Як починалася турбота: витоки громадського здоров’я на Мелітопольщині

Просмотров: 528

15 августа 2021 17:17

Як починалася турбота: витоки громадського здоров’я на Мелітопольщині фото

Громадське здоров’я як рух виникло на Мелітопольщині в другій половині ХІХ ст. в надрах земської медицини. Земська медицина за період понад півстоліття створила унікальну та відсутню до того часу в світовій практиці ефективну систему надання безкоштовної медичної допомоги сільському населенню. Вперше оздоровлення сільського населення було покладене на громадську організацію - земство. Так виникло нове явище - усуспільнення медицини.

Вперше у світі

Займатися громадським здоров’ям стало прямим обов’язком земських медичних установ. Головним провідником суспільної медицини став земський лікар - громадський діяч, в роботі якого основне значення набували профілактичний, санітарно-гігієнічний та протиепідемічний напрямки.

Розвиток громадського здоров’я як науки та системи практичних заходів на Мелітопольщині мав характерні особливості. Вони, в першу чергу, були пов’язані з заселенням регіону наприкінці XVIII ст. Адже на хід колонізації земель суттєво впливали епідемії та епізоотії, неврожаї, голод та війни. Незаймані великі безлісі ковилові степи з їх родючими чорноземами ставали могутнім зерновим регіоном країни. Це зумовило високу міграцію в ці терени великої кількості переселенців з країн Європи. Так, на Мелітопольщині виникло багато нових поселень в необжитих місцях. Тут проживало досить різноманітне за соціальним станом та національним складом численне населення, основну масу якого складало бідне селянство.

В таких хатах проживало найбідніше селянство в ХІХ столітті
на Мелітопольщині

На новому місці воно зіткнулося з надто складними географічними та кліматичними умовами та дуже важкою працею. Почастішали випадки травмування на недосконалих сільськогосподарських механізмах та знарядді. Доводилося пристосовуватись до мізерного раціону та неякісного харчування, повсякденної нестачі доброякісної питної води. Внаслідок цього зростала захворюваність населення. Дослідники нашого краю наприкінці XIX ст. відзначали: «Населення Таврійської губернії не відрізняється надто квітучим здоров’ям, більше всього страждають інфекційними хворобами, хворобами черевних та дихальних органів, хворобами очей, шкіри та ревматизмом. Великий розвиток їх серед сільського на­селення зумовлюється негігієнічними умовами його життя».

Певний внесок у оздоровлення ситуації зробив лісознавець польського походження П. М. Сивицький. Його енергійна діяльнсть у створенні лісових масивів у степу дає підстави вважати цю особистість засновником медичної екології у нашому краї.

Та, безумовно, головну роль у вирішенні проблем громадського здоров’я відіграв поділ Мелітопольського повіту на земські лікарські дільниці та впровадження змішаної системи надання медичної допомоги. Вона включала стаціонарне лікування та обслуговування хворих вдома. Земські лікарі регулярно в визначені терміни виїжджали на свої дільниці, обстежували населення, призначали та видавали безкоштовно ліки. Таким чином, земський лікар мав змогу не лише надавати стаціонарну медичну допомогу, а й працювати в епідемічних осередках на своїй дільниці та вживати санітарних та гігієнічних заходів щодо умов праці, якості води, харчування, житла і навчання.

Будинок на екс-території Мелітопольської міської лікарні № 1, де з 1873 по 1903 роки розміщувалася Мелітопольська
міська земська лікарня. 1970-і роки. (Фото М. О. Алексєєва)

Кошти на усе це планувало та виділяло земство на кожну лікарську дільницю окремо. Воно керувалося пропозиціями, які дільничні лікарі надавали при складанні бюджету на кожен рік. При цьому для доказового обґрунтування та пояснення своїх необхідних затрат робився детальний аналіз неінфекційної та інфекційної захворюваності на кожній дільниці. Таким чи­ном виникла та почала швидко розвиватись головна складова громадського здоров’я - санітарна статистика.

Одночасно виникла потреба у типових санітарно-гігієнічних та протиепідемічних вимогах до будівництва соціальних об’єктів - лікарень, амбулаторій, шкіл тощо. Земські лікарі розробили та впровадили вимоги до зонування лікарень та шкіл, планування та перелік їх приміщень, водопостачання, освітлення, вентиляції, утилізації відходів.

Непримиренна, тверда громадська позиція та гігієнічна і протиепідемічна спрямованість земських лікарів нашого краю дозволили їм уже з середини ХІХ ст. встановити пряму залежність здоров’я сільського населення повіту від умов навколишнього середовища. На першому етапі лікарі вивчали вплив природних факторів - клімату, повітря, води, ґрунту. Потім розгорнулося вивчення чинників, пов’язаних із діяльністю людини, та дослідження інфекційної захворюваності.

Земські лікарі пропонували ліквідувати причини надзвичайно високої захворюваності. Але, на превеликий жаль, земські діячі не дуже дослухалися до цих пропозицій, часто просто безпідставно і в грубій формі ігнорували їх.

Вперше на Мелітопольщині земські лікарі розробили статистичну карту звернення хворого до лікаря, яка лягла в основу реєстрації захворюваності. Медичні фахівці склали і впровадили у практику номенклатуру хвороб та інші статистичні форми, інструкції та правила боротьби з інфекційними захворюваннями, роботі при виникненні їх спалахів, профілактиці епідемічних ускладнень. Була також впроваджена специфічна профілактика інфекційних хвороб за допомогою всіх тогочасних імунобіологічних препаратів: вакцин про­ти натуральної віспи, сказу, сибірки, на початку ХХ ст. - проти дифтериту.

У міській санепідемстанції йде медичний огляд перед щепленням проти сказу та правця. Мелітополь, грудень 1943 року – ми-
нуло лише два місяці після визволення Мелітополя

Четверта в Україні

В 1897 р. в Мелітополі почала працювати міська санітарна станція - четверта в Україні. Протягом понад століття вона була дійсно організаційним та наглядовим центром і осеред­ком збереження та покращення громадського здоров’я в місті. В цьому році їй би виповнилося 124 роки. Але настали інші часи. Осучаснюються форми та методи в галузі громадського здоров’я, а з ними змінюється структура органів та закладів, які ним опікуються.

В 1911 р. в штатному розкладі Мелітопольської санітарної станції було троє спеціалістів: санітарний лікар, санфельдшер і дезинфектор. При станції працювала харчова лабораторія. Лікар і дезинфектор контролювали торговельно-промислові підприємства та заклади, виробництво та зберігання харчових продуктів, стан питної води, вулиць та прибудинкових територій. Дезинфектор здійснював обробку епідемічно небезпечних об’єктів. В цілому ж організацією та проведенням протиепідемічних заходів в місті продовжували опікуватись земські лікарі. На початку ХХ ст. всю роботу по збереженню громадського здоров’я в Мелітополі очолив санітарний лікар міста.

Після 1917 р. і в період громадянської війни санітарні працівники міста в першу чергу вели складну роботу по боротьбі зі спалахами тифу та холери, яка тривала до 1923 р. Постали нові задачі - покращення праці та проживання робітників, благоустрій міста. На підприємствах створили санітарні осередки, в місті регулярно проводились «тижні чистоти».

Мелітополь. 1933 рік. Міське медично-санітарне управління. Лікар-епідеміолог Давид Володимирович Брайловський (на передньому плані) виїжджає до осередку інфекційного захворювання. (З архіву Д.П. Жарінова)

Після Другої світової війни фахівці санепідслужби працювали в тяжких умовах при відновленні інфраструктури міста, зруйнованої в роки війни. В 1960-1980 рр. проводився нагляд за покращенням водопостачання, каналізаційних та газопилоочисних споруд, організацією відомчого лабораторного контролю на підприємствах, регулюванням ріки Молочної, балок Піщанської та Кизиярської. У наступне десятиліття інтенсивне будівництво інфраструктури та об’єктів соціальної сфери міста велось тільки під пильним наглядом та контролем працівників санепідслужби. В 1990-2000 рр. створювались санітарно-захисні зони підприємств і джерел забруднення атмосферного повітря. Діяв контроль заходів зі збереження та укріплення здоров’я дітей та підлітків. Навіть у складні роки становлення української незалежності, завдяки проведеним оздоровчим заходам, у місті зареєстровано стабільне зниження рівнів загальної захворюваності неповнолітніх. Провадилась системна робота з організації раціонального харчування населення, профілактики харчових отруєнь.

Міська дитяча молочна кухня. Відбір змивів для діагностики збудників кишкових інфекцій. Мелітополь, 1960 рік.

У 1983 р. у с. Ботієве відбулися масштабні всесоюзні навчання з ліквідації осередку особливо небезпечних інфекцій. У заході узяв участь рухомий протиепідемічний загін Мелітопольської міської СЕС, їх колеги з Приазовського району та представники цивільної оборони Міністерства оборони СРСР.

Особлива увага приділялася імунопрофілактиці. Кожного року покращувались показники щеплення проти дифтерії, правця, гепатиту. З 1998 р. в місті налагодили епіднагляд за поліомієлітом. В 1993-1994 рр. лікарі провели масову імунізацію проти дифтерії. Знизився рівень більшості інфекційних і паразитарних захворювань. Фахівці опанували та запровадили комплекс з ранньої діагностики та профілактики туберкульозу та ВІЛ-інфекції.

Зараз громадське здоров’я як наука та практика перебувають в стадії реформування. Але, як і раніше, одною з головних функцій громадського здоров’я залишається зміцнення та захист здоров’я, в т. ч. покращення стану навколишнього середовища, умов праці, безпеки та якості харчових продуктів, питної води.

У концепції розвитку системи громадського здоров’я в Україні визначено засади, напрямки, завдання, механізми і терміни формування сучасної системи громадського здоров’я. Її реалізація вимагає об’єднання зусиль усього суспільства. Початок такого підходу поклали земські лікарі ще в далекому ХІХ ст. Видатний громадський діяч Північної Таврії, земський лікар Мелітопольського повіту Андрій Корвацький на ІХ з’їзді земських лікарів, який відбувся в 1892 р. в Сімферополі, зазначав: «Смерть від більшості хвороб є смерть насильницька і залежить від неприйняття відповідних профілактичних заходів; надмірна смертність серед населення різко знижує його виробничу здатність і доводить народне господарство до збитковості; оздоровлення складає найголовнішу державну потребу».

Автори Р. В. СКЛЯРОВ, В. І. РІЗНИК , Р. Л. ТЕРЕХОВ, Мелітопольский краєзнавчий журнал № 10.



Похожие новости: