Перемоги і поразки України в 2023 році

Рік нереалізованих сподівань в Україні завершується на фоні тривожних очікувань від року прийдешнього. Однак 2023-й запам'ятається не тільки невдачею українського контрнаступу, але й низкою не таких помітних, але по-своєму важливих перемог ЗСУ на полі бою. Вони особливо цінні, оскільки здійснені в умовах відсутність переваги в повітрі і техніці.

В 2023 рік Україна входила на хвилі стриманого оптимізму. Успішні операції зі звільнення Харківщини і Херсона давали такі підстави. Військово-політичне керівництво України, а також західні союзники, вже почали не просто анонсувати "великий контрнаступ", але в подробицях розказувати, як саме будуть викидати окупаційні війська із захоплених територій.

Однак реальність виявилась жорсткішою. Наступ Збройних сил, що розпочався в червні на південному фронті, вперся в потужні оборонні укріплення росіян. Успіху завадила і величезна техногенна катастрофа, а саме підрив дамби Каховської ГЕС. За оцінками експертів, цей злочин вчинили російські військові, щоб завадити просуванню українських військ.

За рік насичених бойових дій жодна зі сторін так і не змогла прорвати оборону противника. Враховуючи це, наприкінці осені головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний був змушений констатувати перехід до "позиційної війни".

Проте, за рік, що минає, обидві сторони можуть записати собі як мінімум три вдалих і стільки ж провальних операцій на фронті.

Перемоги України

1. Розблокування Чорного моря

Під час української ракетної атаки на судноремонтний завод в Севастополі 13 вересня вдалось пошкодити підводний човен і великий десантний корабель РФ.

Операцію з блокування українських територіальних вод в Чорному морі РФ розпочала за декілька тижнів до повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року. З початком агресії ситуація ще більше ускладнилася.

Порти, торговельні і військові кораблі опинилися під нищівними ударами російських ракет і безпілотників. Морський експорт продукції з України, в першу чергу зерна, зупинився.

Влітку 2022 його вдалося розблокувати, створивши "безпечний коридор" в Чорному морі. Угода з Росією була укладена за посередництва ООН і Туреччини.

Але вона протрималась лише рік. В липні 2023 російська влада заявила, що виходить з домовленостей і пригрозила атакувати усі кораблі, що будуть направлятися в українські порти.

Україна залишилась сам на сам з цією проблемою. І вихід був знайдений. Удари морських дронів по російських кораблях і ракет – по штабу Чорноморського флоту в Севастополі змусили Кремль зменшити свої апетити в цьому регіоні.

Атака на Севастополь і штаб ЧФ Росії. Що відомо про жертви та руйнування

Ще на початку осені один з топ посадовців українського уряду зробив ВВС Україна сміливий прогноз, що до кінця року Чорноморський флот Росії втече з Криму. Тоді це виглядало як фантастика чи самовпевненість. Але час показав, що так все і сталося.

На супутникових знімках, оприлюднених в грудні, видно, що більшість своїх сучасних кораблів – носіїв ракет "Калібр" – РФ вивела з Криму до Новоросійська, за майже 600 км від одеського узбережжя.

Це дозволило розблокувати морський експорт України. Віцепремʼєр Олександр Кубраков повідомив, що за 4 місяці цим безпечним коридором пройшли 302 кораблі, що експортували приблизно 10 тонн продукції.

Ці показники ще далекі від довоєнних, але вони є свідченням того, що "тотальне домінування російського флоту" в Чорному морі завершилось, наголосив президент Зеленський.

2. Розгром російських військ під Вугледаром, звільнення Роботиного і Кліщіївки

Наприкінці січня – на початку лютого російська армія, отямившись від болючих поразок на Харківщині і Херсонщині, почала проводити свої потужні наступальні операції.

І якщо біля Бахмуту і Соледару такі дії мали успіх, то на півдні Донеччини – біля містечка Вугледар – війська РФ зазнали поразки.

Українці, які зосередились в самому населеному пункті, знищили декілька танкових колон противника. Російські війська, які в основному були представлені тут морською піхотою Тихоокеанського флоту, здійснили низку спроб пробитися до міста по відкритій місцевості, але кожного разу потрапляли під вогонь ЗСУ або заїжджали на мінні поля.

"Вугледар братимемо за будь-яку ціну, нам так сказали": Росія посилює атаки на Донеччині

29 січня морпіхи РФ опублікували емоційне звернення до губернатора Приморського краю (саме там базується 155-та бригада), заявивши про величезні втрати.

До початку весни атаки росіян зійшли нанівець. А Україна, за влучною характеристикою The New York Times, виграла "найбільшу танкову битву" цієї війни.

Ще дві перемоги на полі бою ЗСУ здобули вже в рамках контрнаступу. На перетині Запорізької і Донецької областей українцям вдалось зрізати Времіївський виступ противника біля містечка Велика Новосілка, а також прорвати першу лінію оборонних укріплень росіян біля села Роботине.

Щоправда, ці операції забрали занадто багато часу і ресурсів в ЗСУ, що фактично не дозволило надалі розвинути успіх в сторону окупованих Бердянська і Мелітополя.

ЗСУ повністю звільнили Роботине. Чим важливе це село

Біля Бахмуту, а саме на його південному фланзі, українським військам після важких боїв вдалося звільнити села Кліщіївка і Андріївка. Російська армія опинилась тут у непростому становищі, ризикуючи втратити одну з логістичних артерій між Бахмутом і Горлівкою.

Під кінець року війська РФ змогли перейти від оборони до наступу на цих ділянках, намагаючись нівелювати хоч і скромні, але успіхи українського контрнаступу.

3. Плацдарм на Херсонщині

Восени українські військові змогли не лише вдало форсувати Дніпро, але й створити плацдарм на окупованому березі Херсонщини

В середині листопада українська влада підтвердила інформацію, що вже деякий час ходила в російських і українських соцмережах. Мова про те, що ЗСУ вдалося захопити плацдарм на лівому березі Херсонської області.

Повідомлення про те, що українські бійці періодично перетинали Дніпро і облаштовували позиції на окупованому росіянами березі з'являлись і раніше. Однак, це здебільшого виглядало як короткострокові диверсійні чи розвідувальні операції.

Але створення тактичного плацдарму – це зовсім інший рівень. Недарма у військовій науці форсування водяної перешкоди і захоплення позицій на ворожому березі вважається однією з найскладніших операцій.

Ще більше визначною вона виглядає, якщо враховувати те, в яких умовах українські військові змогли її здійснити: без прикриття з повітря, без потужного річкового флоту, без переваги в техніці, без наведення понтонних переправ.

"Плацдарм надії". ЗСУ змогли закріпитися на лівобережжі Херсонщини, але що далі?

Саме наявність цих складних обставин підіймає питання доцільності утримання цього плацдарму біля села Кринки. Бійці ЗСУ тут щоденно перебувають під ударами російських авіаційних бомб, артилерії і вогнеметних систем.

Президент РФ Володимир Путін називає цей плацдарм фактично "пасткою" для українців, західні ЗМІ пишуть про "самовбивчі рішення" українського командування.

Однак Україна продовжує утримувати цю невеличку ділянку землі на березі Дніпра, розраховуючи, вочевидь, дочекатись слушного моменту для розширення плацдарму і стрімкого наступу в глибину окупованої Херсонщини.

Поразки України

1. Невдача контрнаступу

Те, що український наступ не досяг своїх цілей, зараз визнає і військове, і політичне керівництво України. За словами головкома Валерія Залужного, попередні розрахунки показували, що ЗСУ будуть здатні зробити глибокий прорив і дійти до Азовського узбережжя. Однак ситуація на землі виявилась інакшою.

"Якщо ви подивитеся на підручники НАТО і на математичні розрахунки, які ми робили (при плануванні контрнаступу — Ред.), то 4 місяців мало б вистачити на те, щоб дійти до Криму, воювати в Криму, повернутися з Криму і знову піти туди і назад", — зазначив головком.

Дійсно, замість прориву на 80 км українським військам вдалось пробити виступ лише на приблизно 15-17 км біля Роботиного. Бійці уперлися в другу лінію російської оборони на підході до Токмака і не змогли їх подолати до настання осінньої непогоди.

"Все пішло не за планом". Як Україна і США моделювали контрнаступ і чому він зазнав невдачі - WP

Цьому також завадила нестача підготовлених резервів, відсутність переваги в повітрі, дефіцит засобів ППО і машин для розмінування.

Крім того, українцями бракувало далекобійних засобів ураження, а надіслані США касетні боєприпаси були надані занадто пізно і у дуже незначній кількості.

До того ж, розказуючи про відбиття українського наступу, російський головком Валерій Герасімов показав карту, на якій було вказано, що план ЗСУ полягав в одночасних атаках зі сторони Херсону і зі сторони Запоріжжя.

Вочевидь, цей план українців зірвав підрив дамби Каховської ГЕС 6 червня, який затопив значні території Херсонщини і на декілька місяців відклав можливість для форсування Дніпра.

2. Втрата Бахмуту

"Бахмутська м'ясорубка", як обидві сторони охрестили події навколо цього міста, тривала майже 8 місяців. Ще восени 2022 року загони найманців ПВК "Вагнер" почали наближатися до околиць Бахмуту.

В січні їм вдалося знайти слабке місце і проломити українську оборону в Соледарі. Після цього "бахмутська різанина" перейшла у вирішальну стадію.

Майже 4 місяці українці утримували місто, перебуваючи в напівоточенні. Фактично для постачання гарнізону ЗСУ залишалась одна дорога, яка перебувала під вогнем противника.

В березні і квітні "вагнерівців" пробилися в житлової квартали Бахмуту і війна перейшла в міську забудову. Населений пункт був фактично стертий з лиця землі постійними артилерійськими і авіаційними бомбардуваннями РФ.

В таких умовах українські військові були змушені поступово відступати на західні околиці міста. Очільник "Вагнера" Євгеній Пригожин повідомив про повне захоплення Бахмуту 20 травня.

Українська влада так і не визнала цього факту, продовжуючи заявляти, що під контролем залишаються деякі околиці окупованого міста.

Битву за Бахмут вважають поразкою України не лише тому, що армія врешті-решт була змушена залишити велике промислове місто, але й тому, що постає питання про доцільність його такої тривалої оборони.

За даними західних ЗМІ, ідея до останнього утримувати "фортецю Бахмут" належала Зеленському, а головком Залужний виступав проти цього.

Єдиним позитивом у цій ситуації можна вважати те, що після "бахмутської м'ясорубки" і колосальних втрат приватна військова компанія "Вагнер" фактично припинила своє існування. А через 3 місяці після битви в загадковій авіакатастрофі загинули командир "вагнерівців" Дмитро Уткін і власник ПВК Пригожин.

3. Напівоточення Авдіївки

Завершення 2023-го року український гарнізон у Авдіївці зустрічає у надзвичайно важких умовах. Місто за 10 км від Донецька фактично перебуває в напівоточенні, безпечний "коридор" для постачання ЗСУ або можливого виводу гарнізону складає лише 5-7 км.

Потужний наступ на Авдіївку російська армія розпочала 10 жовтня. Бронетанкові колони одночасно почали атаки на південному, східному і північному фланзі. За оцінками українського командування, в операції беруть участь приблизно 40-50 тисяч військових. Вони посилені артилерію, бронетанковими військами і авіацією.

Попри такі значні ресурси просування РФ на флангах Авдіївки не можна назвати стрімким. За майже 2 місяці операції росіянами вдалось просунутись лише на декілька кілометрів, перетнути оборонний рубіж у вигляді залізної дороги на півночі і захопити частину "Авдіївської промки" на сході.

За оцінками західних експертів, війська РФ змогли захопити приблизно 11 кв.км території, втративши при цьому 13 тисяч бійців і сотні одиниць техніки.

Але український гарнізон в Авдіївці також продовжує перебувати у важкому становищі. Основний об'єкт оборони ЗСУ – місцевий коксохімічний завод – майже зруйнований від щоденних бомбардувань, російська армія впритул наблизилась до його території.

Тривають жорстокі бої за село Степове біля залізниці на північному заході Авдіївки. Якщо Росія захопить його, то стане ще на крок ближчою до повного оточення українських військ і перерізання їхніх шляхів постачання.

Не дивно, що в таких умовах українські і закордонні військові експерти все частіше підіймають питання про доцільність утримання Авдіївки за будь-яку ціну. Поки що на ці закиди офіційний Київ відповідає, що не має наміру здавати свої території.