Олександр АНДРУЩЕНКО: Молитва на самоті

Поетичною строкою 

Людина тримає надію в руках.

В душі її Бог - Ісус чи Аллах,

Або Саваоф чи Будда.

І Світу велика споруда.

Її єдина провина -

Не Бог вона, а людина,

Що з усіма гріхами

Веде війну до нестями.

Молиться, молиться на самоті.

Слова її щирі і дуже прості

Злітають до Сонця з великої хмари,

Палають вночі, як у небі Стожари.

А вітер північний гуде і гуде

І час у людини, як злодій, краде.

І ось вже життя добігає кінця,

А грішник і досі не має вінця.

І слізна отрута тече по щоках,

Бо сум перетворює дійсність на прах.

Людина зустріла примару -

Надію свою або кару.

Чи, мабуть, і те, і те

В думках її поряд іде.