Чому США бояться деокупації Криму, поразки РФ та не мають стратегії перемоги України — резонансна стаття The New Yorker

У допомозі Україні Адміністрація президента США Джо Байдена обрала тактику окремих, дуже повільних і максимально виважених кроків, які провокують критику у зволіканні з наданням зброї. До того ж, такому підходу, схоже, бракує стратегічного бачення — зокрема і перемоги України.

Про це йдеться у великій статті американського журналу The New Yorker, яка має назву Випробування боєм для Джейка Саллівана. Інсайди битви Білого дому за те, щоб зберегти здатність України до боротьби (Jake Sullivan’s Trial by Combat. Inside the White House’s battle to keep Ukraine in the fight).

Авторка публікації — відома журналістка Сьюзан Глассер, співавторка книг про американську внутрішню та зовнішню політику та про Росію (Схід Кремля: Росія Володимира Путіна і кінець революції, 2005). У своєму матеріалі вона пояснює, як і чому Джейк Салліван, 46-річний радник з національної безпеки президента США Джо Байдена, став головним «архітектором» рішень Білого дому під час повномасштабної війни Росії проти України. Також Глассер розкриває внутрішні деталі того, як важко адміністрація Байдена зважається на кожен новий крок щодо допомоги Україні і чому фактично не має чіткого уявлення про те, якою має бути перемога Києва у цій війні. Для підготовки матеріалу авторка поспілкувалася з низкою політичних і дипломатичних джерел у США і Європі, а також із самим Джейком Салліваном та головою Державного департаменту США Ентоні Блінкеном.

NV переказує найважливіші для України фрагменти з цього тексту — опускаючи деталі біографії Саллівана, який тісно співпрацював із Гіларі Клінтон під час її передвиборчих кампаній і в Держдепі США, а також був радником Байдена з нацбезпеки, коли той обіймав посаду віцепрезидента за часів Барака Обами.

Джейк Салліван — головний «квартирмейстер» війни від Білого дому

Коли у віці 44 років Джейка Саллівана призначили радником президента США з питань національної безпеки, він став наймолодшим зі своїх попередників на цій посаді відтоді, як Макджордж Банді обіймав її під час війни у ​​В'єтнамі, нагадує The New Yorker. Однак саме він, як підтверджують численні джерела видання, нині є головним «мозком» для напрацювання рішень Білого дому у всьому, що стосується війни РФ проти України. «Це дійсно Джейк, — сказав авторці матеріалу Іво Даалдер, колишній посол США в НАТО, який регулярно бере участь у консультаціях з Радою національної безпеки після російського вторгнення. — Він квартирмейстер цієї війни — і всього іншого».

На доказ цієї ролі видання розповідає, що у своєму офісі Салліван тримає під рукою постійно оновлювану таблицю, де зібрано дані про поточні запаси боєприпасів у різних країнах, які потенційно можуть бути надані Україні. А навесні 2023 року під час битви за Бахмут «він був обізнаний з ситуацією на полі бою аж до [конкретних] кварталів міста».

Також зазначається, що Салліван часто спілкується «зі своїм колегою в Києві», головою Офісу президента України Андрієм Єрмаком — в середньому по два-три рази на тиждень. «Він бере на себе відповідальність за все, від лобіювання [поставок] артилерійських снарядів з Південної Кореї до проведення екстреної операції з надання Україні додаткових генераторів електроенергії», — пише журнал. Порівнюючи Джейка Саллівана з іншими членами адміністрації Байдена, авторка пише про нього як про «скоріше внутрішнього гравця, невтомного задр*та на боці Байдена».

Стратегія «самостримування» на межі з паралічем: як Салліван і Білий дім приймають рішення щодо України

The New Yorker визнає, що за півтора року великої війни політика адміністрації Байдена щодо України «не завжди була ясною». «Обіцяння підтримувати Україну „стільки, скільки потрібно“ — це не стратегія», — написали цього місяця в листі на адресу Білого дому провідні республіканці з комітетів закордонних справ у Палати представників і Сенаті США. Основна скарга прихильників України в обох партіях полягає в тому, що Білий дім надто довго зволікав із наданням зброї, терміново необхідної ЗСУ, нагадує The New Yorker. «Термін «самостримування» популярний серед тих, хто дотримується цієї точки зору, — пише авторка матеріалу. — Так само як і «інкременталізм».

На практиці Саллівану та іншим радникам Байдена фактично доручено координувати серію «одноразових» рішень про те, які системи озброєнь варто надати Україні, аби підтримати її здатність до боротьби, пише видання. «Я не думаю, що вони цілеспрямовано пішли таким шляхом, міркуючи: «О, будемо варити цю жабу в окропі повільно, тому що це найкращий спосіб уникнути ескалації, — каже Андреа Кендалл-Тейлор, колишній офіцер національної розвідки, яка працювала у перехідній команді Байдена під час передачі повноважень новій Раді національної безпеки. — Вони перечепилися за це».

The New Yorker нагадує, що на початку вторгнення Росії стійкість України перевершила всі очікування і стала сюрпризом для Білого дому. Довоєнні американські оцінки свідчили, що українська армія не протримається проти росіян більше кількох днів. А «команда тигрів», зібрана Салліваном і його заступником Джоном Файнером перед вторгненням, обміркувала найпесимістичніші варіанти. «Здебільшого наше планування було плануванням найгіршого сценарію», — визнав Салліван у коментарях виданню Politico.

Натомість, коли Україна стримала наступ Росії на Київ, Білому дому раптово довелося «імпровізувати щодо стратегії тривалої війни», пише авторка матеріалу. На тлі погроз Путіна в адміністрації Байдена розпочалися суперечки щодо того, що може перетнути «червоні лінії Росії», а що — ні. Вже тоді були ознаки, що Білий дім надто повільно приймає рішення про допомогу — навіть коли він зрештою погодився передати Україні HIMARS. «Я відчував, що ми зволікаємо», — цитує авторка тексту одного з сенаторів-демократів. Надалі такі ж довгі суперечки точилися щодо танків, винищувачів F-16 і ракет ATACMS, нагадує видання.

Що характерно, Салліван щоразу прискіпливо вивчав усі «за» і «проти» щодо кожного такого питання. «Джейк — майстер дебатів , — нагадав один із його колишніх колег по Раді нацбезпеки. — Він постійно прагне перевіряти власні пропозиції». The New Yorker підкреслює, що Салліван та його офіс залишаються відкритим каналом спілкування як для прихильників переговорів з РФ, так і для тих колишніх чиновників, які вважають такі переговори «продажем» України. «Одна з речей, якими я щиро захоплююся в Джейку, — це його готовність сприймати критику та відгуки, його готовність перевіряти все знову й знову та ставити запитання», — сказав сенатор Кріс Кунс, довірена особа Байдена з Делаверу та член комітету з міжнародних відносин.

Навіть чиновники в адміністрації Байдена, які часом були розчаровані Салліваном, розповіли авторці матеріалу, що цінують його відкритість, хоча вказали і на недоліки такого підходу. «Він справді гарний слухач, і це може бути його сильною стороною, — сказав неназваний вископосадовець. — Він хоче справжніх дебатів, і заохочує такий підхід. Але його слабкість полягає в тому, що іноді він дме на вітер [безрезультатно дискутує]».

Крім того, Салліван старанно уникає будь-який розбіжностей з Байденом. «Він дуже обережний в тому, щоб не суперечити йому, — сказав колишній чиновник, який працював із Салліваном за часів час адміністрації Обами, коли Байден був віцепрезидентом. — Він може направляти його, але не може йому суперечити. Це те, що має робити радник з питань національної безпеки, і Джейк завжди був дуже свідомий того — як, відверто кажучи, будь-який хороший вашингтонський посадовець, — щоб ніколи не наражатися на суперечку зі своїм керівником. І він ніколи цього не робить».

Тож, як пише The New Yorker «методичний, гіпераналітичний стиль Саллівана» відповідає давнім схильностям Байдена, який упродовж своєї тривалої кар'єри надав перевагу тому, щоб «притримувати рішення, чекати, перевіряти кути [зору] й знаходити шлях до політичного центру тяжіння». Але недоліки такого підходу теж очевидні. «Існує реальна тенденція до паралічу через [подібний надприскіпливий] аналіз, — сказав Ерік Едельман, колишній заступник міністра оборони в адміністрації Буша. — Джейк любить дивитися на кожен аспект проблеми і хоче зрозуміти все. Але в тому й трагедія влади — ви маєте приймати рішення за завісою постійної невизначеності».

США не мають стратегії перемоги України: деокупації Криму бояться, для переговорів з РФ тримають двері відкритими

Зі статті The New Yorker випливає, що принаймні донедавна адміністрація Джо Байдена активно розглядала способи посадити Росію за стіл переговорів — «у цьому майже немає сумнівів», пише авторка матеріалу. Вона нагадує, що ще восени 2022 року Марк Міллі, тодішній голова Об'єднаного комітету начальників штабів США, публічно висловив думку, що війну, швидше за все, не буде завершено на полі бою. Крім того, влітку 2023 року, незадовго до саміту НАТО у Вільнюсі, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров провів таємну зустріч у Нью-Йорку з колишніми високопосадовцями США. Тоді Салліван та інші чинні чиновники адміністрації заперечували свою причетність до цієї зустрічі чи будь-яких інших таємних переговорів з Росією. Однак колишній американський чиновник, який зустрічався з росіянами вже під час війни, розповів авторці статті, що очолювана Салліваном Рада нацбезпеки президента США була «повністю проінформована» як до, так і після цієї розмови з Лавровим. У червні 2023 року журналістці The New Yorker також стало відомо про посередника, який приїхав до Білого дому з посланням від Кремля. «Білий дім хоче бачити цих людей, — додав колишній чиновник, який брав участь у неофіційних дискусіях з росіянами. — Вони хочуть зрозуміти, що думають росіяни».

А в приватному порядку Салліван вів широкі дискусії щодо того, якою може бути «мирна угода». «Мої розмови з ним весь час стосувалися того, що можна зробити, щоб врешті-решт покласти край цій війні», — сказав журналістці The New Yorker неофіційний радник Саллівана. Цей співрозмовник вказав на нібито «величезні ризики, пов’язані з продовженням гарячої війни» з росіянами. «І ризики не зменшуються. Вони, ймовірно, лише збільшуються. Тож вони [вочевидь, тут мається на увазі адміністрація Байдена] хочуть знайти спосіб врешті-решт прийти до заморожування [бойових дій], щоб зрештою досягти врегулювання шляхом переговорів. Але це має бути щось, довкола чого НАТО об'єднається. Це має бути щось, що не ізолює українців і не змусить їх „вибухнути“ й підірвати все, що було зроблено. Дуже важко привести все до спільного знаменника».

Крім того переговори, якщо вони таки відбудуться, можуть ще більше посилити напруженість між США та Україною, пише видання. «Політика адміністрації дотепер була близькою до беззастережної підтримки України і, насправді, до реального небажання демонструвати протиріччя з Україною», — сказав авторці матеріалу Річард Хаас, почесний президент Ради з міжнародних відносин. Однак, за його словами, ця політика Білого дому триватиме лише доти, доки інтереси США та України будуть ідентичними — а подібних прецедентів в історії майже не було, нагадує він. «Якщо ви подивитеся на історію — чи то [відносин] США з Південним В'єтнамом, чи США з Ізраїлем, чи США з Великою Британією та Францією під час Суецької кризи — то це історія про те, як ви здатні впоратися з розбіжностями зі своїми союзниками».

Водночас видання підкреслює, що після поглиблення політичної кризи в США — звільнення спікера Палати представників на тлі дискусій про пакет допомоги України на наступний рік — «Салліван, вочевидь, глибоко стурбований тим, як все це розгортатиметься далі».

«Страшна війна на виснаження була б катастрофою як для України, так і для її союзників, але врегулювання шляхом переговорів не видається можливим, поки Путін залишається при владі», — йдеться в матеріалі. Його авторка нагадує, що диктатор має всі стимули продовжувати свою війну — особливо в світлі можливого повернення Трампа, — тоді як важко уявити, щоб Зеленський пішов на угоду з Путіним, «враховуючи все, чим пожертвувала Україна». Навіть перемога України створила б виклик для зовнішньої політики США, вважають певні кола у США, оскільки вона «загрожувала б цілісності російської держави та російського режиму та створила б нестабільність у всій Євразії», як висловився про це один із неназваних колишніх американських високопосадовців.

Ще одним з небажаних для США сценарієв у боротьбі України за перемогу, схоже, є деокупація Криму. Про це у статті не йдеться прямо, однак відзначається, що «бажання України повернути окупований Крим викликає особливе занепокоєння у Саллівана, який приватно згадував оцінку Адміністрації [Байдена] про те, що цей сценарій несе в собі найвищий ризик виконання Путіним своїх ядерних погроз». «Іншими словами, хороших варіантів мало», — резюмує видання.

The New Yorker дає зрозуміти, що влада США наразі не прагне ані рішучої перемоги, ані поразки України.

«Причина, з якої вони [Білий дім] так вагаються щодо ескалації, полягає не в тому, що вони вважають ймовірною проблемою російську помсту, — сказав виданню один з колишніх чиновників. — Справа не в тому, що вони думають: «О, ми дамо їм ATACMS, а тоді Росія розпочне атаку проти НАТО. Справа в тому, що вони усвідомлюють: все це нікуди не просувається, — а вони беруть участь у війні, яку не можуть собі дозволити ані виграти, ані програти».

Прокоментувати цю цитату авторка матеріалу попросила самого Джейка Саллівана. У відповідь той спробував заперечити подібні припущення. «Це схоже на звинувачення на нашу адресу, — визнав він. — Але я не думаю, що воно справедливе. Ми не боремося за нічию [у цій війні]».

Байден і Шольц — категоричні противники чітких обіцянок Україні щодо НАТО, а Саллівана розлютив твіт Зеленського у Вільнюсі

Частина матеріалу присвячена тому, як Білий дім реагував і реагує на прагнення України приєднатися до НАТО.

Зокрема з кінця 2022 року Байден і Салліван, як пише видання, були зосереджені на двох викликах: як найкраще підготувати Україну до запланованого контрнаступу та до Вільнюського до саміту НАТО, де США очікували від Києва наполягань «на остаточній відповіді про те, коли Україна отримає дозвіл приєднатися до Альянсу».

Однак оскільки Байден виступає категорично проти будь-яких обіцянок Україні щодо членства в НАТО під час війни, Білий дім розробив ідею «ізраїльської моделі» гарантій безпеки для України. Президент США вперше запропонував її Володимиру Зеленському під час свого зимового візиту в Київ як «місток» до майбутньої перспективи членства в НАТО.

В адміністрації США наполягають, що доклали величезних зусиль до реалізації ідеї про те, щоб кожна країна, включаючи Америку, домовилася про власний двосторонній меморандум про безпекові гарантії для України. За словами Ентоні Блінкена, врешті-решт США вдалося попередньо залучити до цієї ідеї 28 інших країн. При цьому Німеччина наполягала, щоб відповідна ініціатива надійшла від G7, а не від НАТО, «оскільки НАТО має бути осторонь цього конфлікту», як заявив The New Yorker європейський високопосадовець.

Напередодні саміту НАТО у Вільнюсі всередині адміністрації Байдена виникли розбіжності щодо того, який шлях запропонувати Україні. Деякі чиновники Держдепартаменту США спонукали адміністрацію Байдена надати Україні більше можливостей. Ентоні Блінкен визнає, що під час зустрічі міністрів закордонних справ Альянсу на початку червня в Осло лише США і Німеччина демонстрували найбільш ізоляціоністський підхід — про що він повідомив Білому дому. За словами голови Держдепу США, тоді переважна більшість країн НАТО наполягала, щоб саміт «зробив кроки вперед» на шляху до підтримки ідеї про членство України, і що просто зберегти статус-кво було б замало. Від генсека НАТО Єнса Столтенберга надійшла пропозиція скасувати План дій щодо членства (ПДЧ) для України. Байден погодився на це «неохоче» — і лише коли Столтенберг приїхав до Вашингтона в середині червня.

Тому після саміту США були розчаровані недостатньо позитивною, на їхню думку, реакцією України на скасування ПДЧ, повідомило авторці статті високопоставлене дипломатичне джерело: «Ви що, не сприймаєте це як перемогу? Це було таким розчаруванням».

Ще більше ситуацію під час Вільнюського саміту НАТО загострила дискусія щодо підсумкового комюніке. The New Yorker розповідає про телефонну розмову між Байденом і канцлером Німеччини Олафом Шольцом, який погрожував зірвати переговори щодо комюніке саміту. З посиланням на чотири джерела авторка статті пише, що «Шольц чітко дав зрозуміти: він категорично проти заяви, яка містила б конкретне „запрошення“ для України» щодо приєднання до НАТО. Шольц також сказав, що скептично ставиться до ідеї скасування ПДЧ для України, однак тут Байден відмовився іти на поступки, оскільки вже погодився на такий крок.

Що ж стосується комюніке саміту, то Байден фактично запевнив німецького канцлера, що подбає про обережність формулювань. Видання підкреслює, що Байден дуже цінує свою «близькість із Шольцом». Високопоставлений європейський чиновник навіть описав їхні відносини як «надзвичайно теплі», подібні до відносин «бойових побратимів».

Тож за пропозицією США у комюніке було внесено розпливчасте формулювання про «запрошення України», коли для цього будуть «виконані умови». Після цього Андрій Єрмак у розмові з Джейком Салліваном наголосив на недостатній чіткості формулювань, а Володимир Зеленський оприлюднив різкий твіт про «безпрецедентні й абсурдні» умови для України. Це загострило атмосферу до максимуму. «Я думав, що весь цей саміт зірветься, — цитує видання високопоставлене дипломатичне джерело. — Мені здається, я ніколи не бачив Джейка [Саллівана] таким розлюченим». Ситуацію вдалося розрядити лише після того, як наступного дня Зеленський на зустрічі з Байденом назвав саміт «успішним» для України, а їхні перемовини — «потужними».

Однак тоді ж директорка Центру протидії корупції Дар’я Каленюк поставила Саллівану незручне і дуже гостре запитання на полях саміту НАТО. Вона поцікавилася, що вона має сказати своєму 11-річному сину, якого залишила в Києві «спати в коридорі» через удари РФ, і чи варто їй готуватися до того, що і її син після свого 18-річчя муситиме воювати з Росією. Салліван тоді повторив тезу про допомогу «стільки, скільки потрібно», але й назвав «необґрунтованими та невиправданими» дорікання на адресу Білого дому, та заявив, що «американський народ заслуговує певної вдячності» за підтримку України — що, як пише The New Yorker, спровокувало несхвальний шепіт у залі.

Натомість Каленюк визнає, що той саміт НАТО лише посилив її занепокоєння — зокрема і через позицію Саллівана як «дуже, дуже обережного» чиновника у питання поставок зброї Україні. «Білий дім не має чіткого кінцевого сценарію та стратегії завершення цієї війни», — сказала Каленюк авторці матеріалу під час їхньої зустрічі в Києві.

Підхід «ні-ні-ні-так»: чому США так повільно погоджуються надавати нову зброю Україні

Як пише видання, нерідко останнє слово, яке гальмує допомогу Україні, залишається за Джо Байденом — навіть якщо Салліван пропонує нарешті її надати.

Наприклад, один з колишніх посадовців США розповів, що до грудня 2022 року Салліван намагався переконати президента США якщо не надати далекобійні ракети ATACMS, то хоча б використати їх як важіль впливу на росіян. «Він підштовхував Байдена: чому б нам принаймні не сказати, що ми відправимо ATACMS, якщо ви [Росія] не припините удари по містах [України]? — пояснив колишній чиновник. — Він наводив цей аргумент принаймні півроку, а президент не хотів цього робити. У певний момент президент є президентом».

Аналогічно Байден до останнього вагався з наданням Україні касетних снарядів. Починаючи з лютого 2023 року Салліван почав говорити про «математичну проблему» війни: оскільки ЗСУ швидко витрачали артилерійські снаряди, дефіцит міг призвести до зупинки майбутнього контрнаступу України та інших її зусиль, перш ніж вони досягнуть успіху. Коли в січні 2023 року українські військові намагалися оцінити свої потреби у військових плануваннях разом з Пентагоном у німецькому Вісбадені, висновок був невтішним. Для контрнаступу знадобилося б більше 155-міліметрових снарядів, аніж могли запропонувати США.

Тоді Салліван бачив три потенційних рішення:

різке збільшення виробництва боєприпасів у США;

пошук додаткових джерел боєприпасів по всьому світу;

передача Україні частини великих запасів касетних боєприпасів, які зняті з експлуатації та зберігаються на складах Пентагону.

Однак тоді з’ясувалося, що для першого варіанту знадобляться місяці і нарощення виробництва станеться занадто пізно для контрнаступу України. Держдепартамент США тоді теж виступив проти надання касетних боєприпасів, заборонених багатьма країнами. Залишався варіант пошуків додаткових джерел снарядів: зокрема США намагалися вмовити Південну Корею як союзника, який мали найбільші запаси боєприпасів, нагадав високопоставлений чиновник Пентагону.

На початку літа 2023 року секретний звіт Пентагону попередив, що Україна ризикує залишитися без боєприпасів ще раніше, ніж очікувалося, і знову рекомендував відправити касетні боєприпаси. «Ми дійшли до кінця шляху», — згадує високопоставлений чиновник адміністрації. Держдеп США був вимушений зняти свої застереження — і Рада з питань безпеки скликала засідання, щоб ратифікувати остаточне рішення. «Вони мали піти до президента і сказати: варіант А — в українців закінчуються боєприпаси і контрнаступ припиняється, або варіант Б — ви надасте касетні боєприпаси», — сказав високопоставлений чиновник Пентагону. На початку липня Байден оголосив про цей крок, який він назвав «важким».

У деяких колах США дивуються таким випадкам, коли Білий дім у відповідь на запити України відповідає численними «ні», а потім таки погоджує надання конкретного типу зброї. «Це схоже на хлопчика, який кричав «Вовки!» — сказав виданню один з вискокопосадовців. — Я вже просто не знаю, у що вірити. Коли вони кажуть: «Ні, в жодному разі, ми не розглядаємо надання ATACMS, я кажу: «Чи це правда?». Я дійсно відчуваю, що дивлюся один і той же фільм знову і знову».

Саллівана помітно дратують такі закиди, пише The New Yorker. «Я думаю, що касетні боєприпаси належать до іншої категорії, аніж F-16, які теж є іншою категорією, аніж танки Абрамс, — сказав він. — Я бачу, що ви вказуєте на паралель [рішень] „ні-ні-ні-так“, але насправді кожне з них має свою власну чітку логіку».

Як пояснює видання, для Саллівана рішення щодо поставок танків Абрамс після довгих вагань стосувалося «підтримки єдності» з Німеччиною. Іноді заперечував Державний департамент, як у випадку з касетними боєприпасами. Іноді це був Пентагон або президент особисто, як у випадку з ATACMS.

Однак у США лунають думки і про те, що Вашингтону слід змінити свій підхід з огляду на реалії війни в Україні. Зокрема це стосується аргументів Пентагону щодо того, що поставка ATACMS нібито призведе до виснаження запасів США у той час, коли Америці будуть потрібні ці ракети для власних непередбачених обставин — чи то у протистоянні з Іраном, чи з Північною Корею, чи з Китаєм.

Члени Конгресу з обох партій заперечують проти такої аргументації. У червні 2023 року комітет із закордонних справ Палати представників прийняв двопартійну резолюцію про те, що ATACMS слід передати «негайно». Джейсон Кроу, ветеран і конгресмен-демократ розповів, що коли офіційні особи намагалися переконати конгресменів, що відправка ATACMS вплине на Оперативний план Пентагону, він відповів: «Та для якої майбутньої війни [вони потрібні]? Зараз війна в Європі, і її ведуть українці. Тож міняйте в біса той клятий Оперативний план».

Джерело: NV