Добровольчі формування територіальних громад: смерть хорошої ідеї чи друге дихання

Переглядів: 250

4 грудня 2023 10:21

Добровольчі формування територіальних громад: смерть хорошої ідеї чи друге дихання фото

"Україна – не росія", – сказав колишній Президент Леонід Кучма у 2003 році. Тоді не було війни, тоді була всього лиш якась суперечка про острів Тузла. 

"Вбити путіна", – сказав нинішній Президент під час підступного широкомасштабного вторгнення росіян і окупації частини суверенної території України.

Втім, це не у тоталітарній росії бігають силовики по вулицях і силоміць затягують громадян у військкомати, це у 2023 році українські ТЦК та СП регулярно потрапляють у публічні скандали щодо методів мобілізації. 

Це не в московії повідомлення про те, що представникам військкоматів планують розширити повноваження, збирають десятки тисяч дизлайків, а в українських інформаційних телеграм-каналах та інших соціальних мережах творяться такі дисонансні "дива". Чому "дива"? Бо соціологічні опитування показують бажання більшості українців воювати далі з окупантами.

Парадокс. Більшість хоче воювати з окупантами, але, схоже, що уже воює з власною державою, оскільки проти застосування тоталітарних силових методів і заходів примусу до участі у війні. Це можна пояснити тим, що державі громадяни не довіряють до кінця через високий рівень корупції і поширену несправедливість. 

Одночасно, можна констатувати, що пересічні обивателі готові мирно співіснувати навіть в умовах високої корупції, в несправедливості під час війни, а це до тих пір, допоки держава не намагається їх силою змусити стати воєнізованою і формалізованою частиною Левіафана. Тоді починаються непорозуміння і проблеми.

Деякі воєнні філософи сучасності натякають, що причиною цього феномену може бути особливий характер україно-російської війни, коли мирне життя тилових міст нічим не відрізняється від життя у невоєнних європейських, адже Захід повністю підтримує той самий наш тил.  

Звісно, тоді самі собою напрошуються незручні питанням: а що відбудеться, якщо така підтримка нашого тилу припиниться? Варіанти відповідей можуть бути дуже неприємним для багатьох.

Інші інтелектуали сучасності зводять рефлексії воєнних проблем сьогодення до двох панівних настроїв: 

  • безтурботне українське життя в тилових містах – це вже перемога над цілями путіна, який  прагнув і прагне посіяи розбрат і хаос, знищити нормальне життя в Україні;
  • для перемоги необхідно максимально наблизити життя тилових регіонів до реалій тотальної війни. 

Втім, як правильно жити і працювати, діяти тощо в умовах війни ніхто достеменно не знає. Бідкаються, щоб знайти формулу успіху, все потрібно перевіряти на практиці. Але будь-які промахи з таких важливих питань можуть призвести до рокових, невтішних для України наслідків.

Генерали ЗСУ добре осмислюють проблеми і невдачі війни, зокрема і проблеми мобілізації потрібних кадрів. Українському суспільству, яке десятиліттями зростало в великих вольностях і свободах, суспільству, яке організувало декілька майданів та регулярно показувало владі, що з народом треба "рахуватися", важко швидко перелаштуватися на жорстку армійську дисципліну та воєнний тоталітаризм. І майже неможливо добровільно переналаштуватися під "диктатуру" (добре це чи погано?) у різних її проявах цієї війни. 

Ймовірно, саме тому в уряді пропонують "смарт-мобілізацію", а командування ЗСУ б'є на сполох і публічно говорить, що "війна може знову вийти за межі Сходу і Півдня". Очевидно, що вже зараз потрібно готуватися до різних сценаріїв і шукати відповіді на складні запитання. 

Роль добровольчих формувань територіальних громад (ДФТГ) у створенні української формули перемоги.

Українські інтелектуали, військово-політичне керівництво держави та громадський сектор прагнуть зібрати ці пазли в єдину лінію, зібрати формулу перемоги над тиранією і знайти ключ до подальшого успіху.

А може варто діяти нелінійно? Використовувати наявні засоби і можливості, ресурси нестандартно? Щоб не залишити жодних шансів навіть спрогнозувати, не те щоб передбачати, наші наступні кроки на різних фронтах? 

До прикладу, розвинути концепцію добровольчих формувань територіальних громад, як успішний елемент до формули перемоги?

У перші дні війни, коли одні стояли у чергах до військкоматів, бо не знали що роботи, інші ж діяли негайно без вказівок "згори" – робили все, що могли… Їх і почали називати добровольцями. Бо оборонятися потрібно було тут і зараз, без зайвих зволікань та формальностей. 

Майже "голими руками" вони першими зупиняли ворогів в Ізюмі і Бородянці, Бучі та Гостомелі, їхні понівечені тіла згодом знаходили в місцях катувань та розстрілів. Найвідважніші з одним автоматом і часто з декількома "ріжками", без шоломів і бронежилетів, без аптечок тощо атакували  колони ворожої бронетехніки або ж в режимі реального часу перешкоджали вторгненню бронегруп, наприклад, з території Білорусії. 

Це про справжню відвагу та патріотизм, навіть більше – про реальний героїзм.

Ніхто тоді, в момент вторгнення, не з'ясовував – чи до кінця оформлені документи у добровольця, чи це солдат ЗСУ чи ТрО? Ба більше, нікого й гадки не було уникати чи приховуватися або перешкоджати мобілізації. Всі билися до смерті за одне – за Україну. 

Ніхто нікого не примушував йти на фронт, не лякав військкоматами. 

Природно проявлялися найкращі риси вільнолюбивих людей, які стали на захист демократичної держави не з примусу, а з доброї волі і щирого бажання допомогти.

Добровольці – це про ідею, братерство та самоврядну свободу, порядок, заснований на авторитеті, а не про формальності та бюрократію.

Як ДФТГ можуть стати надійним містком між суспільством і державою в умовах війни?

ДФТГ можуть стати компромісним рішенням для суспільства і держави щодо умовної "м'якої" форми мобілізації тих, хто боїться йти служити в ЗСУ, вагається або немає "зеленого поняття" про військову справу і ось чому:

доброволець вивчає військову справу у звичному для неї комфортному середовищі;

  • беручи участь в ДФТГ, людина не виривається повністю з цивільного життя, не втрачає прямих зв'язків  з близькими та рідними;
  • зберігає певний базовий рівень прав і свободи, зону особистого комфорту і контролю за власним життям, подальшою долею;
  • гарантовано не відправиться на фронт під час перебування в ДФТГ;
  • водночас регулярно тренується зі зброєю в руках, проходить вишкіл та здобуває навики володіння різним озброєнням;
  • психологічно "дорослішає", призвичаюється до умов польового життя та вчиться виживати в екстремальних умовах;
  • дізнається і відчуває, що таке військове братерство, взаємопідтримка, повага;
  • долає страхи та стереотипи, навчається командній роботі та взаємодії з "різношерстним" колективом;
  • а згодом може визначитися, чи хоче вона долучитися до ЗСУ і на яких саме позиціях, в якості кого тощо;
  • держава та місцева влада не фінансують ДФТГ, а отже це вже зекономлені сотні мільйонів, якщо не мільярдів гривень на навчання та підготовку потенційних захисників (звісно, цей пункт слід виправити і фінансування все ж таки має бути).

Добровольці, станом на сьогодні, однією рукою тримають зброю в руках, а іншою – заробляють гроші для утримання сім’ї; один день лікуються, в інший – проходять курс бойової підготовки та злагодження; працюють на роботі, водночас  власні кошти спрямовують на закупівлю медичних аптечок, форми, військового спорядження та техніки, доставляють гуманітарні вантажі інші необхідні речі хлопцям на фронт тощо. До речі, наше ДФТГ знову на днях передає черговий пікап на фронт.

Наявність такої реальної бойової сили є особливо актуальним для північних та прифронтових областей України, які залишаються під загрозою потворного вторгнення або переміщення фронту всередину країни.

Проблеми діяльності ДФТГ, на які варто звернути увагу

Про добровольців забули

Показовою є ситуацію, коли протестувальники біля мерій вимагають перенаправити гроші "з бруківки" та "з доріг", "стадіонів" на потреби ЗСУ, але жоден не згадує і не вимагає виділити кошти з бюджетів громад  (наприклад, хоча б якусь частину ПДФО) на фінансування місцевих добровольчих формувань.

Виглядає так, що про добровольців забули всі, адже про ДФТГ також не почути ні від представників органів місцевого самоврядування, ні від центральної влади. Згадують тільки на День українського добровольця. Здається, що таким чином ідея добровольчого захисту Батьківщини у власних громадах може бути приреченою  відправитись на цвинтар історії.

Проблемні стосунки ДФТГ з місцевою владою та з ТЦК/СП (військкоматами)

а) ТЦК та СП (військкомати) не сприймають членів ДФТГ як своїх колег та партнерів, не організовують конструктивної співпраці. Для них ДФТГ чомусь не структура в системі ЗСУ, а легкодоступний мобілізаційний ресурс, яким намагаються закрити всі кадрові власні задачі. 

Нонсенс, коли дії ТЦК та СП здійснюються всупереч ідеї добровольчих формувань, коли руками працівників військкоматів розформовуються і знищується злагоджений особовий склад ДФТГ як окремої бойової одиниці (зазвичай, добровольці  дуже добре знають місцевість та інші особливості громади і тому саме в цій локації можуть бути дуже ефективними щодо оборони тощо).

б) Військово-цивільні адміністрації в свою чергу також часто залучають членів ДФТГ як безкоштовну робочу силу для виконання різного роду робіт – від риття окопів до чергувань тощо. При чому ніякої матеріально винагороди добровольці не отримують і не отримували. Просто деякі чиновники почали вважати добровольців "армією відновлення", що також негативно впливає на розвиток ДФТГ і є однією із причин подальшого занепаду такого руху.

Висновки 

Мешканцям територіальних громад варто вимагати у місцевої влади обов'язково виділяти кошти з місцевих бюджетів для підготовки добровольців, проведення відповідних навчань та матеріального забезпечення. 

А  органам місцевого самоврядування потрібно вживати заходів для популяризації ДФТГ в громадах та заохочувати долучатися до таких формулювань все більше людей.

Загалом, необхідно розробити та удосконалити концепцію ДФТГ, щоб останні стали компромісним варіантом зміцненням обороноздатності, де людина вперше зможе в комфортних, не відірваних від цивільного життя, умовах знайомиться з військовою справою, проходить навчання та відповідну підготовку, зберігати чимало прав і свобод, долати страхи та різні внутрішні протиріччя пов'язані з війною. Власне такі учасники ДФТГ можуть стати ідеальними та вмотивованими добровільними рекрутами для ЗСУ в майбутньому, яких так не вистачає сьогодні.

Добровольці економлять для держави сотні мільйонів, і, можливо, вже зекономили мільярди гривень. Статус добровольця територіальної громади, схоже,  нашвидкуруч створювали у формі постанови Кабміну, а зараз необхідне ширше бачення, концепція і нормативне регулювання, адже цей документ не дає вичерпних відповідей на всі питання щодо порядку та умов взаємодії ЗСУ, ВЦА, органів місцевого самоврядування тощо з ДФТГ.

Україна – не росія, путіна ліквідувати, росію розвалити, демократію зберегти, честь і гідність українців примножити. Щоб таку складу мозаїку зібрати у цілісну картину успіху та перемоги (а не зради), українській еліті та військово-політичному керівництву необхідно діяти нестандартно, часто зовсім непередбачувано і швидко.

Для ідеї ДФТГ необхідне "друге дихання", яке може розв'язати чимало суспільно-політичних та військових проблем, що назріли в умовах війни на виснаження. І ми, добровольці ДФТГ, готові підставити наше надійне плече усім, хто дбає і працює для  перемоги!

 Юрій Оліферчук, доброволець 

Джерело: Українська правда




Схожі новини: