Бідкаються і розводять руками: як пасивність української влади легітимізує громадян РФ у держорганах

2024 рік зі старту здивував двома судовими рішеннями – за позовами про поновлення на посадах громадян Росії, судді Богдана Львова та ексчиновниці Міністерства юстиції Марини Прилуцької. До цього обидвох усунули з посад через російські паспорти. Однак доказів, які надали журналісти і СБУ, виявилося недостатньо: судді, які розглядали ці справи, наголосили, що підтвердженням громадянства РФ можуть бути виключно оригінали документів або їхні офіційні копії, отримані українськими держорганами.

Фундація DEJURE вже писала, що саме варто врегулювати на законодавчому рівні та які докази вважатимуться достатніми для підтвердження іноземного громадянства. 

Утім, чи є політична воля на вирішення цих питань? З огляду на судові рішення у справах Львова та Прилуцької українська влада зайняла пасивну позицію, держоргани хаотично перекидають відповідальність один на одного і не можуть порозумітися. Тим часом, російські громадяни в держструктурах і досі ухвалюють рішення "іменем України", ще й можуть мати доступ до держтаємниці. Це ставить під прямий удар національну безпеку України і потребує невідкладного вирішення. 

Натомість, маємо випадки, коли начебто відповідальні за це органи витрачають свої ресурси і кошти українських громадян, щоб стежити за журналістами-розслідувачами, замість того, щоб боротися із справжньою загрозою державності.

На прикладі судових рішень у справах судді Львова і ексчиновниці Мін’юсту Марини Прилуцької розповідаємо про можливі наслідки байдужості української влади щодо посадовців з російськими паспортами. 

Богдан Львов повертається?

З часу виходу розслідування "Схем" про російський паспорт судді КГС ВС Богдана Львова пройшло півтора роки. Журналісти тоді також виявили у нього російський індивідуальний податковий номер і запис в офіційному реєстрі РФ про операцію з нерухомістю у Москві. Після виходу публікації тодішній Голова ВС Всеволод Князєв відрахував суддю Львова зі штату.

За законом набуття громадянства іншої країни є підставою для припинення громадянства України. Наприклад, таких одіозних осіб з російськими паспортами, як Віктор Медведчук, Дмитро Табачник, Віталій Захарченко позбавляв громадянства Президент на підставі матеріалів від Служби безпеки України та Державної міграційної служби.

Чому ж це не спрацювало зі Львовом? Незважаючи на те, що були і воля народу (петиція про припинення українського громадянства), і начебто політична воля (відповідь Президента, де він доручив Комісії з питань громадянства при Президентові України розглянути це питання), суддя Львов і досі має український паспорт. 

Наші звернення до Державної міграційної служби (ДМС) залишилися без відповіді, як і результати її роботи, оскільки інформація начебто конфіденційна. Тільки під час одного із судових засідань представник Львова повідомив, що ДМС припинила цю процедуру.

Щобільше, вже у січні 2024 року суддя Київського окружного адміністративного суду (КОАС) Альона Кушнова зобовʼязала поновити Богдана Львова у штаті Верховного Суду. У своєму рішенні КОАС зазначив, що належним доказом набуття громадянства РФ має бути оригінал паспорта чи заява на його видачу, або ж копії цих документів, отримані в офіційному порядку. І відкинув аргумент, що достатньо неофіційних фотокопій таких документів або інформації з відкритих російських реєстрів. 

СБУ посилалося на постанови у справах 2020-2021 років. Проте КОАС звернув увагу, що для доказування громадянства іноземної держави у цих справах були офіційні копії паспортів інших держав або заяви осіб на їх видачу. Наприклад, у справі 640/4337/19 громадянство іншої держави підтверджувала копія заяви про видачу паспорта громадянина Росії та копія відповіді Нацбюро Інтерполу в РФ, що особа є громадянином Росії. При цьому Нацполіція, яка здійснювала розслідування у цій справі, зазначила, що оригінал паспорта у них відсутній, оскільки він знаходиться на території РФ.

ДМС та Комісія з питань громадянства, ймовірно, поділяють позицію КОАС, оскільки на сьогодні теж не визнали достатнім лист СБУ для ухвалення рішення про припинення українського громадянства Богдана Львова.

А Верховний Суд що?

Верховний Суд як відповідач зайняв доволі пасивну позицію: там заявили, що Богдан Львов помилився щодо підстави позову – визнати протиправним наказ про відрахування з штату і скасувати його. На їхню думку, оскільки Голова ВС не мав повноважень для витребування документів, предметом спору мала б бути його оцінка листа СБУ.

Під час засідання представник ВС не зміг пояснити конкретну причину відрахування Львова зі штату суду. Незрозуміло, чи через отримання статусу громадянина РФ за власною ініціативою, чи через бездіяльність Львова щодо відмови від російського паспорта протягом десяти днів.

Також за день до розгляду справи у суді, новий Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко взагалі заявив у інтервʼю, що Богдана Львова відрахували через "суб’єктивне рішення ще тодішнього Голови Верховного Суду Всеволода Князєва". 

Це не лише погіршило позицію ВС у справі Львова перед її розглядом, а ще є потенційним порушенням Кодексу суддівської етики і п. 2.4. Бангалорських принципів поведінки суддів. Оскільки "під час провадження про перегляд судового рішення, в якому суддя є однією зі сторін як офіційна особа, такий суддя не повинен давати коментарів, які не долучаються до справи".

Не Львовом єдиним

Як і у справі судді Львова, підставою для звільнення Прилуцької став лист СБУ щодо її громадянства РФ. Цей лист – наслідок перевірки СБУ за зверненням батьків її ексчоловіка у 2019 році. Зокрема, заявники додали копію російського паспорта Марини Прилуцької.

З листа стало відомо про неодноразові візити Прилуцької до тимчасово окупованого Криму у 2014 році, де вона отримала прописку, згодом – паспорт РФ, а також контактувала із співробітниками ФСБ РФ. За допомогою цих даних СБУ виявила у Прилуцької також податковий номер РФ, підтвердила дійсність паспорта в російських реєстрах і надала відповідні скріншоти.

На противагу цим доказам адвокатка Прилуцької, Тетяна Жуковська, надала суду відповідь Управління з питань міграції ГУ МВС РФ по Москві від 2021 року, що чиновниця не подавала заяву на отримання паспорта РФ з реквізитами вказаними у зверненні. Цікаво, що і запит Жуковської, і відповідь МВС РФ містили суттєву відмінність порівняно із російським паспортом, виявленим СБУ: у запиті місце народження Прилуцької було вказане як "Україна", тоді як у російському паспорті значилася "Українська РСР".

Суди попередніх інстанцій зазначили, що адвокатка подала запит з тимчасово окупованого Севастополя, тому є обґрунтований сумнів в достовірності інформації.

Жуковська також клопотала про звернення за інформацією щодо набуття Прилуцькою паспорту РФ до російських органів або Інтерполу, витребувати у СБУ докази щодо візитів чиновниці до Криму у 2014, отримати у Держприкордонної служби України дані щодо її виїзду і вʼїзду в Україну в той період часу. До отримання цієї інформації адвокатка просила зупинити провадження у справі Прилуцької. Але з клопотання не зовсім зрозуміло, як ця інформація могла б підтвердити, що чиновниця не мала паспорта Росії.

Апеляція не задовольнила клопотань, оскільки Жуковська не зазначила, чому не отримала документи самостійно. Також адвокатка не заявляла цього під час розгляду справи у першій інстанції, хоча представники Прилуцької двічі ознайомлювалися з матеріалами справи. 

Однак Верховний Суд постановою від 9 січня 2024 року скасував попереднє рішення апеляційного суду про правомірність звільнення Прилуцької та направив справу на повторний розгляд до апеляційної інстанції. Фактично ВС відмовився брати на себе відповідальність і визначати, чи можна звільняти особу на підставі листа СБУ про наявність у неї російського громадянства.

Скасування рішення мотивовано тим, що "суд апеляційної інстанції формально підійшов до вирішення клопотань сторони позивача, та, на переконання колегії, повинен був додатково дослідити обставини, про які клопотала особа". Колегія ВС не змогла дійти висновку щодо повноти дослідження справи через начебто її складність та вагомість. 

Рішення у справах Львова і Прилуцької не є остаточними та будуть переглядатися іншими судами. Але про що нам це говорить?

Суди самоусунулися від відповіді на питання, яким чином зараз реально можна підтвердити набуття особою громадянства РФ.

За логікою судів, це можливо лише, якщо особа добровільно надасть оригінали документів. Або ж, за щасливого збігу обставин, вони опиняться у розпорядженні українських держорганів.

Це створює небезпечний прецедент у схожих випадках. Зрозуміло, що в умовах війни, при розірванні дипломатичних відносин, неможливо розраховувати на офіційні відповіді від РФ. Однак такі рішення можуть відкрити шлях до поновлення на посаді чиновників з російськими паспортами.

Антон Зелінський, юрист Фундації DEJURE