З чужим серцем: до школи пішла дівчинка, для якої посмертним донором став 4-річний запоріжець

Батьки 4-річного Юри дали згоду на посмертну пересадку його органів, аби подарувати шанс на життя трьом дітям

Шестирічна Соломійка Книш, яка перенесла трансплантацію серця, стала першокласницею. Дівчинка вчитиметься за індивідуальною програмою в  Ковельському ліцеї №10. Вона одужує і почуває себе добре. Лікарі навіть дозволили Cоломійці побувати на святі Першого дзвоника. Звичайно, з дотриманням правил безпеки — на дівчинці була захисна медична маска.

Юрочка врятував трьох дітей

Маленький запоріжець помер на початку липня 2023 року. Лікарі констатували смерть мозку малюка через аневризму. Його мама Катерина Сотнікова – лікар, тому родина і змогла прийняти таке важке для себе рішення про посмертне донорство сина.

Перша в Україні трансплантація серця дитині від дитини відбулася в ніч з 9 на 10 липня 2023 року в Інституті серця МОЗ України. Нове серце від 4-річного Юри одержала 6-річна Соломійка, яка за півтора року до цього перенесла звичайну вірусну інфекцію, проте в результаті отримала тяжке ускладнення на серці.

"Операція пройшла успішно", - повідомив після проведення трансплантації кардіохірург, директор Інституту серця Борис Тодуров.

Відразу після операції мама Юри прийшла в палату до Соломії послухати, як у грудях дівчинки б’ється серце її синочка. 8 серпня дівчинку виписали з лікарні додому.

Батьки Юри дали згоду на посмертну пересадку органів, аби подарувати шанс на життя трьом дітям. Двох хлопців, яким зробили трансплантацію органів від Юри, виписали з Охматдиту ще 26 липня.

Як повідомляється на фейсбук-сторінці Охматдиту, 12-річний Антон та 15-річний Діма отримали донорські нирки та печінку від найменшого донора в Україні. 10 липня в Охматдиті провели 2 трансплантації. Органи успішно запрацювали, тепер діти можуть повернутися додому та жити звичайним життям.

«Антон, якому пересадили нирки, народився з вродженими урологічними та шлунково-кишковими вадами, із однією ниркою. Три роки тому вона перестала працювати. Останні 2 роки хлопчик з мамою жили в Охматдиті та чекали на донора. Тут хлопчику провели декілька реконструктивних операцій та підготували до пересадки. Коли донор знайшовся, наші трансплантологи вперше виконали пересадку одразу двох нирок (на один бік). Вперше за 2 роки Антон з мамою покинув лікарню. Поки хлопець не може повернутися додому на Херсонщину, бо його оселя тимчасово перебуває в окупації», - повідомляє Охматдит.

А 15-річному хлопчику з Кіровоградської області пересадили печінку. Півроку тому йому констатували прогресуючий цироз печінки, без пересадки шанси, що він проживе ще рік, були невеликі — 30%.

«До пересадки все його тіло було жовтого кольору. Спеціалісти Охматдиту змогли стабілізувати стан дитини, підготувати його до трансплантації та успішно пересадити орган. Антон та Діма буде приїжджати в Охматдит на контрольні перевірки», - говориться в дописі медустанови.

«Це перший випадок в Україні, коли донором органів стала 4-річна дитина. Мужнє рішення батьків врятувало трьох інших діток. Загалом в Україні понад 3000 людей чекають на трансплантацію органів. З початку 2023 року в НДСЛ «Охматдит» ми виконали 12 трансплантацій органів: пересадили 9 нирок та 3 печінки дітям»,— розповідає трансплантолог Охматдиту Олег Годік.

До повномасштабної війни мешкали у Запоріжжі

12 липня мама Юри Катерина Сотнікова на своїй фейсбук-сторінці розповіла про трагедію своєї родини, про те, як приймалося рішення про посмертне донорство, а також про свої почуття під час зустрічі з дівчинкою, у грудях якої забилося серце їхнього Юрочки.

За словами Катерини, їх сім’я до початку широкомасштабного вторгнення росії щасливо жила у Запоріжжі. Після лютого 2022-го змінювалися міста та країни. Весною 2023 року вони з сином приїхали до Рівного, де й сталася трагедія (оскільки Юрочку привезли в Інститут серця з Рівненської обласної дитячої лікарні, більшість ЗМІ помилково вказало, що малюк з цього міста, хзоча насправді він запоріжець).

“3.07.2023 р. з моїм Юрочкою сталася біда, зла доля і моє вселенське горе. У мого здорового життєрадісного синочка під час пробудження після денного сну стався спонтанний крововилив у головний мозок. Не було провісників, падінь, ударів головою чи будь-якої іншої причини. На жаль, таке буває, тут нема кого звинувачувати, випадок на мільйон, і він стався саме з моїм сином. Внутрішньомозковий крововилив у стовбур головного мозку… з усіма наслідками. Мої колеги зрозуміють, діагноз не розписуватиму.

СКТ було проведено найближчої години. Коли мені оголосили результати, мій шок та жах я не забуду ніколи, - написала Катерина.

Вона зазначила, що все зрозуміла як лікар, але не могла прийняти як матір.

«Саме як мати я почала боротися за життя свого єдиного сина, шукати шляхи порятунку, транспортування, вірила та хапалася за всі примарні шанси. За кілька днів моя свідомість почала приймати реальність. А ця сама реальність за роки роботи в реанімації мені дуже близька і зрозуміла.

Є неминучість, я знаю, як вона виглядає. Смерть мозку. Це лише справа часу. Що відбувається далі з тілом, точно бачила не раз.

Але існує альтернатива, далеко не популярна, не освітлена в нашій країні, для більшості за межею розуміння та сприйняття.

Трансплантація. Донорство. Безумовно, я знала, що ці операції проводяться в Україні, але на рахунок донорів-дітей була не в курсі. Мого сина вже не врятувати, я це нарешті усвідомила. І розуміла, що є шанс урятувати когось іншого. Ця думка твердо оселилася у моїй голові. І виникла мета її здійснити.

Популяризація донорства дуже слабка нашій країні. Юра майже одразу опинився у глибокій комі, «без перспектив на життя» з медичного погляду.

Тепер відключаємо почуття. За логікою, має бути база, куди вносяться такі люди, а далі б пішли етапи роботи координаторів у трансплантології. Адже родичі пацієнта це здебільшого прості люди, яким треба доступно і зрозуміло пояснити результати подій. Але в Україні поки що з цим все складно», - констатує лікар.

Оскільки вона сама була ініціатором посмертного донорства свого малюка, Катерина Сотнікова попросила допомоги колег у пошуках варіантів, куди можна звернутися.

«Збоку виглядає божевіллям та дикістю. Але так склалося, що я не лише мати, а ще й лікар. І моє розуміння того, що відбувається, набагато ширше, ніж у людей, далеких від медицини.

У здійсненні задуманого допомогло та взяло участь стільки людей, що боюся навіть починати писати список, щоб нікого не проґавити.

Усі організаційні моменти та транспортування вирішувалися Рівненською обласною дитячою лікарнею та Інститутом серця у Києві. Кожному, хто брав участь у цих подіях, моя щира подяка.

І так ми у Києві, в Інституті серця України. Мій маленький герой витримав дорогу. Постановка діагнозу «смерть мозку» це не так швидко і просто, як здається. Тільки після великих обстежень, констатації та вирішення всіх юридичних аспектів дозволено роботу трансплантологів, - написала мама Юри.

Наприкінці своєї сповіді Катерина подякувала усім лікарям і особисто — Борису Тодурову, за ті великі справи, які вони роблять і поділилася емоціями від зустрічі з 6-річною Соломійкою.

Зустріч з Соломійкою

«Далі писати мені дуже боляче, але я намагатимусь якось зібрати думки. Нашого синочка проводжав в операційну весь персонал. Крізь свої я бачила їх сльози. Дякую вам за розуміння та підтримку. Ви Люди та Лікарі з великої літери, і тільки так!

Борисе Михайловичу Тодурову, Ви робите великі справи, а Вашою командою лікарів можна тільки пишатися. Серце Юри, що б'ється в грудях Соломії, тому доказ.

Я чекала до глибокої ночі результату операції. Коли мені сказали, що серце б'ється в іншій дитині, я вперше щиро посміхнулася. Серце мого сина б'ється!

Пізніше я дізналася про врятованих хлопчиків з клініки «Охматдит». Рада, що хоч у цих дітей буде шанс на здорове життя.

Зранку я побачила Соломію, слухала серце. Морально я до цього була готова. А ось коли вона відразу прокинулася і покликала маму, я розгубилася. Ось і є та грань «смерть дає життя». Мені полегшало.

Моя втрата непоправна. Тоді в понеділок увечері 3 липня мій світ впав і ніколи не стане колишнім. Але я вірю та сподіваюся, що 9 липня відродився світ у цих трьох дітей», - написала Катерина Сотнікова.

Мама Юри також написала, що її в усьому підтримував чоловік Михайло.

“Ми давно стали одним цілим. Мій чоловік це мій захист, стіна та підтримка. Ні разу він не засумнівався в моїх намірах та рішеннях, повністю довіряв моїм медичним знанням та досвіду. І кожна наша дія була разом обдумана та узгоджена. Його сила духу – це моя опора. Він неймовірний чоловік, коханий чоловік та тато. Без його підтримки не було б цих подій, у мене просто не вистачило б сил”, - поділилася Катерина Сотнікова.

Мама Юри також написала, що її в усьому підтримував чоловік Михайло.

“Ми давно стали одним цілим. Мій чоловік це мій захист, стіна та підтримка. Ні разу він не засумнівався в моїх намірах та рішеннях, повністю довіряв моїм медичним знанням та досвіду. І кожна наша дія була разом обдумана та узгоджена. Його сила духу – це моя опора. Він неймовірний чоловік, коханий чоловік та тато. Без його підтримки не було б цих подій, у мене просто не вистачило б сил”, - поділилася Катерина Сотнікова.