Спадкоємці Наполеона

Переглядів: 213

9 грудня 2023 16:33

Спадкоємці Наполеона фото

Під кінець 2023 року "Наполеон" Рідлі Скотта став головною світовою кінопрем'єрою. Образ, втілений на екрані Хоакіном Феніксом, хвалять одні й лають інші. Але байдужим він не залишає нікого: спрацьовує магія легендарної історичної особистості. Марксистська ідея про те, що справжні творці історії – це широкі народні маси, ніколи не приваблювала публіку. За яскравими персоналіями спостерігати набагато цікавіше.

Не дивно, що й російсько-українське протистояння на Заході часто розглядають як зіткнення двох індивідуальностей – Володимира Путіна та Володимира Зеленського. У певному сенсі саме ці двоє виявилися спадкоємцями Наполеона в медійному просторі ХХІ століття.

Два державні лідери ведуть війну такого масштабу, якого Європа не знала багато десятиліть. Двоє людей розпоряджаються життями та долями мільйонів інших людей.

Характерно, що задовго до великої війни і Путін, і Зеленський не уникли іронічних порівнянь із Бонапартом. "Наполеонівський комплекс" був найпопулярнішим діагнозом, який кремлівському тирану ставили з 2000-х. А Зеленському довелося блиснути в ролі Наполеона за 12 років до Хоакіна Фенікса – і комічне фото Володимира Олександровича у трикорні й досі популярне серед його недоброзичливців.

Але якщо говорити серйозно, то дещо справді ріднить російського диктатора та українського президента із легендарним імператором французів. Подібно до Наполеона, і Путін, і Зеленський щиро вірять у власну історичну місію. І Путін, і Зеленський вважають, що їх обрано для великої справи самою долею. Ось тільки природа цього месіанства є різною.

Месіанство Володимира Путіна будується на вірі в силу. Право сильного для кремлівського диктатора – це вищий закон і єдиний прийнятний інструмент міжнародних відносин.

За правом сильного Росії має належати весь пострадянський простір – і не тільки він. За правом сильного Росія може стирати з землі цілі міста, анексувати великі території та підпорядковувати собі формально суверенні країни.

Спроби вбудувати Росію в глобальний світопорядок та підштовхнути її до цивілізованої гри за правилами завжди інтерпретувалися Путіним як переконаність Заходу в російській слабкості. І власну місію він бачить у тому, щоб довести усьому світові силу РФ.

А месіанство Володимира Зеленського будується на вірі в справедливість. Непримиренні хейтери можуть скільки завгодно демонізувати президента, але поняття добра та зла для нього не порожній звук.

Непрофесіоналу, який потрапив на Банкову, вдалося зберегти ідеалізм, нехарактерний для звичайних політиків, які довгі роки варяться в токсичній та цинічній атмосфері.

Ідеалістичні погляди українського лідера-дилетанта визначили його ставлення до великої війни.

До 24.02.2022 ідеалісту Зеленському було нелегко повірити в перспективу повномасштабного вторгнення РФ: адже не може зло в XXI столітті діяти настільки нахабно й відкрито, зневажаючи всі мислимі норми і правила.

Натомість після 24.02.2022 ідеалісту Зеленському було легко здобути віру в перемогу над агресором: адже не може настільки відверте і нахабне зло взяти гору і залишитися безкарним.

Очевидно, що з перших днів вторгнення Володимир Олександрович став розглядати себе як людину, якій самою долею призначено домогтися відновлення справедливості та торжества добра над злом. Віра у свою місію відчутно допомогла президентові у період війни.

Зеленський виявився дуже органічним у ролі лідера країни, що воює. Він сяяв на міжнародній арені, діючи наполегливо й результативно. Йому вдалося заразити власним ідеалізмом західну публіку, стати для Заходу своєрідним моральним камертоном та нейтралізувати цинічних прихильників realpolitik – принаймні тимчасово.

Але президентське месіанство має і зворотний бік. Коли ідеали Зеленського розходяться з жорстокою реальністю, главі держави дуже важко примиритися з цим. Невдачі на фронті, втома від України на Заході, зменшення військово-політичної підтримки: прийняття будь-яких неприємних фактів і тенденцій дається гаранту з великими труднощами, і це впадає в око.

Володимир Олександрович зневажає саму думку про те, що його країна може не здобути перемогу. Адже програш у війні для президента Зеленського – це не лише прощання з особистою популярністю. Це крах всієї особистої картини світу, де зло має бути покаране, а справедливість мусить перемогти.

Нещодавні публікації в західних ЗМІ – чи то скандальна стаття "Time" про "самотню боротьбу" Зеленського, чи то матеріал "Politico", в якому Зеленського визнали "мрійником року", – саме про це. Про віру гаранта у власну місію та про президентський ідеалізм, що дисонує з суворою реальністю. У перспективі західним обивателям неважко продати ідею про те, ніби месіанство українського лідера – це головна перешкода на шляху до компромісу та припинення війни. На шляху до хоч і несправедливого, але миру.

При цьому нерідко не береться до уваги та очевидна обставина, що Володимир Зеленський – не єдиний кандидат у сучасні Бонапарти, який повірив у свою історичну місію.

Причиною великої війни стало не месіанство Зеленського, а месіанство Путіна. Месіанство, побудоване на вірі в силу.

Згідно з путінською картиною світу, Кремлю за правом сильного належать не шматки Донецької, Запорізької та Херсонської областей, а вся Україна повністю.

Погодитись із компромісним "корейським сценарієм" і відмовитися від повного контролю над Україною – означає визнати власну слабкість. А визнати свою слабкість наприкінці життя, після 23 років одноосібного правління – означає розписатися в тому, що життя було прожите даремно.

Це означає померти не переможцем, а лузером, який спасував перед несприятливими обставинами. З таким самим успіхом Наполеон Бонапарт міг померти, задовольнившись титулом імператора Ельби і не спробувавши взяти реванш.

На сьогоднішній день несправедливий мир між Україною та Росією не влаштовує ані Володимира Зеленського, ані Володимира Путіна. Але якщо для українського президента неприйнятний прикметник "несправедливий", то для російського – іменник "мир". І з боку колективного Заходу було б наївно сподіватися, що, знищивши віру Зеленського у власну місію, західні політики зможуть щось зробити з месіанськими устремліннями Путіна.

Михайло Дубинянський




Схожі новини: