора, медалі: «За перемогу над Німеччиною», «За відвагу», «За взяття Відню», «За взяття Будапешта», «За звільнення Бєлграда». Додому повернувся у 1946 році.

Дядько - Костенко Олег Васильович у 1943 році пішов добровольцем на війну. Після навчальних зборів по дорозі на фронт ешелон з його військовою частиною потрапив під бомби. Олег був важко поранений і помер у госпіталі 14.10.1943 року, похований у Краснодарі.

Семья Карима Меметшаева бережно хранит фотот Гойда Ивана Степановича (25.12.1925-24.11.2003) - прадеда мальчишки по материнской линии.

В 1941 році Івану виповнилось 16 років. Його забрали у полон до Германії, де він тяжко працював у селі на фермі, у дуже жорстокого хазяїна, декілька спроб втечі були не вдалими. Але на третій раз юнакові вдалося втекти. На шляху додому, він зустрів війська Червоної Армії маршала та полководця Конєва І.С. Іван служив у танкових військах до кінця війни. Брав участь у Берлінський наступальній операції. За роки війни був декілька разів серйозно поранений, залишилися глибокі шрами, а маленький осколок гранати на все життя залишився у щоці.

Нагорождений Орденом Великої Вітчизняної війни, медаллю "За бойові заслуги" та багатьма ювілейними медалями.

Дроворубов Иван Калинович – дедушка ученика 6-Б класса СШ №23

Народився 12 квітня 1916 року. Воював у Великій Вітчизняній війні з перших днів, так як проходив службу в Армії з 1940 року. На фронті був двічі поранений і серйозно контужений. Про війну сильно розповідати не любив, а один моментв нашої сім'ї запам'ятався.

В одному селі налетіли раптово літаки противника і почалося сильне бомбування. Дідусь побачив дівчинку, яка стояла прикрившись руками і плакала. У лічені секунди він її поклав на землю і накрив собою. У цей момент біля них вибухнув снаряд і дідуся серйозно контузило, а дівчинка залишилася жива. Після госпіталю, він знову пішов на фронт і дійшов до Берліна. Був нагороджений орденом «Червоної зірки» і медалями за Москву, Прагу і Берлін.

Після війни працював учителем математики в школі, його останнє місце роботи було у 23 школі. Учні дуже любили його і згадують з теплотою, і добротою. За життя він був сміливим і завжди домагався своїх цілей.

Помер Іван Калинович 1 листопада 1995 року.

Тетерин Владимир Кузьмич пошел на фронт в 1939 году, а вернулся в 1945 со множественными осколочными ранениями. Так и прожил с металлом в теле 95 лет. Светлая память!

Анжела Киреева

Война одна, а судьбы разные! Из семейного архива семьи Трескуновых - Киреевых! Такие извещения были хуже похоронок! Светлая память погибшим!

Больше историй и фото можно найти по хештегу #дякуюзаперемогу.

Имя:
Ваш комментарий:

Похожие новости: