Едуард Бобровицький, почесний член НСЖУ: "Пішли вони геть, всі у слід за своїм затопленим кораблем!"

Сьогодні вночі російські війська випустили ракети С-300 по селищу Комишуваха, що неподалік Запоріжжя. 

Побачив у новинах, що вночі у Комишувасі зруйнували школу. Подзвонив однокурснику Миколі Тимофієнко. Це виявилася його школа, де він викладав всі ці 40 років, після закінчення історичного факультету ЗДПІ. 

Люди не постраждали, а от будівлі наполовину немає… “Школа була нещодавно відремонтована. Вона не ремонтувалась таким капітальним чином 60 років. У ній до війни навчалися 700 школярів. На жаль, школа зруйнована вщент, відновленню не підлягає. 

В школі були нові меблі, інтерактивні дошки, діти і не змогли повчитись, спочатку коронавірус, потім війна”, - каже голова селищної ради Юрій Карапетян.

На фото від 2 липня: 

Зруйнована російськими терористами гімназія у Комишувасі. Нещодавно вона була відремонтована. На другому поверсі вчителька географії Тетяна намагається знайти серед купи битої цегли і завалів вцілілі речі з її класу. Усі глобуси потрощені, настінні карти і дошки згоріли. 

35 років Тетяна вчителювала в цій школі, сама її закінчувала. На початку війни виїздила за кордон, але повернулась. Тепер шансів повернутись за парти дітям, а вчителям у класи, не має. Знову дистанційне навчання і вже надовго. 

У Запоріжжі і за містом майже щодня і щоночі ми водночас чуємо відлуння вибухів, у сусідньому Оріховому. Там вже фронт. У Комишуваху долітають і ракети, і “Гради”, безпечних місць тут не має. Частина мешканців таки виїхала, але є й такі, що попри обстріли лишились. 

Вони ходять на роботу, порпаються по господарству і живуть надією на ЗСУ, які таки просувається на цьому відтинку. Минулого року рашисти розбомбошили ще дві школи у Комишувасі. 

Постраждали всі школьні будівлі і у колишньому районному центрі Оріхові. Ще один однокурсник Ігор Рябоштан розповідав, як минулоріч від обстрілу зруйнували школу у селі Юлівка, де він вікладав. 

У сусідніх селах Мала Токмачка, Преображенка, Кірово від будівль освітніх закладів не залишилося живого місця. Така ж доля спіткала школу у селі Лежено нашої Степнянської територіальної громади… 

Список постраждалих цивільних об’єктів, у так званій прифронтовій «сірій» зоні», можно продовжувати. З ким воюють ці покидьки? Кого вони лишають майбутнього? 

Я сказав, Миколі, - головне усі живі і немає постраждалих. Школи, приватні домівки і інші будівлі цивільної інфраструктури ми відбудуємо. Після нашої перемоги у цій жахливій війні, сподіваємося, що відродження буде відбуватися за репараційні кошти агресорів і окупантів. А може і їх руками… 

На що мій товариш, відповів, щоб пішли вони геть, всі у слід за своїм затопленим кораблем! Ми самі ще взмозі відбудувати нашу Україну. Головне щоб вона була вільною і незалежною! 

Доки писав цей допис на сторінках свого журналістського літопису «Хроніки ВІЙНИ» і «Хроніки НАШОЇ ПЕРЕМОГИ» о 15:57 та 17:12 десь далеко ( до Оріхова віж Запоріжжя по автомобільній трасі 50 км.) почув два глухі вибухи. 

До цього не можна звикнути ні за тиджень, ні за місяць, ні за рік. Ми вже привчилися розпізнавати характеристикиі звуки цих вибухів, Розумємо, коли це ворожі прильоти, а коли це наші славні воїни ЗСУ посилають окупантам наші «привіти» і трощать їх живу силу і техніку…