Військовий капелан о. Валерій: «Моя зброя - хрест і молитва»

«Ми маємо бути послідовниками хрестителя Київської Русі»

- Отче Валерію, а як Ви прийшли до віри і чому вирішили стати священнослужителем?

- В церкву мене привела моя бабуся. Вона співала там в хорі. Я тоді ще навчався в другому класі. І, ось, одного разу вона мене привела в храм. Далі я став відвідувати недільну школу. Тоді ще в юні роки допомагав священику щонеділі і на всі церковні свята. Мені це дуже подобалося, і я вирішив отримати духовну освіту. Для цього вступив до Волинської православної богословської академії (колиш. Волинської духовної семінарії), де закінчив магістратуру.

- Чому вирішили служити в храмі саме Київського патріархату, а не Московського?

- Ще під час навчання в семінарії були пропозиції стати священиком в соборі, який відноситься до Московського патріархату. У мене навіть в думках не було піти служити в храм Московського патріархату, адже ми живемо в Україні і повинні бути послідовниками Святого Князя Володимира, який хрестив Київську Русь.

- Як вийшло, що з Волинської області Ви потрапили до нас в Мелітополь?

- По закінченню навчання у 2000 році я приїхав до Запоріжжя і став священностужителем в Кафедральному Соборі Святої Трійці УПЦ КП. У 2005 році з благословення правлячого архієрея мені був виданий указ на настоятеля в храмі Св. рівн. Кирила і Мефодія в Мелітополі. Так я і опинився в Мелітополі.

- Ми чули, що Ви безпосередньо брали участь в будівництві храму. Чи так це?

- Так, було таке діло. Я брав безпосередню участь в будівництві храму Св. рівн. Кирила і Мефодія.

- А з якого року Ви є настоятелем храму в Мелітополі та скільки років храму взагалі?

- З 2005 року я був призначений настоятелем. Історія храму почалася ще в далекому 1892 році. Тоді він був побудований і освячений, але, у воєнні роки його зруйнували. У повоєнний час будівля церкви служила складом, тут тримали якісь речі. Потім була спортзалом трикотажної фабрики. Далі, священнослужителі міста взялися за відновлення святого місця. У 2004 році їм вдалося оформити документи і отримати це приміщення вже офіційно. В 2011 році за підтримки меценатів Олега Буряка (МТФ), Романа Петренко (ювелірний завод «Золотий Вік»), Євгена Куценко (ПП Молокозавод «Олком») храм відновили повністю. 4 листопада виповнюється 126 років з дня освячення храму святих Кирила і Мефодія. Зараз наш храм з кожним днем все більше оживає. Приходять нові парафіяни, які потребують духовної підтримки. Завдяки небайдужим меценатам: Андрію Голубчику, Олексію Фокарді, Сергію Желєву (ТОВ «Мелітопольський олійноекстракційний завод»), вже згаданим мною Олегу Буряку та Роману Петренко, а також активним парафіянам, які можуть надати безпосередню благодійну допомогу, храм продовжує розвиватися.

«Військові потребують духовної підтримки»

- Як відомо, президент України Петро Порошенко звернувся до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням проголосити автономію Української автокефальної церкви. Відповідний документ (томос) вже написаний. Що для Української церкви означає цей документ?

- Починаючи з 1992 року, коли утворився Київський патріархат, багато хто говорив, що парафіяни його церков - розкольники, неблагодатні. На даний момент Вселенський патріарх зняв анафему, яку проголосила російська церква для Святійшого патріарха Філарета і митрополита Макарія, предстоятеля автокефальної церкви. Вселенський патріарх зробив перший крок до того, щоб українська церква об'єдналася, тепер справа за нами. Необхідно, щоб три гілки православ'я, які існують на Україні, об'єдналися в одну, вибрали патріарха і тоді представники Вселенського патріарха вручать томос - офіційний документ, яким вони надають автокефалію української православної церкви. Для священнослужителів Київського патріархату Єдина Церква буде великою радістю. Духовенство Київського Патріархату бачить Главою Помісної Церкви Святійшого Патріарха Філарета.

- Нам відомо, що Ви маєте звання «військовий капеллан». Що це означає і які у Вас обов'язки, відповідно до цього звання?

- Проходячи служіння в Кафедральному Соборі, я відвідував військову частину № 3033 в Запоріжжі, де спілкувався з особовим складом на духовні теми. По приїзду в Мелітополь мене час від часу запрошували на різні заходи, які проходили у військовій частині, зосередженої в Мелітополі. А коли в країні почалися військові події, мені запропонували стати капеланом в місцевій частині А3840. Я, не замислюючись, погодився. Багато священиків-капеланів, знаючи події, які відбуваються на Сході країни, перебувають зараз на передовій. Військові, які служать безпосередньо в точці бойових дій, виявляють бажання поспілкуватися з духовним наставником. І дуже раді, якщо така можливість є. Адже бійці постійно піддаються стресам, на душі висить важкий «тягар», а в голові під час боїв проноситься мільйон різних думок. Військові капелани - це так звана моральна, духовна підтримка військовослужбовців.

- А Ваше військове звання дозволяє взяти зброю в руки чи ні?

- Священик-капелан ні в якому разі не має права брати в руки зброю. Основною зброєю капелана є хрест і молитва. Я бажаю Україні миру, і щоб наші воїни повернулися додому живими, здоровими. СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

- Розкажіть будь ласка про свою сім'ю.

- Маю дружину Олену і двоє славних дітей. Дружина працює бухгалтером у приватного підприємця. Познайомилися ми з нею у Волинській області, вона була моєю сусідкою (сміється). Старшому синові Дмитру 18 років, він співає в церковному хорі і вчиться в коледжі ТДАТУ, а молодшому Кирилу - 11 років, допомагає мені у вівтарі. Дружина бере активну участь в житті церкви, керує церковним хором (регент).

Виховуємо своїх дітей за православним звичаєм. Щонеділі сім'я в обов'язковому порядку присутня на службі.







Фото автора та з архіву редакцї