24 лютого. Україна стоїть і потребує допомоги!

Переглядів: 180

25 лютого 2024 13:55

24 лютого. Україна стоїть і потребує допомоги! фото

Рівно 2 роки від початку 2 фази війни росії проти України – підлого ранкового ракетного обстрілу і вторгнення з багатьох напрямків. Згадаймо, як це було. Десь о 5-й ранку ми прокинулись від звуків вибухів. Пам'ятаю дзвінок другу, який живе, практично, на військовому аеродромі. Крізь звуки канонади, я почув його слова (він кричав): "Наші всі в повітрі, всі злетіли!" (як він рахував бойові літаки, які злітали, мені не відомо). Полегшення. Всі злетіли, всі в повітрі! Які ж вони молодці. У Києві працює ППО, її можна відрізнити від прильотів за серіями розривів.

До найближчої аптеки – черга. Люди купують ліки й мінералку. Дівчина за стійкою з касовим апаратом (він працює, зв'язок з банком є), каже, що продавці не вийшли на роботу, вона працює сама. І запитує у мене:

- Як там?

- Напружено.

- Я буду працювати, поки не скінчаться ліки. Потім закрию аптеку, – каже вона мені. Дивлюсь в очі красивій незламній аптекарці і виходжу на вулицю. До банкоматів – давно незвичні нам черги. За деякий час гроші в автоматах закінчаться. Картина – ніби з голівудських блокбастерів про наближення цунамі чи великого астероїду. Основна транспортна магістраль столиці на виїзд у західному напрямку – Берестейський проспект повзе дуже повільно через колосальний затор. Справжня картина "переміщення народів" – люди виїжджають подалі від русского міра, який рветься до Києва, аби влаштувати черговий погром й різанину, як це зробили у 1918 році російські війська під командуванням Міхаіла Муравйова у 1918 році. Й спалити, як обіцяли російські пропагандисти, українську Конституцію на Хрещатику. Що ж, втеча від "русского міра" і путінських "асвабадітєлєй" – це теж форма протесту проти росії і її вторгнення в суверенну країну. Багато хто з тих, хто вивіз свої сім'ї у безпечне місце, вже незабаром повернуться назад. Й долучаться, у тій чи іншій формі, до оборони столиці. Яка готується до бою.

На окружній з тралів вивантажували САУ. Потік машин у західному напрямку, на виїзд із столиці, зупинився, пропускаючи український танк, який, викидаючи в атмосферу клуби відпрацьованої солярки, перетнув кілька смуг автомагістралі й, змітаючи загорожі і бордюри, зайняв позицію на узбіччі. На протиході, у напрямку до столиці йшли "бехи", лязгаючи гусеницями по ідеальному, європейському покриттю автомагістралі, БМ-21 "Град" з прив'язаними до кабін синьо-жовтими прапорами і чорними від залпів стволами (ці машинки вже добре попрацювали на війні). Мехводи БМП були в положенні по-похідному і їхні обличчя в танкових шоломофонах було дуже добре видно. Пам'ять зафіксувала ці крупні плани. Ніби це було так важливо – запам'ятати людей, які готувалися дати бій "другій армії світу", що насувалася з півночі. Один з бійців цілився в уявного ворога з ПКТ, а літній танкіст "рихтував" кувалдою на узбіччі траки гусениць, готуючи свою машину до бою. Щоб не підвела, рідна, коли росіяни наблизяться до української столиці. Значну частину неба вже затягнуло чорним димом. Це горів Гостомель, де тривав неперервний бій. Там українські підрозділи збивали російські гелікоптери з десантом, а ворожі колони бронетехніки крила українська артилерія.

З якогось моменту з'явилось відчуття, що українці ведуть бій, що називається, на адреналіні. Ніби це відбувалось на якомусь куражі – розвідка, тисячі повідомлень від місцевих про переміщення ворожих підрозділів, удари артилерії і безпілотників. Цивільні люди, спостерігаючи за російськими колонами, часто по телефону викликали і просили, щоб "прилетів "Байрактар". Зв'язок періодично "лягав", але потім перемикався на інші базові станції і продовжував працювати, забезпечуючи роботу тисяч "навідників" з числа місцевих. Які допомагали наносити влучні удари по російським бронеколонам і частинам забезпечення, що розтягнулися на десятки кілометрів і намагались взяти в "лещата" українську столицю. Тривога перемішалася з ейфорією, коли українці збивали російські "Алігатори", "Су" і "МіГи". У небі з'являлась й українська авіація, винищувачі в сіро-синьому камуфляжі атакували наземні й повітряні сили. Мешканці навколишніх сіл спостерігали за повітряними боями. Діти в передмісті столиці, захлинаючись від емоцій, й перекрикуючи один одного тоді мені розповідали:

- Наш літак вискочив з-за лісу і як лупонув по російському ракетами! Російський фашист загорівся і впав он там – хочете, поїдемо, покажемо!

- А як ви відрізнили наш від російського?

- Дядьку, ви що знущаєтесь? У фашистів оттакені червоні зірки на крилах (розводять руками)! Вони над нашими хатами пролітали, ми думали, що димарі зачеплять. А наші – красиві: сині і з тризубом на хвості! (Правду кажучи, в зелених кольорах у нас теж були, особливо фронтові Су-25).

- А нашого не збили?

- Ні!!! Він вистрілив ракетами, розвернувся і зник ось там (показують напрямок руками).

- Я льотчиком буду! На прощання говорить мені хлопчик років десяти, який на власні очі бачив реальний, а не комп'ютерний повітряний бій над власною хатою.

За деякий час російська армія, під постійними ударами з усіх боків, почала відступ від української столиці. В Ірпені й Гостомелі "асвабадітєлі" кидали тюки з награбованими у місцевих багатствами. Але війна перейшла у затяжну фазу. Новітня російська імперія визначила свою стратегію – вимучити фортецю, яка не піддалась удару в "лоба", війною на виснаження. Не всі наші партнери і просто добрі люди це витримують. За 2 роки після початку цього вторгнення ми спостерігаємо за пролонгованим політичним передвиборчим шоу в Америці. Дивно себе поводять деякі люди на кордоні з Польщею. Угорщина Орбана вже навіть не дивує нас своїми заявами і пом'якшенням санкцій проти росії. Тим часом, сили зла сконцентрувались. Російські вбивці обстрілюють наші міста північнокорейськими ракетами й іранськими дронами. Агенція Reuters повідомляє, що росіяни вже отримали немалу партію балістичних ракет від своїх іранських друзів. І все це потребуватиме від світу нових зусиль і консолідації в допомозі Україні. Й для власного порятунку. А ми перетнули 11-рік війни росії проти України й третій рік від того ранку 24 лютого 2022 року, коли путінська росія вирішила зламати не лише українські кордони, а й всю світову систему безпеки, створену людством після 2-ї Світової війни.




Схожі новини: