Пелюшки, погризушки та відсутність вільного часу: що варто знати, перш ніж брати додому цуценя

Що насправді треба знати, перш ніж заводити цуценя, ми запитали у експертів-кінологів та зоопсихологів Дарини Поддубної та Олени Дерюгіної, а також в інструкторки з послуху цуценят "Школи взаєморозуміння із тваринами Pets&People" Софії Селюкової. 

Як правильно визначити породу та опанувати власні очікування 

В соцмережах часто показують картинку ідеального світу. І світлини та відео з маленькими цуценятами – не виключення. У стрічці Instagram можна побачити безліч милих відео з чотирилапими, які роблять кумедні речі. 

Крім того, на формування очікувань впливають фільми, спогади з дитинства, успішні історії друзів, які мають вже дорослу собаку тощо. 

Тож зоопсихологиня Дарина Поддубна радить для початку вийти в парк, де гуляють із собаками. Там можна побачити весь спектр поведінки чотирилапих: як вони тягнуть за повідець, підбирають сміття чи їжу, не слухаються, обгавкують інших собак чи велосипедистів тощо. І всі ці реакції є нормальними. 

Якщо людина наважується взяти цуценя, то варто зауважити, до 2 місяців воно має бути вдома на карантині, тобто без прогулянок. 

"Треба підготуватись до того, що цуцик – це немовля в собачому обличчі, яке буде спати, гризти та ходити в туалет", – додає вона. 

А ще це про візити до ветеринара, відсутність вільного часу та постійну залученість у життя маленького песика, незалежно від того, чи ви берете породну собаку, чи чотирилапого друга з притулку. 

"Є такий міф, що пес з притулку все життя буде вам вдячний за порятунок. І ніби буде слухняніший, і здоровіший і ще купа переваг. Але насправді це не так. 

Собаки не вміють бути вдячними: люди сильно люблять приписувати тваринам людські емоції. Наприклад, ревнощі, помсту, вдячність. У них не настільки розвинена нервова система і мозок, щоб відчувати й усвідомлювати весь цей спектр емоцій", – наголошує Дарина.

Інструкторка з послуху цуценят Софія Селюкова радить враховувати ваші очікування від собаки. Наприклад, хтось хоче собі активного пса для гірських походів, а дехто – компаньйона для коротких прогулянок і спільного перегляду Netflix. 

Якщо ж ви хочете спокійного та слухняного пса, тоді спеціалісти радять придивитись до дорослих собак у притулку. Адже цуценя перший рік аж ніяк не буде спокійним.

Софія Селюкова пояснює, що є породи, які еволюційно ближче до своїх диких предків, і їм може бути просто складніше бути вашими компаньйонами і їздити всюди по місту. 

А брахіцефальним породам (зі сплющеною мордочкою) важко даються фізичні навантаження, бо у них є фізіологічні особливості. 

Той-породи (тобто усі маленькі собаки) дуже активні та енергійні, вони граються усе своє життя. 

Дарина радить також подивитися особливості породної групи омріяного домашнього улюбленця по класифікації FCI – є 10 груп. Наприклад, мисливці, пастухи, компаньйони тощо. 

"Не багато людей, крім зовнішності тварини, знають породні особливості собаки. Адже у суспільстві є викривлення, що визначним є характер. 

Але, наприклад, німецька вівчарка – це пастуша собака, який може бути прилипалою, а не відважним охоронцем. А милий сімейний лабрадор належить до групи мисливців", – пояснює вона.

Скільки часу пес ходитиме на пелюшку

Кінологині зазначають, що процес привчання до пелюшок та до туалету поза межами дому – процес тривалий і складний. 

"Період пелюшок триває в середньому до 8-9 місяців. У цьому віці собака вже здатний терпіти перерви між вигулами і не ходити в туалет вдома. Але знову ж таки, все залежить від собаки та від її породи.

Тож не засмучуйтесь, якщо ваш пес майже в рік продовжує інколи ходити на пелюшку. Головне в цьому питанні – не поспішати", – каже Софія Селюкова. 

Вона додає, що власникам цуциків доведеться змиритися, що їхня квартира майже на рік буде заслана пелюшками.

"Перший час, якщо цуценя дуже мале, можна хвалити і нагороджувати смаколиками його за те, що він надзюрив на пелюшку. Нехай зрозуміє, що це правильно і так треба робити", – каже Олена Дерюгіна.

Вона також зазначає, що собаки зазвичай живуть за графіком, тому кількаденне спостереження за цуценям розповість про його туалетні звички.

Є й інший вихід – виходити з песиком кожні 2-3 години: одразу після сну, їжі, гри. Але треба зважати, що для чотирилапого друга лишати свої мітки за межами знайомого простору (квартири чи навіть кімнати), може здаватися небезпечним. Їх може злякати все: запахи інших собак та тварин, галас дітей чи шурхіт велосипеда тощо.

Тому загальні поради на кшталт "гуляйте з собакою довгі прогулянки, поки він не сходить в туалет", є не зовсім правильними. 

"Щоб ви не робили, у кожного цуценяти організм розвивається різними темпами. І якщо у сусіда песик вже в 5 місяців робив "всі свої справи" на вулиці, то це не значить, що у вас буде так само. І це – норма", – додає кінологиня Олена.

Зоопсихологиня Дарина Поддубна наголошує, що сварити песика за те, що він сходив в іншому місці чи трохи промазав – не можна. 

"Привчання – це тільки похвала, коли цуцик зробив те, що вам треба і там, де ви хотіли. А ще – ігнорування його небажаної поведінки", – пояснює вона.

Чому собака прагне все згризти чи хоча б надкусити

Друга небажана поведінка – це гризіння предметів навколо, зокрема й неїстівних. Причин може бути декілька – формат гри, нудьга, чухання зубів, привернення уваги, заспокоєння.

"Загалом у собак є 4 природні процеси самозаспокоєння: гризіння, лизання, нюхання та копання. Треба дивитись, що пес гризе, і пропонувати альтернативу. Наприклад, якщо ваш улюбленець вподобав ніжку дерев'яного стільця, то варто купити йому погризушку з дерева", – пояснює Дарина.

Фахівчиня згадує клієнтський випадок, коли власниця собаки замість погризушки купила своєму псу м'якенького баранчика, бо "він пищить". Тож фахівчиня просить обирати іграшки не за своїми вподобаннями, а за потребами улюбленця. 

"Ми зазвичай щасливо займаємося своїми справами, поки цуценя грається зі своїми іграшками. Ми думаємо – який молодець, можна мені нарешті нічого з ним не робити. 

Але коли песик робить щось, що вам не до смаку – скрикуємо. А для пса цей емоційний контакт дуже бажаний. Тому часто хвостики крадуть шкарпетки або якісь дрібні речі, щоб розпочати гру "наздожени мене", – каже Софія Селюкова.

Тому треба оглядати помешкання не лише на предмет небезпечних речей для собаки, але ховати особливо цінні для вас. Адже особисті речі, іграшки, сувеніри можуть стати забавкою вашого чотирилапого друга. 

Варто також дивитися, яким чином хвостик з ними грає. Софія навела приклад, що її пес полюбляє забирати губки для миття посуду і розривати їх. Але він не ковтає шматки цієї губки чи ганчірки. 

Ця рекомендація стосується також нових іграшок, які ви даєте собаці, адже обіцянки виробників щодо безпечності іграшок деякі чотирилапі ставлять під сумнів.

(Не)підбір на вулиці

Оскільки цуценята тільки вивчають світ, багато речей вони "тягнуть" до рота. Тому найпоширенішою проблемою є підбір з землі.

"На прогулянці не зовсім адекватно забирати у цуценяти паличку, кожне листячко, кожен жолудь, який він взяв у рот. Тому що так у цуценя формується тривожне ставлення до світу. Собака думає, що це якийсь дуже цінний ресурс, якщо його постійно забирають. Тому може ковтати або тікати з ним якомога далі від власника.

Звичайно, є деякі речі, які є небезпечними для собак – якісь каркаси, кістки, їжа з пліснявою тощо", – каже Софія.

Олена Дерюгіна додає, що часто цуценята також хапають предмети до рота через перезбудження, і намагаються таким чином заспокоїтись.

"Слідкуйте, якщо цуценя ніколи не підбирало, а в якийсь момент чомусь почало їсти усе підряд з землі – значить воно перевантажилось і краще повертатись додому.

Нервова система у маленьких хвостиків ще дуже нестабільна, тому важливо гуляти в міру і давати навантаження (а прогулянка – це теж навантаження для нього!) за віком", – каже кінологиня. 

Фахівчиня зазначає, що у разі вкрай забрудненої недоїдками території варто привчати цуценя до намордника. 

Спеціалістки також наголошують, що забирати підібрану їжу треба обережно, щоб не налякати малечу і в жодному разі не кричати на собаку. 

Чи можна навчити собаку через гру

До 4-місячного віку у цуценят відкрите "вікно соціалізації". У цей час важливо познайомити собаку з усіма приладами (наприклад, роботом-пилососом та феном), локаціями, смаками, людьми тощо. 

"Потрібно розробити план, куди ви плануєте надалі з собакою ходити. Наприклад, на каву. Тоді треба з цуценям йти в кав'ярню, коли там найменше людей і дати йому познайомитись з цим місцем. Треба взяти корм, бо їжа допоможе створити позитивні асоціації з новим місцем, а також продумати, що робити, якщо пес злякається або перезбудиться", – каже Софія Селюкова.

Зоопсихологиня Дарина зазначає, що перший час вдома з собакою – це чудовий момент, щоб навчити нового мешканця правилам дому та налагодити взаємини.

Наприклад, що не можна чіплятися до господарів під час їжі або заганяти кота на шафу.

"Варто показувати, що можна. Наприклад, спостерігати за котом, вивчати нові місця (поступово відкриваючи кімнати). Якщо собака робить те, чого не можна – треба перемикати в цей момент улюбленця на іграшку. 

Важлива ремарка: якщо собаці щось можна, то можна це робити завжди, якщо не можна – теж назавжди. Наприклад, спати на ліжку чи стрибати на власника", – пояснює Дарина. 

Інструкторка з послуху цуценят додає, що цуцики вчаться постійно: вони вивчають наші інтонації, мову тіла, реакції, жести, запахи тощо.

"У нас навчання асоціюється з чимось таким негативним, чим можна зіпсувати дитинство. Або з чимось складним, що вже не під силу після певного віку. Але це не так. Мозок собак лишається нейропластичним – вони продовжуют вчитися все своє життя. Це відбувається переважно у процесі гри. 

Не варто муштрувати собаку і виховувати в ній ідеальний послух. Важливіше познайомитись з псом та визначити, що йому подобається, а для нього це спосіб побудувати довіру та прив'язаність", – каже Софія.

Вона зазначає, що достатньо пограти в прості ігри з іграшками або зі смаколиками, щоб собака їх наздоганяв. Це допомагає собаці концентруватися на нас та знати, що господар завжди є щось цікаве і до нього можна "звернутися".

Чому пес перезбуджується

Якщо ж собака втомився, то він може перезбудитись. Це стосується ментального навантаження, однак варто пам'ятати, що і нюхання трави, міток, території на прогулянці для собаки теж є розумовим навантаженням.

Тому кінологи радять займатись із собакою дозовано: цуценятам вистачить і кількох хвилин гри. Це треба робити регулярно, але "маленькими порціями", ніж змусити собаку "ковтнути слона" з інформації раз на тиждень.

"Якщо перевантажувати собаку дресуванням, то нічого доброго з того не вийде: собака взагалі може відмовитися взаємодіяти з вами і щось виконувати", – додає Олена.

Експертка наголошує, що на емоційний стан собаки також впливає якість його сну. Не варто гладити пса, коли він спить, навіть якщо нестерпно хочеться.

"Особливо важливо не чіпати цуценят, коли у них фаза глибокого сну. У ній вони зазвичай смішно смикають лапками, пищать уві сні, ніби розплющують очі. В цьому стані їхній мозок повністю відпочиває, тож важливо не переривати цей процес", – зазначає кінологиня.

Не менш важливим є помірне спілкування із собакою.

"Якщо цуценя вимагає спілкування та ігор 24/7, скоріше за все, воно просто не вміє заспокоюватися. 

Введіть у ваш побут слово або фразу, яке буде означати, що ви зайняті і зараз не зможете поспілкуватися з щеням. А також не надавайте йому уваги, коли ви розумієте, що то вже занадто", – каже Олена Дерюгіна.

Чому покарання не працюють

Дарина розповідає, що є не лише покоління людей, які виросли на принципі батога та пряника, але й кінологи у 2000х впроваджували жорсткі методи виховання. 

Наразі все навчання базується виключно на заохоченні, а покарання – у позбавлені того заохочення. Ним може виступати як смаколик, так і увага.

"Покаранням не зробиш нічого доброго – ситуація лише погіршиться. Довіра собаки до своєї людини значно зменшиться, а проблемна поведінка повернеться, коли мине стрес від покарання", – зазначає зоопсихологиня.

Вона додає, що науковці досліджували покарання під час навчання. Ті тварини, яких карали, почали боятися робити бодай щось, і їхні здібності до навчання стрімко падали.

Дарина пояснює, що інколи люди висловлюють собаці своє незадоволення, але це не грає на її совісті. Навпаки, на свої спроби привернути людську увагу вона все ж її отримує. 

"Якщо ви їсте, собака гавкає, шкребе вас, бо вона хоче від вас уваги, і ви розвертаєтеся і кажете: "Що ти від мене хочеш? Відчепись! "

В цей момент дали йому ту увагу, яку він хотів. Тобто закріпили поведінку: щоб отримати увагу (неважливо яку) – треба задовбати господаря", – каже зоопсихологиня. 

Вона радить таку поведінку ігнорувати. Це доволі складно, але дієво і перспективно. Як тільки собака зрозуміє, що його стратегія не працює, він перестане її використовувати. 

Ігнорування також є покаранням для собаки, наприклад, під час гри. Його ситуативно можна використовувати, якщо цуценя загралось та перезбудилось. Треба перервати зоровий контакт з собакою та зупинити гру.

Що робити, коли собака дратує

Втома – це нормальна реакція на постійну залученість у чотирилапого улюбленця. 

Тож буває й таке, що маленькі клопоти, витівки та інші дрібні життєві негаразди вибивають з колії. Щоб раптом не зірватись на оточення чи власного пса, треба віднайти "собачий дзен", як його жартома називають кінологи. 

Тобто відсторонитись від маленьких негараздів так, щоб вони не впливали на ваші стосунки з хвостиком. 

Софія радить:

- спершу заспокоїтись особисто, можливо, зайняти пса іграшкою чи пошуковою грою; 

- обирати спокійніші маршрути, де не буде багато інших собак;

- не соромитись просити про допомогу близьких, друзів чи інших собачників.

Останній пункт включає допомогу від людей, яким ви можете довірити собаку, і вони зможуть дати з нею раду. А також – фахівців, які, наприклад, можуть вигуляти вашу собаку замість вас або посидіти з нею кілька годин. 

Також може трапитись Puppies Blues. Цей стан ще називають post-puppy depression, і він схожий на післяродову депресію. Puppies Blues може виникати через зміни в розпорядку дня, недосип, величезну відповідальність, яка звалилась на голову, різні страхи, незнання що робити з тим цуценям. Виникає багато страхів, що не впораєшся, сум за "вільним" життям, може навіть виникати думка, що це велика помилка, і не треба заводити собаку. 

Така реакція є в межах норми, адже психіка реагує на величезні зміни в житті. Приходить усвідомлення, що собака – це жива істота і вона житиме довго та вимагатиме часу, зусиль і ресурсів.

Джерело: Українська правда. Життя