Вагомі зміни у свідомості людей. Чи готове українське суспільство до впровадження інституту цивільних партнерств і як це працюватиме

На розгляд у парламенті очікує законопроєкт в № 9103 "Про інститут реєстрованих партнерств".

Цей документ передбачає впровадження нового юридичного статусу між двома партнерами однієї або різної статей незалежно від сексуальної орієнтації, та є дуже очікуваним зокрема серед представників ЛГБТ+.

Такі самі громадяни, як і всі інші

«Взагалі ми не планували з'їжджатися так швидко. Але на випадок повномасштабного вторгнення мали план: домовилися, що я поїду до Дмитра, бо у дворі його будинку було укриття. Тож з 24 лютого 2022 року так і живемо разом», — розповідає 33-річний Андрій Коваленко з Києва.

Зі своїм партнером Дмитром він познайомився 6 серпня 2021 року в одному з популярних онлайн-додатків для гей-знайомств. Згадує: це було знайомство заради знайомств, яке спершу не передбачало серйозних романтичних стосунків. Вони товаришували, разом проводили час, обговорювали один з одним свої життя, розповідали про своїх коханців. Та через пів року між чоловіками виникла глибока взаємна симпатія, а 20 грудня того ж року вони все ж стали парою.

«Ця дружба закінчилась через п’ять місяців, коли я подивився на Андрія і вирішив, що він нічогенький парубок. З мого боку почався тонкий флірт для розуміння його можливих почуттів до мене. Напередодні Різдва, в день, коли Київ вперше замело снігом, між нами сталася розмова. Ми дали один одному тиждень мовчання на ще раз все обдумати, та підготуватися до дорослої розмови „на березі“: якими бачимо наші стосунки, які правила, табу тощо», — ділиться спогадами про той час Дмитро.

Так між ними почалися романтичні стосунки зі спільними ночівлями, подарунками та побаченнями. 24 лютого 2022 року, в день, коли почалася повномасштабна війна в Україні, романтика змінилася спільною ночівлею в укриттях та безсонням. В Укритті, згадує Андрій, вони разом з Дмитром спали на одній лежанці та загалом поводилися, як пара. Люди навколо ставилися до них відповідно — жодного образливого слова або косого погляду, цькування або зневаги щодо себе вони тоді не відчували.

Андрій Коваленко — актор Київського національного академічного драматичного театру ім. Лесі Українки. Працює там з 2011 року. Камінг-аут як гей на своїй сторінці у фейсбуці зробив у 2018 році. Більшість підписників на той час становили колеги. Зізнається: всі потенційні ризики усвідомлював, зокрема й те, що така заява може спричинити багато галасу, і навіть призвести до звільнення за особистим бажанням через цькування. Та в реальності ж навпаки відчув з боку колег теплоту й повагу.

Рідні Андрія — його сестра та хрещена — знають про те, що у нього є партнер, з яким він живе разом. Проте ніколи не запитують нічого про їхнє життя, а у соцмережах не ставлять лайків і не пишуть коментарів до постів про їхню пару.

«Це називається пасивним прийняттям, коли ти допускаєш факт існування чогось, але ігноруєш це у своїй реальності», — пояснює Андрій Коваленко.

Родина Дмитра проживає у тимчасово окупованому Криму, в Севастополі. Він каже: відкритий до них, наскільки це можливо. Його мати намагається робити кроки назустріч їхнім стосункам, проте інші родичі дотримуються думки, мовляв, краще б він не був геєм.

«Тоді їм було б легше жити. Не треба про щось замислюватися, змінювати свій світогляд. Або „не дай боже“ говорити з сусідами про сина, це ж ганьба для родини — виростили гея. Що довше до мене проявляється таке ставлення, то глибшу яму я копаю для нашого спільного сімейного майбутнього», — так говорить про свою родину Дмитро.

Більшість людей, які дізнавалися про його гомосексуальну орієнтацію, могли змінювати ставлення до Дмитра: закривалися, ігнорували або ж проявляли агресію. Проте тих, хто залишився поряд з ним попри все, він називає «золотими знайомствами». Це друзі, яких «вже не треба перевіряти на справжність».

Дмитро та Андрій обирають не приховувати свої стосунки перед суспільством. Зокрема це стосується і орендодавців, у яких вони винаймають житло.

«Цей стрес окуповується сповна, бо потім тобі не доводиться переховуватися і на ходу щось вигадувати, уникаючи незручних запитань, — пояснює Андрій. — У тебе завжди є вибір: пережити стрес на початку, чи постійно жити в ньому».

Пара любить проводити час разом, зазвичай — на вихідних. Ходять в кіно, грають у настільні ігри, п’ють каву в улюблених кав’ярнях та вечеряють у ресторанах, гуляють містом, запрошують спільних друзів у гості, намагаючись всіляко урізноманітнити своє дозвілля.

«Ми обидва — чоловіки, які живуть в країні, де триває війна. Кожен з нас двох має всі шанси опинитися на фронті з усіма можливими наслідками, які можуть з цього витікати. Мені хотілося б, щоб у разі потреби ми мали можливість виступати в ролі представника свого партнера, якщо той тимчасово або повністю втратить працездатність, могли безперешкодно потрапити в палату один до одного в разі госпіталізації, розпоряджатися спільно нажитим майном. А у випадку смерті партнера — його тілом», — пояснює Андрій.

Наразі такі юридичні права в Україні мають лише особи, що перебувають у шлюбі, або прямі родичі — наприклад, батьки, або ж брати і сестри. Пари ж, чиї стосунки ніяк не зареєстровані юридично, не мають таких опцій — незалежно від того, йдеться про гомосексуальний чи гетеросексуальний союз.

«Я такий самий громадянин цієї країни, як і кожен, хто має паспорт, сплачую податки на рівні з усіма. І я маю право на ці права від народження. Відсутність можливості реалізувати свої юридичні партнерські права зараз вважаю проявом зневажливої байдужості з боку держави», — додає Андрій Коваленко.

Дати такі юридичні права Андрію і Дмитру, а також іншим парам — одної статі або ж різних, гомосексуальних або ж гетеросексуальних — могло б впровадження інституту цивільних партнерств в Україні. Цивільні, або є реєстровані партнерства — не те ж саме, що одностатеві шлюби, адже не мають стосунку до інституту сім'ї як такого, а також не дозволяють всиновлювати дітей. Проте в умовах воєнного стану, коли вносити зміни до Конституції України, яка визначає шлюб саме як союз чоловіка та жінки, заборонено, поява такого формату партнерств могла б стати в пригоді зокрема й ЛГБТ-парам.

Законопроєкт, який чекає на розгляд

Законопроєкт № 9103 Про інститут реєстрованих партнерств з’явився на сайті Верховної Ради України 13 березня 2023 року. Відповідна петиція, зареєстрована на сайті Офісу президента України, набрала необхідні для подальшого розгляду 25 тис. голосів 26 квітня 2022 року.

Насправді ж активна робота над текстом законопроєкту про реєстровані партнерства почалася ще влітку 2022 року, каже його авторка, помічниця народної депутатки Інни Совсун Марія Клюс. Вона завершила написання тексту проєкту закону в грудні 2022-го.

«Написання було тривалим зокрема й тому, що процес ускладнювався умовами навколо: обстріли, вимкнення світла в Києві тощо. Також паралельно з цим йшла робота над іншими законопроєктами. А також через те, що цей проєкт закону — досить комплексний, та вимагає змін у багатьох сферах права. В ідеалі, його б мала розробляти ціла команда людей», — розповідає Марія Клюс.

На її думку, саме зараз — найбільш слушний момент, аби представити такий законопроєкт українській аудиторії. Перш за все, через те, що Україна — на порозі вступу до Європейського Союзу. І на цьому етапі необхідно продемонструвати світові, що ми й справді є тією країною, яка сповідує демократичні цінності, веде боротьбу проти нетерпимості та «скрєпної диктатури».

Крім того, на переконання Марії Клюс, змінився і клімат всередині українського суспільства. Рівень підтримки подібних ініціатив вона називає «безпрецедентно високим», а політики й політикині, за її словами, завжди орієнтуються на те, що підтримують виборці:

«Рівень суспільної підтримки змінився — серед іншого, також і через вагомі зміни у свідомості людей, які трапились після початку повномасштабної війни. Відбулася масштабна переоцінка цінностей, пріоритетів. Все більше квір-людей живуть відкритим життям, бо є відчуття, що ховатися далі вже нікуди. Тому — зараз або ніколи».

Авторка законопроєкту сподівається, що Україна зможе спостерігати певні зрушення на шляху цього документа до його ухвалення парламентом вже цієї осені. Вона пояснює: зазвичай у вересні рух багатьох законопроєктів у ВР пожвавлюється. Тож зараз перед Марією Клюс та її колегами стоїть наступна мета: намагатися, щоб всі профільні Комітети ВР розглянули проєкт закону про цивільні партнерства уже протягом найближчих місяців.

«Це дасть можливість винести проєкт до сесійної зали парламенту на перше читання. Думаю, дедлайни також залежатимуть і від подальших рішень Міністерства юстиції. Якщо вони підтримають наш законопроєкт, це може пришвидшити процес. Але поки що дуже складно сказати, яким чином все буде розвиватися, — говорить Марія Клюс — Проте точно зрозуміло, що нам, як громадянському суспільству, необхідно продовжувати докладати багато зусиль, щоб цей документ просувався далі».

Цивільні партнерства мають низку відмінностей порівняно зі шлюбом у його класичному розумінні. Окрім відмінностей, які стосуються дітей, цивільні партнерства реєструються та розриваються легше — за спрощеною системою.

«По суті, реєстрація цивільного партнерства більше схожа на офіційне повідомлення держави про те, що ви живете з якоюсь людиною разом однією сім‘єю у стабільних стосунках. Це для того, щоб держава вас у всіх взаємодіях з нею бачила і визнавала як сім'ю. Розірвання партнерства — так само ніби повідомлення для держави, що ці стосунки завершено, і ви більше не живете як одна сім‘я. Тоді як шлюб — щось складніше. Ви присягаєте одне одному, а ваші стосунки з юридичного боку багато в чому стосуються також питань материнства і батьківства», — пояснює різницю Марія Клюс.

Відповідно до запропонованого законопроєкту, реєстрація партнерства можлива лише з однією людиною — незалежно від статі. Особа, яка перебуває у цивільному партнерстві, не може одночасно перебувати у шлюбі з іншою людиною — обирати можна буде лише щось одне.

Цивільні партнерства для військових і не тільки

Віктор Пилипенко, позивний Француз, на той момент — гранатометник батальйону Донбас, у 2018 році опублікував у своєму фейсбуці пост, де розповів про участь у виставці київського фотографа Антона Шебетко Ми були тут. Цей проєкт присвячений людям, які належать до ЛГБТ+ та захищають Україну в лавах армії.

Тоді Пилипенко став одним з перших військовослужбовців, які здійснили камінг-аут публічно. Та за наступні кілька років таких людей суттєво побільшало: вони не лише роблять камінг-аути для свого близького оточення, але й дають інтерв'ю різноманітним ЗМІ. Віктор Пилипенко ж став засновником ГО Українські ЛГБТ+ військові за рівні права, яка об'єднує військових ЛГБТ+ та адвокатує їхні права у публічній площині.

Читайте також:

На передовій і не тільки. Як ЛГБТ-військові, медики, волонтери, громадські активісти захищають Україну — чотири історії

Саме військовослужбовці є однією з ключових груп, для яких запровадження інституту цивільних партнерств в Україні є критично необхідним кроком. З огляду на специфіку своєї діяльності, такі люди мають підвищені ризики для життя та здоров’я. А отже, потребують юридичних гарантій — як з боку держави, так і з боку суспільства.

«Для багатьох зараз дуже важливо якось підтримувати свою кохану людину, особливо якщо він або вона служить, або ж безпосередньо виконує бойові завдання. Завдяки цивільним партнерствам люди, які раніше не могли заявити про себе, як про пару або родину, матимуть змогу на повну відчувати, що вони один для одного — є. Адже держава їх захищає. Це надасть чимало переваг у юридичних, особистих, майнових та немайнових, безпекових питаннях», — так коментує ідею впровадження реєстрованих партнерств військовослужбовець Максим.

Своє прізвище просить не називати з міркувань безпеки. Йому — 20 років, сам він родом з Херсонщини. Сьогодні його рідний населений пункт тимчасово окуповано. Максим служить з осені 2021 року. До того, як його призвали, здобував спеціальність кухаря, та через призов забрав документи з навчального закладу. Після початку повномасштабного вторгнення підписав контракт. Виконував бойові завдання на Київському, Харківському та Миколаївському напрямках. Отримав три контузії, через що тимчасово перебуває у ППД та чекає подальших розпоряджень від командування.

Максим — гей. Згадує, що усвідомлення власної сексуальної орієнтації прийшло до нього в 17 років, коли вперше поцілував старшого на п’ять років хлопця. Згадує: до цього намагався побудувати стосунки з дівчатами, проте коли справа доходила до поцілунків — лякався і «давав задню».

Попри те, що зараз Максим не перебуває у стосунках, він також зацікавлений у тому, щоб в Україні запрацювали цивільні партнерства.

«Для мене це було б показником, що ми змогли довести- на жаль, в умовах повномасштабної війни - до українського та міжнародного суспільства, що любити - це нормально. Щиро сподіваюся, що коли я буду в стосунках, в Україні вже з’явиться можливість укладати цивільні партнерства», - каже Максим.

Сьогодні реєстровані партнерства вже працюють у низці країн світу, як-от Франція, Італія, Хорватія, Греція, Аргентина, Канада та інші країни. Першою країною, яка легалізувала цивільні союзи саме для одностатевих пар, стала Данія - у 1989 році. Для тієї ж Данії, а також для інших країн, серед яких Норвегія, Швеція, Ірландія, Бельгія, Люксембург, цивільні партнерства стали перехідною позицією до повної шлюбної рівності - впровадження одностатевих шлюбів.

Приклад Франції демонструє, що цивільні партнерства ж стають дуже популярними і серед різностатевих пар — навіть популярнішими, ніж «класичний» шлюб. До прикладу, ще у 2000 році з усіх пар, які уклали партнерство, 76% становили різностатеві пари. У 2010 році їх частка склала 96%.

Проте є також і країни, які впровадили лише цивільні партнерства, але не просунулися далі, до легалізації одностатевих шлюбів. Наприклад, Угорщина, яка навпаки звузила права одностатевих пар. У грудні 2020 року угорський парламент ухвалив закон, який унеможливлює усиновлення дітей одностатевими парами — при тому, що з 2011 року в цій країні діє закон про реєстроване партнерство для одностатевих пар.

«Все це залежить від рівня гомофобії у конкретному суспільстві. Партнерства потрібні не просто заради галочки, вони мають давати певні гарантії: юридичні та соціальні», — так пояснює у коментарі представник запорізького фонду Гендер Зед Костянтин Андріїв.

Як і авторка законопроєкту Марія Клюс, він погоджується з тим, що політична воля, необхідна для впровадження цивільних партнерств в Україні, наразі — є. Та вкотре нагадує, що цивільні партнерства зможуть оформити двоє людей як однієї, так і різних статей — незалежно від їхньої сексуальної орієнтації:

«Це допоможе їм почуватися більш впевнено в цьому хиткому світі», — підкреслює Андріїв.

Для військовослужбовця Максима цивільні партнерства — альтернатива одностатевим шлюбам. Принаймні, на час війни, поки інші опції в Україні впровадити неможливо.

Максим відзначає, що останнім часом ідея впровадити цивільні партнерства в Україні знаходить все більше підтримки з боку влади. Отже, це означає, що після прийняття такого законопроєкту необхідно буде спостерігати, перш за все, за реакцією суспільства. І, у випадку, якщо воно продемонструє готовність до таких змін, наступним кроком — уже після перемоги України — може стати впровадження одностатевих шлюбів як таких.

«Відсоток людей, які нас підтримують, або, принаймні, які не проти [ЛГБТ+], поступово збільшується, оскільки люди розуміють, що впроваджувати якісь зміни та відстоювати своє право на існування — на часі, — розмірковує Максим. — Як вся країна зараз відстоює своє право на існування, так і ми, ЛГБТ+, теж відстоюємо своє право на існування. Ми існуємо, живемо тут і зараз, ми воюємо за нашу незалежність, свободу та територіальну цілісність. А також — за наше життя».