Олександр АНДРУЩЕНКО, ветеран мелітопольської журналістики: «Чи варто розкладати по поличках?»

Поетичним рядком.

Так тягне іноді розкласти по поличках

Чуттів й думок сплетені оберемки,

Сховати їх у тих душі капличках,

В яких нема ні холодів, ні спеки.

Там слів і поглядів ще не зів’яла щирість,

І ще дзижчить бджола посеред квітів,

І справжні і обурення, і милість,

Ненависті й кохання довгі миті.

Мала кімната, де блищать вузенькі вікна,

Ще пам’ятає терпкі поцілунки,

Як ваза з кришталю, яскрава, старовинна,

Приховує між квітами стосунки.

Свідоцтва про життя поклав собі окремо:

Тут про любов, а у куті - про зраду.

Щось має бути від очей чужих таємно,

Щось схоже на кантату для параду.

Ну ось і все розкладено по осередках.

Нема зв’язків і… зовсім не цікаво.

Ніби то не людина, а маріонетка.

Ні, не потрібна для життя оправа.

І знов, і знов тягну до себе оберемки,

Зібрав докупи і любов, і заздрість,

Думки великі і чуття маленькі.

І повертаються і сенс буття, і радість.