Сергій Грабський: Без звільнення Півдня говорити про просування на Схід неможливо

Переглядів: 279

5 січня 2024 17:50

Сергій Грабський: Без звільнення Півдня говорити про просування на Схід неможливо фото

Про результати української воєнної кампанії у 2023 році, чи здатні Сили оборони провести нову наступальну операцію у 2024-му і чого очікувати від росіян на фронті – в інтерв'ю розповів полковник запасу ЗСУ, військовий експерт Сергій Грабський.

Наступальна операція України в 2023 році не виправдала великих очікувань. Сподівання суспільства на швидке закінчення війни змінились певною невизначеністю. Росія тим часом не демонструє жодного бажання припиняти війну. Навіть навпаки – з шаленими втратами окупаційні війська не полишають спроб прогризти нашу оборону від Сходу до Півдня. А в західних медіа з'являються плани Кремля щодо того, які ще території України хоче захопити Путін до кінця 2026 року. Що очікувати від війни в цьому році, на що здатна Україна та Росія на фронті в інтерв'ю РБК-Україна розповів військовий експерт Сергій Грабський.

– Як би ви оцінили результати нашої наступальної операції у минулому році?

– Наступальна операція мала дуже багато факторів, які потрібно було взяти до уваги. Наші плани, наше матеріальне забезпечення і протидія ворожих військ призвели до того, що результати цієї наступальної операції можна вважати обмеженими. Але з огляду на загальну стратегічну ситуацію на лінії фронту можна сказати, що і противнику, попри колосальне нарощування його бойового потенціалу, не вдалося досягнути жодної мети протягом цього року.

– The Washington Post писало, що у США вважали помилкою наступати відразу на трьох напрямках. Що ви про це думаєте?

– Саме в нашому випадку інших варіантів просто не було. Я не вважаю це помилкою, адже треба розуміти, що ми наступали на підготовлену високоешелоновану оборону противника. І маючи ті ресурси, які ми мали і маємо, сподіватися на те, що наш удар в одному місці призведе до якихось успіхів, безглуздо. Я вважаю, наприклад, ту тактику і ті елементи оперативного мистецтва, які були задіяні, абсолютно правильними – тобто на тих декількох напрямках. А у разі успіху на одному з напрямків можна би було зманеврувати і нанести там потужний удар. У нашій ситуації це була єдина можлива модель ведення наступальної операції за наявності тих сил та засобів, які ми мали на початку наступальної операції.

– Які фактори зіграли проти нас? Адже ця наступальна операція не зовсім виправдала очікування, що зараз вже визнає і наше керівництво.

– Насамперед треба розуміти, що ми говорили про політичні бажання без наявних сил та засобів, сподіваючись, що противник буде досить деморалізований і не буде готовий вести бойові дії. І ми мали на це певні підстави, зважаючи на наші успішні операції на правобережній Херсонщині та в Харківській області. Тобто жодні укріплення противника, які створювалися ним на правому березі Херсонщини, не дозволили йому втримати позиції, він відступав так само, як у Харківській області.

Плюс, якщо говорити про аксіоми оперативного мистецтва, то у нас не було трикратної переваги в особовому складі, видах озброєння та техніки. Ми наступали на противника, у якого були рівнозначні або й навіть дещо більші сили, при цьому ми не мали переваги у повітрі і тільки вже в ході операції здобули перевагу у контрбатарейній боротьбі. Я завжди казав, що ми наступаємо в унікальних умовах, за яких ніколи не проводилася така наступальна операція. Звісно, можна говорити про те, що нам не виділили відповідної кількості ресурсів, але будь-яка військова операція насправді проводиться в умовах певного дефіциту тих чи інших ресурсів. Тому за тих умов, що були, ми не могли сподіватися на інше.

І ще надзвичайно важливий комплекс факторів, які ми називаємо стримуючими – це підготовлена оборона противника, наявність наднормової кількості і щільності мінних полів. Абсолютно новий фактор, з яким ми стикнулися – це радіоелектронна боротьба, в якій противник досяг досить серйозних результатів. РЕБ дуже серйозно зменшила ефективність застосування дронів як одного з "козирів" наших ударних операцій на лінії фронту. Противник, вивчивши певні уроки, також застосовував велику кількість тепловізійних приладів, що колосально ускладнювало роботу по розмінуванню мінних полів. Крім того, він досить активно застосовував тактику дистанційного мінування, буквально через хвилину-дві після нанесення ударів по нашим саперам, просто засіюючи розміновані ділянки новими мінами.

Тому те, чого нам вдалося досягти, і ціною неймовірних колосальних зусиль прорвати там основну лінію оборону – це вже досить серйозний результат. До того ж завдяки нанесенню ударів по різних ділянках фронту ми змусили противника максимально розтягнути його сили та засоби, не даючи йому змоги сконцентруватися на одній ділянці фронту. Якби ми слідували американським пропозиціям, то бої б мали ще менший успіх і були б ще більш кривавими. Тобто ми б мали дуже великий ризик максимально сточити наш наступальний потенціал в таких виснажливих боях без особливого сподівання на успіх.

До речі, існує така хибна думка, що наші партнери за кордоном вчили наших військових тому, що не потрібно в бою. Нас вчили саме тому, що потрібно в бою. І саме тому, попри порушення всіх аксіом і правил ведення бойових дій, ми досягли тих результатів, яких досягли.

– Значна частина суспільства сподівалася на повторення відносно швидких проривних операцій, як це було на Харківщині або хоча б на Херсонщині, хоча і там це також було розтягнуто на місяці. Але цьогорічна операція не повторила таких результатів. З огляду на те, що противник вчиться і готується, чи є у нас у майбутньому ще шанс провести такі ж проривні операції, які були на Харківщині та Херсонщині? Тобто з відвоюванням великої площі територій протягом 3-4 місяців.

– Таких операцій вже не буде. Треба розуміти, що надалі ми будемо вести бойові дії і наступальні операції проти глибокоешелонованої підготовленої оборони противника на всіх напрямках, на яких ми будемо наступати. Можливо, за виключенням якихось зухвалих вилазок в обхід оборонних укріплень противника через території Російської федерації.

Тобто противник вже цього не допустить. Він на всій протяжності фронту – фактично від Скадовська до Троїцького – зводить укріплення. Причому в районі Донецької області ці укріплення створювалися протягом багатьох років. Тому легких "прогулянок" чи операцій таких, як були, у нас уже не буде. Нам потрібно думати і працювати над нарощуванням нашого потенціалу настільки, щоб ми могли відповідати традиційним вимогам наступальної операції – тобто перевазі в повітрі, в ударних силах та засобах, в особовому складі, в маневреності тощо – щоб прорвати оборону противника.

Будуть інші, але не буде повторення таких операцій, тому що щільність військ і оборонні позиції з обох сторін виключають такі операції в принципі. Йдеться про абсолютно інший формат операцій на різних ділянках фронту з використанням не тільки наземної техніки. А операції на Харківщині та Херсощині були проведені виключно з використанням наземної техніки і угруповань військ. Нам треба думати про розширення спектра наших операцій, зокрема в повітрі.

І крім того, на сьогодні і зокрема у найближчій перспективі вже не йдеться про проведення якихось дуже масштабних наземних операцій – ми для цього просто фізично не матимемо сили, це неможливо. Йдеться про нарощування нашого бойового потенціалу в повітрі і, можливо, на морі.

– І просуватись щороку вглиб на 15 кілометрів – теж не наш варіант на майбутнє?

– Ні. Це безнадійно і безглуздо, тому що ми країна, яка воює з противником, який переважає нас кількістю. Ми не можемо дозволити собі таке – прогризати оборону противника на 15 кілометрів.

– Ви припускаєте, що наступного року Україна навряд чи підготує ще якусь наступальну операцію? Чи все-таки це не можна виключати?

– Війна потребує ретельної підготовки, і 2023 рік нам це показав. На жаль, я маю дуже мало інформації щодо тих ресурсів, які нам доступні, тих сил та засобів, які ми маємо в своєму розпорядженні.

Ми маємо придумати щось нове, про що, власне, говорив генерал Залужний свого часу. Якщо нам потрібен рік на підготовку – отже, буде рік. Я наведу простий приклад з Другої світової війни. У 1942 році британці намагалися висадитися в Па-де-Кале і були розгромлені. І потім знадобилося фактично два роки, щоби здійснити вже висадку в Нормандії, яка потребувала просто колосального нарощування сил та засобів. Тобто не йдеться про те, що ми обов'язково маємо проводити якусь наступальну операцію наступного року. Йдеться про розгром противника і про фактор часу, який буде нам необхідний для того, щоб накопичити більш кількісні і якісні ресурси і думати про проведення наступальних операцій.

– Чи вважаєте ви ситуацію на фронті патовою, тупіковою?

– Абсолютно ні. Чому, якщо ми впевнено ведемо оборонну операцію, наприклад, в районі Куп'янська-Сватового? Там противник, маючи колосально перевагу в силах та засобах, намагається протиснутися, але це "протискування" йому дається дуже великими втратами. Ми ведемо оборонну операцію в районі Часового Яру, тобто динаміка є, ми наносимо ураження противнику.

Ми дуже успішно ведемо оборонну операцію в районі Авдіївки. Я розумію, що це не сприймається з надто великим оптимізм, але та кількість військ противника, яка вже знищена, дозволяє мені говорити про дуже активну і успішну операцію наших сил. Адже там протистояння сил у пропорції 1 до 7 чи 1 до 10 і втрати приблизно такі ж самі.

Ми говоримо про активні бойові дії в районі Мар'їнки, де противник намагається просунутися, і ми нівелюємо його спроби просуватися. Ми продовжуємо досить активні бойові дії на Роботинському виступі, де противник намагається контратаками вибити нас. Ми ведемо дуже активні бойові дії на лівобережжі Дніпра і саме це дає нам підстави говорити, що в разі успіхів на цьому напрямку, ми створюємо передумови для можливих подальших рейдових дій з виходу до адмінкордонів Криму і перерізання комунікацій противника.

Де тут патовість ситуації? Патовість ситуації була, якби ані ми, ані противник не змогли вести бойові дії і обмінювалися виключно артилерійськими, мінометними та ракетними ударами. Натомість динаміка боїв надзвичайно висока і бойові дії ведуться за кожну ділянку фронту.

– Які ви бачите перспективні напрямки для розвитку нашого просування загалом?

– У нас один напрямок, тому що без стратегічного вирішення питання Півдня говорити про будь-яке просування на Схід неможливо. Жоден військовий не буде планувати бойові дії, маючи загрозу нанесення флангового удару по комунікаціях військ, що намагаються наступати.

Нам дуже потрібен Південь і визволення Криму, щоб закріпити своє панування на більшій частині акваторії Чорного моря, значно розширити зону наших економічних операцій, які є також складовою війни. Головною складовою будь-якої війни є гроші. Тому в нас немає напрямків – у нас є тільки один напрямок. Без вирішення питання Півдня говорити про будь-які інші операції абсолютно безглуздо.

Ми можемо говорити про якісь тактичні операції, наприклад, з просуванням на лінію Троїцьке - Сватове - Кремінна, ми можемо говорити про тактичні операції в районі Білогорівки чи про контратаки в районі Бахмута, але це все локальні дії. І без розвалу південного фронту, над чим ми зараз працюємо, говорити про якісь інші напрямки, на мою думку, абсолютно неправильно.

– Як ви оцінюєте перспективи росіян у 2024 році на фронті? Чого вони можуть досягти, а чого – ні?

– Якщо росіяни будуть діяти в тій манері, в якій вони діють на сьогоднішній день, то значних успіхів у них не буде. Підкреслю – значних успіхів. Тому що вони будуть і надалі прогризатись у нашу оборону, будуть намагатися відкушувати невеличкими клаптиками нашу територію, як вони діяли протягом 2022-2023 років. Вони до Бахмута 45 кілометрів йшли 400 днів, але вони пройшли ці кілометри. Не можна сказати, що вони вели безуспішні дії. В їхніх розрахунках ці дії успішні, тому що для них рівень втрат, або як ми кажемо больовий поріг, є абсолютно іншим.

Тому на сьогоднішній день росіяни намагаються виконати стратегічне завдання, поставлене ще 17 квітня 2022 року – це вихід на кордони Донецької і Луганської областей. Додаткове завдання, яке для них теж важливе – це вихід до річки Оскіл, ліквідація Роботинського виступу і зони, в якій діють українські війська на лівому березі Дніпра на Херсонщині. Тобто у росіян є завдання, але інше питання – як вони будуть виконувати ці завдання.

– У чому складність цієї ділянки на лівобережжі для росіян? Адже ми бачимо, що вони прагнуть витіснити звідти наші війська і не можуть, при цьому маючи кратну перевагу. За різними даними, наших бійців там досить небагато.

– Є такий вислів "стріляти з гармати по горобцях" – тут приблизно те ж саме. Ви дуже слушно зауважили, що наших військ там не є дуже багато і вони ведуть маневрені дії в так званій "сірій зоні" на лівому березі Дніпра. Там немає такої зони для нанесення удару, при якому це призведе до обвалу фронту, тому що там у класичному вимірі немає такого поняття як плацдарм. Є операційна зона, в якій діють наші війська, противник намагається їх знайти.

Ми своїми турбуючими діями примушуємо велику кількість ворожих сил стояти і нервувати, не даючи їм змогу переміститися на інші ділянки фронту. Противник намагається просуватися, а ми, вивчивши уроки наступу цього року, теж використовуємо мінні поля. Тобто, як хлопці кажуть, ми демонструємо свої дії противнику, потім виходимо за мінні поля, противник кидається вперед, попадає на мінні поля і несе втрати. Ми знову демонструємо наші дії, вони знову кидаються вперед і несуть втрати.

Це дуже серйозно ускладнює противнику боротьбу. Вони змушені тримати цілу повітряно-десантну дивізію (до 10 тисяч) проти маневрених груп українських Сил оборони, які налічують, менше тисячі осіб.

– Видання BILD з посиланням на дані джерел у німецькій розвідці писало, що Путін до кінця 2024 року хоче захопити всю Донецьку та Луганську області і дійти до річки Оскіл у Харківській. Далі значні частини Запорізької, Дніпропетровської і Харківської областей, включаючи місто Харків, Москва хоче взяти у 2025-2026 роках. Що ви взагалі думаєте про такий сценарій?

– Що такі плани існують у мене немає жодного сумніву. Взагалі BILD вказує на проміжні плани, які мають право на існування. Для розуміння, ми свого часу розробляли аж 16 варіантів дій. Тому можна сказати, що і такий варіант дій розглядає противник. Просто він став доступний для журналістів BILD.

Я маю певні сумніви, що бойовий потенціал та можливості військово-промислового комплексу росіян дозволять їм у майбутньому проводити такі бойові дії. Це потребує колосального напруження сил та засобів, на що противник на сьогодні піти не може. Єдине, на що він певною мірою розраховує – це розбалансування коаліції держав, що підтримують Україну. І тоді вони сподіваються проводити такі дії.

– Що змінить отримання нами винищувачів F-16?

– Нічого. Є проста математика: у росіян 320 літаків, а нам передадуть два десятки F-16, і що?

– А якщо 60?

– Вже сьогодні наше військово-політичне керівництво усвідомлює важливість розвитку саме військово-повітряного компонента, і тому в запитах до партнерів йдеться не тільки про F-16, а й про отримання і F/A-18 Hornet, гелікоптерів, зокрема Black Hawk і Apache. Я б додав ще сюди штурмовики А-10, причому в кількості десятками. І ще нам потрібні крилаті ракети типу Tomahawk, а для них потрібні відповідні носії, які дозволять нам наносити удари вже по території противника.

І є ще один нюанс. Комплекси С-300 та С-400 створювалися саме для боротьби з F-16, і F-16, до речі – це теж досить старі винищувачі. Тому 10-20 літаків на тактичному рівні можуть розширити можливості проведення операцій, таких як удари по Феодосії. Але казати, що після появи 20 літаків на полі бою російська авіація полетить геть – це не так.

 




Схожі новини: