Не питайте коли перемога. Як говорити та поводитися із військовими

Переглядів: 340

28 листопада 2023 17:28

Не питайте коли перемога. Як говорити та поводитися із військовими фото

"Чи потребують військові особливого ставлення або ж вони такі самі, як цивільні?

Я або відводжу, або опускаю очі коли зустрічаюся поглядом з військовим. Чому так і що в цей момент може подумати боєць?

Як правильно подякувати людині в пікселі?" 

У рамках спецпроєкту "Запитай Життя" з подібними питаннями до "УП. Життя" звернулась читачка. 

Аби відповісти на її запити, ми поспілкувалися із: 

психологинею, яка працює з ветеранами та членами їхніх родин у "Veteran Hub" Дариною Таран;

психотерапевтом центру "Незламні", де лікують поранених бійців та надають психологічну допомогу їхнім родичам Олексієм Смірновим. 

Військові – звичайні люди…

Перед початком будь-якої комунікації варто пам’ятати, що військові та ветерани – це люди зі своїми емоціями, відчуттями, страхами, табу тощо, каже Олексій. 

"Коли ми порушуємо питання – про що говорити чи як себе вести в компанії військових чи ветеранів, ми ніби виділяємо їх в "інакших". Це основна помилка в майбутній комунікації", – розповідає психотерапевт. 

Якщо на вулиці ми бачимо людину в пікселі, – це те саме, що ви побачили незнайому людину в цивільному одязі. 

Іноді може з’явитися симпатія, яка потягне за собою, наприклад, легку усмішку чи інші емоції, каже Олексій. 

Якщо погляди зустрілися, то аналогічно до першої зустрічі двох незнайомців ми маємо налагодити певний зоровий контакт. 

В іншої людини є вибір. За словами психотерапевта, так само як і цивільна, людина в пікселі може не потребувати зворотного зв’язку.

"Не всі потребують контакту, бо в них абсолютно такі самі потреби, як і в цивільних: хтось змучився, хтось хоче побути в тиші, хтось не має, що сказати, хтось злий, хтось радісний, хтось їде на побачення, а хтось – на похорон", – каже Олексій. 

Як реагувати на військових на вулиці?

На підсвідомому рівні кожен з нас вміє контролювати свої дії, навіть якщо вони стосуються погляду, розповідає психологиня Дарина. 

Відведення зору може означати зневагу, байдужість, заклопотаність, сором тощо. 

"Зі слів військових та ветеранів, з якими я працювала, їм неприємно, коли люди відводять погляд. Очевидно, що йдеться не про всіх, але навіть в цивільному житті, коли ви перетинаєтеся з кимось зором, а потім різко його відводите, це може викликати різні відчуття", – каже Дарина. 

Вона припускає, що до військових, попри 10 років війни, прикуто чимало уваги, тому бійці звикли відчувати повагу. 

За словами Олексія, відведення погляду військовий, наприклад, може приміряти на себе й сприйняти це як знак, що з ним "щось не так".   

"Бійці часто не мають доступу до людських благ, до того ж час від часу з’являються новини, коли, наприклад, через поганий запах військового вигнали в тамбур потяга.

Навіть якщо ви відвели погляд, можна перепросити. Це звичайний етикет, й ніхто не залишиться в нерозумінні", – каже Олексій. 

Не виключно, що людина, яка не може утримати зоровий контакт з військовим чи ветераном, має особисті психологічні проблеми. 

Піксель може нагадати реалії війни, про які інколи хочеться забути, або про втрату чи травматичну історію, про які не хочеться згадувати. 

"Також відвід зору може бути захисною реакцією або усвідомленим бажанням не тримати зоровий контакт, оскільки для вас це є тригером.  

Слід пам’ятати, що більшість людей у формі, – це наші з вами друзі, менеджери з продажу, ІT-шники, бармени тощо. Єдине, протягом останніх 2 чи 10 років вони набули певного бойового досвіду", – пояснює психотерапевт. 

Чимало бійців прагнуть не відчувати різницю й залишатися інтегрованими в суспільство рівно так само як це було у цивільному житті, додає Олексій. 

За словами Дарини, коли бачать військового, військову або ветерана, люди іноді прикладають праву руку до серця. 

Це жест подяки та визнання, розповідає психологиня. Його можна використовувати, коли є бажання ненав’язливо висловити свою повагу бійцю чи ветерану. 

"У США культура ставлення до ветеранів передбачає фразу "Thank you for your service", тобто "Дякую вам за вашу службу". В Україні суспільство ще в пошуку свого жесту, але піднята до серця рука цілком може бути ним", – додає Дарина. 

Як почати розмову та про що казати? 

Перш ніж почати розмову з людиною в пікселі, експерти радять спитати їхнього дозволу – "Ви не проти, якщо я до вас звернуся?" або "Чи можу я вам дещо сказати?".

Якщо відповідь позитивна – почніть розмову. Говоріть про речі, які вас цікавлять, окрім тих, які можуть образити. 

"Зазвичай військові та ветерани охоче готові поділитися чи навіть пояснити якісь моменти, але важливо дати зрозуміти, що його чи її досвід та знання є для вас цінним.  

Питання "Як ви?" дуже класне, оскільки воно досить широке й людина може сама обрати, в якій життєвій сфері вона готова з вами поділитися інформацією", – каже Дарина. 

Говорити можна про настрій, про потреби на фронті та чи ви особисто можете в цьому зарадити чи допомогти. 

Якщо військова людина розповіла вам історію з фронту, в якій опинилася або крізь що довелося пройти – не кажіть, що розумієте її, радять психологи. 

У цивільному житті людина не стикається з проблемами, які виникають на фронті, тому важливо бути щирим. 

Відповідь може бути: "Це настільки жахливо, що я навіть не знаю, що вам відповісти" або "Я не уявляю, як вам зараз, однак знайте, що я поруч, якщо вам буде потрібна підтримка". 

Також експерти застерігають від загальних питань на кшталт: "Коли буде перемога?" або про травми, якщо людина, наприклад, має протез.  

"Політичні теми будь-яку людину можуть вивести на емоції. Такі питання є не бажаними, але якщо ви готові вести дискусію на рівні взаємоповаги та людяності – їх можна поставити. 

Велике значення має тон та формулювання. Якщо у вас є мета зробити цей контакт не напружним і приємним для обох, політичні питання краще відкласти", – додає психологиня з "Veteran Hub".

Розмова може тривати 5-10 хвилин або ж кілька годин, якщо вона обом цікава й комфортна. 

Забороненими жестами, так само як і в адресу цивільних людей, є обійми та доторки. 

"Ми не знаємо з якими емоціями та думками людина навпроти. Може це військовий, який приїхав поїздом Краматорськ – Київ і прагне якомога швидше побачити рідних. Або військова, яка пережила полон, де систематично порушували її особисті кордони та намагалися зламати силу духу", – каже Дарина. 

Мова грає роль? 

На думку Олексія – ні, оскільки на досвіді переконався, що чимало військовослужбовців спілкуються російською мовою. 

Водночас Дарина більш схильна до відповіді "так", бо під час роботи стикалася з ветеранами, для яких російська була тригером. 

Інцидент, наприклад, трапився з військовим Максимом Колесніковим, який був у полоні РФ. У розмові чоловік сказав, що російська його тригерить й попросив завертатися до нього українською. 

На що співзасновник рекламної агенції Tabasco Олександр Смірнов відповів, що мовне питання "розколює українців".

"Деякі військові, які перебували в полоні можуть мати травматичні спогади. Мова, так само як і звуки, запахи чи, наприклад, якісь тактильні відчуття можуть закарбовуватися в мозку людини й при повторенні здатні нагадувати про пережитий досвід.  

У кожної людини свої тригери. Часом реакція на них може бути непередбачуваною", – мовить Дарина.

Що робити, коли людина в пікселі плаче або поводиться дивно? 

У цивільному житті тригерами для військових може стати будь-що – наприклад, сигнал автівки або неочікуваний та голосний звук сирени. 

Спираючись на пережите, у бійця може бути різна реакція. 

"Якщо ви бачите, до прикладу, що військовий сховався за автівкою, труситься, прикриває голову – тобто є очевидні ознаки, що його щось травмувало, підійдіть до нього, перепитайте, чи він потребує допомоги. 

Якщо ви бачите, що його поведінка не несе для вас загрози, спробуйте налагодити контакт. Ставте питання, які б змусили його замислитися й ніби відчути себе в реальному часі – про те, чи знає, де він знаходиться, як його звати, звідки він", – розповідає Олексій. 

У такому стані до людини краще не торкатися, оскільки вона може подумати, що ви хочете нашкодити. 

Якщо ви помітили, що військова людина або ветеран плаче в публічному місці, ви можете підійти та запропонувати свою допомогу.

Однак важливо надавати лише ту підтримку, на яку людина погодиться. 

"Плач – це як сигнал соціуму про те, що вам треба допомога або підтримка. Ми можемо підійти, спитати: "Чи можу я коло тебе присісти?". Або сказати щось на кшталт: "Чи можу я покласти руку тобі на плече, друже, як ти?".

Не питайте, чи все гаразд", – каже Дарина. 

Можливо, людина захоче побути на самоті й відмовиться від вашої пропозиції – тоді дайте їй спокій.  

Якщо військова людина поводиться неадекватно, часом агресивно, й у вас є підозра, що вона перебуває у стані алкогольного сп’яніння – психологи радять подбати про власну безпеку. 

Дивні рухи або незв’язне мовлення можуть свідчити про результат дії певних медикаментів або – бути наслідком низки травм, зокрема, контузії, каже Дарина. 

"Є ветерани, в яких дуже нечітке мовлення й може здатися, що він нетверезий. Іноді я напряму питаю, чи людина в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння чи ні, щоб продовжити комунікацію", – ділиться психологиня. 

Якщо ви бачите, що дії людини створюють загрозу життю та здоров’ю оточенню – наберіть 102. 

Військовий просить допомоги: як поводитися   

Зазвичай люди відмовляють в допомозі через певні причини. Психологи радять виокремити фактори, які б завадили допомогти військовій людині. 

Коли ви, наприклад, бачите військового, який стоїть на узбіччі дороги й просить підвезти – ви зможете поставити певні питання й зрозумієте, чи готові допомогти. 

"Кожен з нас тричі подумає, чи пускати незнайомця в машину – це нормально. Однак поспілкуйтеся з людиною – голос, мова, поведінка створять загальне враження про співрозмовника", – розповідає Дарина. 

Якщо на вулиці до вас підходить людина в пікселі й просить, наприклад, телефон аби зателефонувати рідним – спробуйте дізнатися більше про його ситуацію. 

За необхідності попросіть в бійця показати військовий квиток та поясніть, що не проти допомогти, але таким чином ви хочете убезпечити себе від шахраїв.

"З моїх спостережень, військові досить рідко просять про допомогу, оскільки бояться виглядати безпомічними. Тому якщо ви бачите, що допомога потрібна – проявіть ініціативу першими, запропонуйте свою поміч, – це не буде зайвим", – додав Олексій.  

Анастасія Поя, "Українська правда. Життя"




Схожі новини: