Перемовини з Росією. Чи можна обіграти шулера

Вічних війн не буває, тому і наша рано чи пізно завершиться. Питання лише у тому – як. 

Насправді, сценаріїв лише два. Перший – Україна повертає контроль над усіма своїми міжнародно визнаними кордонами. Другий – внаслідок війни втрачає частину територій. 

Останній сценарій може мати різні форми – приміром, певні території відійдуть під юрисдикцію агресора, а деякі, формально перебуваючи у складі України, будуть мати особливий статус, як пропонувала РФ до повномасштабного вторгнення тощо. Але по суті – це втрата територій та погіршення положення України порівняно з довоєнним. 

Щоправда, самі росіяни розглядають третій сценарій – ліквідація України як держави. І наразі від цієї цілі вони не відмовились.

Чим довше триватимуть бойові дії, тим більше будуть говорити про перемовини, адже всі виснажуються. До того ж, наша ситуація дедалі складніша, бо в нас не лише менше зброї і людей, демократичній державі взагалі важко протистояти тоталітарній, оскільки демократія слабша у більшості процесів під час війни.

Власне вже зараз ширяться чутки про те, що нас схиляють до перемовин. Наразі ніхто з офіційних осіб такий факт не підтверджує. Втім інструменти для цього у партнерів є. Скажімо, не дати Україні зброю. А позиція наших союзників і партнерів у завершенні цієї війни матиме вирішальну роль.

Ідея "мирних" перемовин з РФ видається привабливою багатьом, хто цієї війни не бачив. Окрім того, перемовини в усьому цивілізованому світі є основою культури врегулювання конфліктів. Росіяни це добре усвідомлюють, тому обов’язково на цьому гратимуть. Але в нас з ними різні цілі.

Наша – завершити війну, їхня – взяти паузу, відновитись і продовжити. Ключова маніпуляція росіян буде стосуватись предмету перемовин. Вони методично формують думку, що "мирні" перемовини повинні відбуватись з приводу наших земель і їхнього статусу. Власне, це і є ключова пастка, у яку може потрапити весь західний світ. 

Легалізація злочину агресивної війни

Звісно, будь-які перемовини конфліктуючих сторін передбачають обопільні поступки та пошук компромісів. І, власне, домовлятись можна про що завгодно, якщо сторони згодні. Але це не стосується злочинів. У перемовинах зі злочинцем є свої закони. Війна – це міжнародний злочин проти миру між державами і народами. Він посягає не тільки на наш суверенітет, а й на міжнародний правопорядок і безпеку.

Тож не може бути предметом перемовин зі злочинцем те, що від нього захищено нормами права. Тобто наш суверенітет, наші кордони, наші території не можуть обговорюватись з агресором. Бо це буде продовження агресії та нав’язування волі агресора. 

І це не проблема лише України та Росії, адже агресія посягає на загальнолюдське благо. А отже, якщо РФ внаслідок перемовин отримає контроль у будь-якій формі бодай над якоюсь частиною наших територій, це буде сигнал для всіх інших країн, що так можна було: напасти, а потім шляхом перемовин забрати собі частину територій суверенної держави. 

Що може бути предметом перемовин зі злочинцем?

Предметом перемовин зі злочинцем може бути виключно питання притягнення до кримінальної відповідальності, міри та розміру покарання. Тобто в обмін на припинення агресором вчинення злочину ми можемо поступитися не територіями, а  притягненням РФ до міжнародної кримінальної відповідальності та відшкодуванням завданих збитків. 

Інститут перемовин та угод зі злочинцем є в законодавстві багатьох країн і нашої теж. Це перемовини про обмін визнання провини та допомоги слідству на зменшення покарання. А зовсім не про те, яку кімнату у квартирі жертви займе злочинець. 

Тобто перемовини щодо статусу наших територій – це фактична легалізація міжнародного злочину агресії. 

Тож міжнародна спільнота не може схиляти нас до перемовин, які легалізовують злочин. Адже протидія міжнародним  злочинам – це спільний обов’язок всіх країн. Якщо вирішувати проблему агресії в правовому полі, то агресор повинен понести відповідальність за вчинений злочин, незалежно від того, як закінчиться війна – поверненням територій Україні чи частковою втратою.

Натомість предметом перемовин у такому разі можуть бути питання:

• виведення військ РФ з України;
• відновлення суверенітету нашої держави на тимчасово окупованих територіях;
• умови притягнення до відповідальності агресора.
• Право сили як об'єктивна реальність

Втім у просту юридичну матрицю втручаються об'єктивні обставини – право сили. Тому що сучасний прогресивний світ не може забезпечити виконання норм міжнародного права, спрямованих на протидію війнам. 

По-перше, міжнародна спільнота не може забезпечити дотримання одного з ключових принципів міжнародного публічного права – територіальної недоторканості держави.

По-друге, міжнародні судові інституції неспроможні забезпечити притягнення країн-агресорів до міжнародної кримінальної відповідальності. Так, вироків за злочин агресію не було з часів Нюрнбергського процесу. Були вироки за похідні від агресії злочини – воєнні та проти людяності. 

А отже треба визнати, що світу нема чого протиставити силі, окрім сили у відповідь. Немає інших способів зупинити цю війну. 

Перемовини і поступки з позиції "будь що, аби припинити бойові дії" потягнуть за собою новий етап війни. Як власне вже і було. Особливо, враховуючи те, що на сьогодні  не працюють механізми забезпечення виконання Росією взятих на себе зобов’язань. 

Тож сценарій припинення війни обумовлює об’єктивна реальність. Нам потрібна зброя для силового завершення бойових дій. А далі, з позиції сильної сторони, ми разом з партнерами, а не Росія, повинні диктувати формат і предмет перемовин. 

Якщо ж ми почнемо "кроїти" наші землі, то це не зупинить війну. Це просто відтягне її у часі як для нас, так і для Європи.

 Росія – це шулер. З нею не треба сідати за гральний стіл. Її треба виводити з гри.

Ганна Маляр