Петро Олещук , політолог: "Міністерство бабла" та логіка рекетира

Як відомо, у межах цієї структури об’єднали митну та податкову службу. Цікавим є пояснення мотивів цих кроків, які висловив наш вельмишановний прем’єр. На думку М. Азарова це все мотивовано, у першу чергу, необхідністю об’єднання баз двох відомств, задля уникнення можливостей ухилення від оподаткування.

Якщо перекласти це все з канцелярської мови на загальновживану, то, фактично, мова про посилення слідкування за громадянами та їх доходами.

Ясно, що кооперація двох відомств може забезпечити помітне зростання доходів їх співробітників, а, отже, і їх безпосереднього керівництва.

От така вона – українська бюрократична синергія, коли ліва рука адміністративного монстра миє праву.

Проте хотілося би поговорити про інше.

Що, окрім безпосередніх фінансових наслідків, означає поява нового міністерства? Вона вказує на характер мислення та на пріоритети, які ставить для себе українська влада. А вони, очевидно, досить прості. Це відбір якомога більшої кількості грошей у підпорядкованих ним громадян.

Приблизно так уявляв собі характер діяльності кримінального розшуку молодший міліціонер Грищенко із класичного твору радянського письменника та фільмів про “зелений фургон”. Для нього сенс діяльності міліції – це відбір речових доказів, їх накопичення та роздача своїм родичам у тимчасове користування.

Приблизно так само мислить який-небудь рекетир.

Так само мислили і феодали на перших етапах появи будь-якої держави. За своєю природою вони, до речі, не особливо відрізнялися від рекетирів, та займалися, переважно, збором данини у підлеглих племен, до чого і зводилося існування первісних форм держави.

Проблема в тому, що для ХХІ століття структури, що творяться у нас, являють собою явний атавізм. Хоча б тому, що об’єднувати митницю та податкову за принципом подібності у зборі грошей – це релікт феодального мислення, адже призначення інститутів держави вже давно виходить за межі відбору та накопичення ресурсів.

У сучасному суспільстві та у сучасній, раціонально організованій державі смисл збору податків та обкладання митом – це далеко не тільки безпосереднє вибивання грошей з населення.

Смисл податків – це і:

1) регулювання розвитку господарства через стимулювання тих чи інших галузей. Регулюючи систему оподаткування, держава вибудовує своє тіло завтрашнього дня.

2) комунікація між суспільством (наймачем) та владою (найманим працівником). Сплата податків – це акт причетності громадянина до держави та суспільства, що означає комплекс прав та обов’язків. Тому у раціонально організованому суспільстві саме сплата податків – це основа патріотизму, адже ти не можеш не відчувати відповідальності, не турбуватися та не діяти заради блага того, за що ти заплатив власні гроші. Саме податки, а не якісь симулякри та умовності.

3) на основі всього вищесказаного – розвиток громадянськості та активної позиції по відношенню до власного суспільства, власної держави.

Те саме стосується і митниці, яка, у першу чергу, має регулювати взаємини між внутрішньодержавним економічним механізмом та його зовнішнім середовищем.

Об’єднання митниці та податкової на основі критерію, що і ті і інші “збирають бабло” показує, що: 1) наші керманичі не надто відійшли у своєму розумінні державних інститутів від ранньофеодальних князів; 2) жодних інших функцій, окрім відбору грошей у населення, вони для фінансово-регулюючих структур упритул не бачать, оскільки вони їх просто не цікавлять.

“Міністерство бабла” – це діагноз української адміністративної системи, що функціонує паралельно суспільству, незалежно від нього та всупереч його безпосереднім інтересам.

Чому “міністерство бабла” зазнає фіаско?Дуже просто. Воно створено заради того, щоб відбирати, не даючи нічого на замін. Маски скинуті, і функції поборів, розосереджені у різних структурах, консолідуються в одному центрі. Тепер усі українці знають, де саме буде знаходитись “фінансовий Мордор”, та, очевидно, будуть боротися з ним з усією заповзятістю. Адже багато хто розуміє прості речі: 1) ця структура покликана фінансувати владу, яка фальсифікує вибори та формує більшість у парламенті шляхом підкупу; 2) вона підтримує діючу систему корупції, в якій можуть підписуватися мільярдні контракти із безробітними лижними інструкторами, а закуплені за величезні державні кошти поїзди не витримують перших морозів; 3) це, зрештою, підтримка самих довірених осіб, яких призначили збирати гроші.

Звісно, можна сказати, що все це робиться, аби наповнити бюджет та врятувати наших пенсіонерів. Впевнений,про це будуть говорити, але немає вже (я так сподіваюсь) настільки наївних громадян, які могли б у це повірити.

Якщо б когось дійсно цікавили питання наповнення бюджету, а не власних кишень, то розпочинати його слід було б з іншого: 1) проведення реальної боротьби з корупцією із серйозною та масової відповідальністю головних крадіїв з бюджету, аби всі бачили, що гроші підуть не у кишеню казнокраду, а на щось важливе; 2) організація бездоганних виборів, аби суспільство розуміло, що платить легітимній владі, а не самозванцям; 3) надання реальних повноважень самоврядуванню із залишенням більшості податків на місцях, аби всі могли безпосередньо побачити результати оподаткування, помацати їх власними руками; 4) радикальне обмеження витрат на головні державні інститути, аби всі бачили, що основне джерело видатків – це не кілька сотень нахабних політиканів.

Звісно, ніхто на це не піде. У них просто відсутні відповідні структури мислення, а пояснювати їм аксіоми адміністрування у ХХІ столітті – це все одно, що розказувати неандертальцю про хімію та фізику.

Але нехай ніхто не ображається, якщо всі чергові геніальні ініціативи зазнають повного краху. Пам’ятаєте, як швидко зазнали краху ініціативи із обмеження продажу валюти? Ну загнали вони все в тінь, ну наплодили міняйл? І що далі? Те саме буде і з черговими прожектами.

Источник: Корреспондент.net