Біль і надія: у Запоріжжі відкрилася виставка світлин відомої журналістки про життя в зруйнованих прифронтових містах

 У Виставковій залі фотоклубу «Запоріжжя» відкрилася фотовиставка Катерини Клочко «Це  мій дім».

В експозиції представлено понад 30 світлин про життя в громадах Запорізької області, які щодня обстрілює ворог.

На відкриття завітало чимало гостей — батьки Катерини, друзі, знайомі, серед яких, зокрема, були і мешканці Оріхова, які знайшли тимчасовий прихисток у Запоріжжі.

Катерина Клочко їздить з колегами на прифронтові території, де практично кожного дня «гаряче» віж ворожих обстрілів, ще з 2022 року. Робила знімки в Гуляйполі і Оріхові, Степногірську та інших зруйнованих окупантами прифронтових населених пунктах Василівського району.

- В зруйнованих, спалених, понівечених ворогом і все ж – нескорених містах і селах без світла, без води, під постійними обстрілами живуть сильні духом люди, які на запитання: «Чому не виїхали?» відповідають просто: «Це – мій дім». І в хвилини затишшя працюють на городах, відновлюють будинки, годують собак і кішок, які в зруйнованому місті залишились без господарів, а також ходять за водою і хлібом, коли приїздять рятувальники, - розповіла фотокореспондентка сайту 061.

За словами Катерини, починаючи з 2022 року у Оріхові, який окупанти назвали “міцним горішком”, вона була понад 10 разів. Останній раз — у березні цього року.

- Місцеві жителі показують журналістам свої зруйновані домівки, підвали, де переховуються, коли бомблять чи стріляють, і посміхаються - попри все. Це мене особливо зворушує, до сліз, - говорить Катерина. - Про все це – моя виставка.

У мене є фото, на якому зображений фермер, котрий поблизу Комишувахи, за 12 кілометрів від лінії фронту, працює в полі. На інших знімках - зруйновані школи, церкви, житлові будинки. Серед цієї розрухи живуть люди.

Дуже цікава вийшла фотографія, вдалося спіймати мить, коли жіночка вийшла з Незламного хабу в Оріхові погодувати голубів, насипала насіння і вони почали злітатися.

Ще одне особливе фото — усміхнена жінка веде козу на побачення. Це центр Оріхова. Будівля райадміністрації без вікон, вирва від КАБу засипана, попереду — зруйнована обстрілами церква. А жінка з козою посміхається. Ми почали їх знімати, попросили жіночку зупинитися. Тетяна розповіла, що веде козу в Преображенку на побачення. Так там живуть незламні наші люди!

Катерина розповіла, що на її знімках можна прослідкувати, як окупанти знищують Оріхів.

- Дуже шкода, що будинки, які я знімала, змінюються — з кожним приїздом бачиш все більше і більше руйнувань, - каже фотокореспондентка. - На моїх світлинах у 2022 році, дивлюсь, у будівлях вибиті вікна, а у 2024 році і самих багатьох будинків вже немає. Або вони зазнали руйнувань, як, наприклад, історична будівля Янцена, в якій знаходилася міська рада.

Катерина Клочко зазначила, що на відкриття персональної виставки світлин про життя в прифронтових громадах її надихнув колега із Оріхова Сергій, з яким вони були знайомі ще до війни. Одного разу Сергій побачив на світлині Каті зруйновану багатоповерхівку і написав їй: «Це мій дім». Ця його фраза і дала назву персональній фотовиставці журналістки.

Сергій Кривобок працював фотокореспондентом у районній газеті «Трудова слава». Із запорізькою колегою вони, як розповів Сергій, перетнулися на святковому заході до Дня Перемоги, який багато років відзначався 9 травня.

- Було багато людей. Вона присіла, щоб зробити кадри, я не побачив, перечепився і мало не впав, так і познайомилися, - згадує хлопець. - Катя гарна людина, дуже творча.

У Сергія у телефоні дуже багато світлин довоєнного Оріхова.

- Мене запитували, навіщо я знімаю місто. “Хочеться”, відповідав. Мені подобалося фотографувати Оріхів, його будинки, вулиці, природу, - розповідає колишній фотокореспондент районної газети. - Цей процес називав “Зупинити мить”. У мене багато відеокліпів про Оріхів. Усі плачуть, коли дивляться. Але дехто не може дивитися, прокручує, а хтось дякує, що залишилася згадка про мирне місто.

Сергій Кривобок покинув Оріхів 10 травня 2022 року, після прильоту. Каже, було багато поранених, загиблі. У Запоріжжі влаштувався охоронцем. До Оріхова приїздив ще пару разів — забрати речі. Останній раз — у грудні 2022 року.

Сергій показує на світлину Катерини Клочко, на якій зображена багатоповерхівка на Гоголя, 10, у якій він жив на першому поверсі. У його квартирі, як і у всіх сусідніх, відсутні вікна.

- Коли виїздив, квартира ще була ціла, - продовжує Сергій Кривобок. - Не було світла, в квартирі електроопалення, тому було дуже холодно, хоч ззовні стіни були утеплені. Залишив вдома стару ікону, їй понад 90 років, сказав:”Охороняй”. Вона й охороняла! Під час останнього приїзду забрав ікону і через два тижні поруч з будинком, з нашого боку, був приліт вакуумної бомби. Вилетіли шибки і перестінки. Зараз не хочу їздити, засмучуватися. Тепер бачу Оріхів на світлинах Каті.

Брат, він пройшов Афган, там живе, працює охоронцем. Набирає воду, а люди розвозять по місту. По місту ходить пішки, або їздить на велосипеді.

Це вже друга персональна виставка Катерини Клочко у фотоклубі “Запоріжжя”, до якого вона прийшла понад 10 років тому. Багаторічний керівник фотоклубу Олег Бурбовський на відкритті зазначив, що Катя — дуже смілива й мужня журналістка, вона часто їздить у “гарячі точки” - прифронтові міста і села, які майже постійно знаходяться під ворожим вогнем, до військових на передову.

- У світлинах Каті — біль і надія. Люди сидять у підвалах — і посміхаються. Життя продовжується! Мирне життя обов’язково повернеться туди, де зараз Катя проводить зйомки, - впевнений Олег Олександрович. Олег Бурбовсьеий подарував Каті свій фотоальбом з автографом.

- Виставка завершується світлинами людей з посмішками, прапором України. Мені хотілося, щоб вона була про надію і віру в Перемогу. Про те, що завдячуючи нашим захисникам і захисницям прапор України і в Гуляйполі, і в Оріхові. Сподіваюсь, наші герої розширюватимуть цю територію і що наступна персональна моя виставка буде присвячена Перемозі, - розповіла Катерина Клочко під час відкриття експозиції.

Враження від виставки

Алевтина Лепетченко, депутатка Запорізької обласної ради, мешканка Оріхова:

"24 лютого у нас забрали життя. Ці фото — про те, що відбувається на прифронтових територіях, що відбувається в Оріхові. Це наша рідна земля, наша історія. Важко дивитися, важко коментувати, тому що ми це бачимо, коли приїжджаємо туди.

Ця виставка, на мій погляд, — краплина вшанування людей, які залишилися вдома. Вони тримаються за землю. Бо для нас то дуже важливо — рідна земля, своя домівка. Мені здається, що повітря вдома інше.

Дякую Каті, вона сьогодні творить історію. За першим фахом вона історик. А ці фото — це погляд на те, як сьогодні усе відбувається. Погляд на людей, які там залишилися. Своїми світлинами Катя передає ці відчуття. А ще передає відчуття того, що ми все відбудуємо.

У неї багато життєстверджуючих фото. Подивіться — будинок весь побитий, а на балконі стоїть жінка і вітає кореспондентів. Зруйноване місто — а усміхнена жіночка веде свою козу “на побачення”. Будемо жити! Будемо все відбудовувати".

Світлана Мандрич, заступниця Оріхівського міського голови (на простої), волонтерка:

"Просто шквал емоцій! Сльози, гнів, біль, і НАДІЯ. Надія на Перемогу і повернення до дому.

Сьогодні мала честь бути присутньою на відкритті фотовиставки талановитої Каті Клочко "Це мій дім", де представлені фото зруйнованих міст Запорізької області.

Оріхів, Гуляйполе та навколишні села вже третій рік знаходяться на лінії вогню, але в цих містах ще залишаються люди.

Боляче дивитись на зруйновані будинки, груди каміння, де були школи, музей, церква. До деяких фото поверталася декілька раз. Вдивляючись у фото розбитих будинків, знайомі обличчя, звичайно, згадується мирне довоєнне життя.

Перед очима вставали спогади мирного маленького містечка, посмішки дітей. Наше життя тепер поділене на до і після. Особливо після того, як наш сусід вирішив звільнити від усього.

Тепер факт звільнення зафіксований і підтверджений у цих світлинах. Це факт підтвердження терору і геноциду українського народу. Завдяки таким як Катя, світ не забуде про жахи війни. А з Катею ми вже обговорили новий проєкт, але про це вже після його реалізації".

 Фото авторки і з фейсбук-сторінки Світлани Мандрич