Три битви для України

Переглядів: 171

3 березня 2024 16:45

Три битви для України фото

Цьогоріч Україні належить виграти одразу три битви, які безпосередньо визначать результат війни. Особливість у тім, що жодна з них не пов’язана з лінією фронту

Вперше надруковано у журналі NV за лютий 2024 року. Републікацію заборонено

Щоб вести війну, будь-якій країні потрібні три ресурси. Це зброя, без якої про спротив ворогові не може й мовитися. Гроші, що дозволяють тримати тил на плаву. І люди, здатні носити форму.

Тема зброї стала актуальною для Києва в той момент, як США не змогли затвердити багатомільярдний план підтримки ук­раїнської армії. Ніхто не знає, коли в суперечках між прихильниками Дональда Трампа та рештою американського політикуму буде поставлено крапку. У найгіршому варіанті — її не поставлять до президентських виборів.

Єдиним гравцем, спроможним замістити Америку в питанні озброєння української армії, вважається Євросоюз. Але він неоднорідний, і якщо Німеччина готова перетворюватися на локомотив такого процесу, то багато європейських країн не впевнені, що поразка України становить для них пряму та наявну загрозу. Або ж насамперед намагаються пере­озброювати власні армії, а не оснащувати українську.

Перед українською диплома­тією постає непросте завдання. Їй доведеться пояснювати Європі, що командна логіка під час кризи важливіша за національний егоїзм. Що ЄС загрожує не так ескалація війни, як сценарій української поразки. Або українці воюватимуть європейською зброєю на своїй землі, або цією ж зброєю доведеться воювати вже самим європейцям. І це все в умовах величезного запиту всередині самого Євросоюзу на уникнення конфлікту.

Якщо комусь видається, що гірше не може бути, він помиляється

Країни ЄС останні десятиліття жили під парасолькою безпеки, яку над ними тримали США. Ресурс, що дістався безкоштовно, від­учуєшся цінувати, сприймаючи його як обов’язкового супутника побуту. Тому тепер європейцям доводиться болісно пристосовуватися до нової реальності. Розвивати свої збройні сили, відмовлятися від парадигми «ненасильства» та заново запускати військово-промисловий комплекс. Від швидкості цього процесу залежатиме й виживання України.

Друга битва — це битва за фінанси. З першого дня війни функцію тилу для української держави взяв колективний Захід. Саме він фінансував українську економіку. Саме він тримав на плаву бюджетний сектор. Завдяки йому Україна могла собі дозволити не підвищувати податки і тарифи (косметичний 1,5 % військовий податок не враховується). І збереження цього статус-кво наразі під питанням.

За два роки війни настрої на Заході зазнали неминучої транс­формації. На зміну ідеалістичному підходу тепер надходить прагматичний. Наші партнери можуть у якийсь момент вирішити, що не готові й надалі дотувати неринкові українські тарифи та ремонт стадіонів. Під тиском своїх виборців вони можуть зосередитися на суто військовій допомозі. А це означає, що українським економістам доведеться вирішувати нове завдання.

Гроші тижня

Щонеділі

Щотижнева розсилка кращих матеріалів розділу NV Бізнес

Для країни, яка веде найбільш кровопролитну війну на континенті за останні 80 років, український тил живе досить комфортно. У країні немає обмежень на споживання. Нема карткової системи. Нема навіть додаткових податків на купівлю предметів розкоші. Цілком можливо, що в певний момент функцію українського тилу справді доведеться брати на себе саме українському тилу. Якщо західна система економічного життєзабезпечення почне працювати з перебоями, на нас чекає ревізія бюджетних статей видатків та зростання податків й акцизів.

Нарешті, третя тема — це битва за людей. Мобілізація може стати головною темою 2024 року. Ті, хто намагаються оголосити її несправедливою, забувають про те, що несправедливою вона буде лише в тому випадку, якщо за її підсумком ті, хто пішов служити 2022‑го, не зможуть у майбутньому зняти з себе форму. А це станеться, якщо охочих її вдягнути буде недостатньо.

Політикам доведеться голосувати за закон, який не може і не має бути популярним. Їм доведеться прописувати дієві заходи для ухилянтів. Відкривати військкоматам доступ до різних баз даних. Підвищувати пропускну спроможність ТЦК, які навіть сьогодні не завжди можуть впоратися з чергами.

А всім тим, хто за два роки війни звик жити з відчуттям, що війна їх не стосується, доведеться відвикати. Альтернатива мобілізації — це багаторазове повторення сценаріїв Маріуполя та Бучі. Небажання служити в українській армії може призвести до призову в російську. А всі розмови про те, що війна — справа добровольців, хороші для локальних конф­ліктів, але не працюють за умов повномасштабного вторгнення.

Усі ці три битви Україні належить виграти 2024 року. Якщо комусь видається, що гірше не може бути, він помиляється. Якщо ми програємо бодай одну із цих битв — кожен отримає шанс самостійно в цьому переконатися.




Схожі новини: