Що і як могли виграти у лотереях мелітопольці різних поколінь (ФОТО)

Просмотров: 300
20 июля 2019 09:01
лотереи
Лотерейные билеты кому-то приносили удачу

Лотереї відомі з найдавніших часів. Вони виконували ролі азартної гри, джерела прибутків, часто влаштовувалися з благодійною метою. У ХХ ст. їх активно використовувала державна влада, особливо у важкі періоди - для поповнення бюджету.

 Як усе починалося

Першу згадку про лотереї в нашому місті вдалося знайти в газеті «Мелитопольские ведомости » від 11 січня 1911 р. Редакція повідомляла про отримання тиражної таблиці передноворічної лотереї. Її влаштовував Олександрівський відділ піклування імператриці Марії Федорівни (матері Миколи ІІ) про глухонімих 28 грудня 1910 р. Кошти, виручені від продажу квитків, планувалося витратити на потреби Олександрівського Маріїнського училища та Євпаторійської школи-санаторію для глухонімих. На жаль, переліку виграшів у газеті не опублікували.

Зате відомо, що подібні лотереї проводилися і на місцевому рівні. 11 грудня 1911 р. в залі готелю Коніді (зараз в цьому будинку - бюро ритуальних послуг; вул. М. Грушевського, 31) відбулася «лотерея-аллегри в пользу бедных, призреваемых Благотворительным Обществом гор. Мелитополя». Квиток можна було придбати за 20 копійок, а в переліку виграшів пропонувалися: «лошади, корова, плуг, две скоропашки, свиньи, коза, серебряные и золотые вещи и масса ценных и необходимых в домашнем обиходе вещей» на загальну суму понад 1300 рублів. Тираж лотереї, як повідомляла газета, «благодаря сочувственному отношению граждан нашего города, превзошел всякие ожидания», а прибуток благодійного товариства склав близько 2000 рублів.

Початок Першої світової війни ознаменувався не тільки мобілізаціями, а й сплеском благодійності. У 1914 р. з дозволу уряду в Російській імперії провели лотерею, прибуток від якої спрямували на користь поранених і хворих вояків, сімей мобілізованих та осіб, що постраждали від військових дій. З 1/5 частини її квитка, що потрапив до колекції Мелітопольського краєзнавчого музею, дізнаємося про умови лотереї. Кожен квиток ділився на п’ять частин вартістю 1 рубль кожна. Розігрувалося 4334 виграші на загальну суму 1,5 млн руб. Розміри призових сум коливалися від 200 до 100 тисяч рублів.

 Лотерейний бум

Чи проводилися лотереї у наступні роки - невідомо. Ймовірніше за все, революція і надшвидкісна зміна влади надовго відбили у городян потяг до азартних ігор: в їхньому житті і без того не бракувало екстриму.

Наступний лотерейний квиток в музейній колекції датується 1922 р. Це лотерея Центрального комітету допомоги голодуючим. Інфляція тоді досягла захмарних висот, тому не дивно, що придбати квиток можна було за 500 тисяч рублів, а головний приз оцінювався аж в 30 мільярдів! Загалом було розіграно 1032 виграші на суму в 78 мільярдів рублів, а весь збір від продажу йшов на користь голодуючих.

Протягом 1920-1930-х років лотерейна справа в СРСР розквітла. Проводилися лотереї на користь зарубіжних революціонерів та «в’язнів капіталу». До держави долучилися різні громадські організації. Тодішні оператори лотерей намагалися спокусити покупців не тільки грошима. Так, на звороті квитка 2-ї Всесоюзної ОЗЕТ-лотереї 1929 р., влаштованої Товариством землеустрою єврейських трудящих, можна прочитати про такі призи, як полуторамісячна поїздка до США або Західної Європи, путівка до санаторію, будинок-квартира шведського типу, мотоцикли, велосипеди, самовари, годинники та багато іншого. А у 2-й студентській лотереї 1928 р. розігрувалися трактори «Фордзон» і «Запорожець» (останній, до речі, випускався в Токмаку), вози, будинки з садибами, а також предмети з колишніх царських і дворянських маєтків: вази, кришталь, порцеляна, картини, скульптура, меблі.

Проводили і місцеві лотереї. Наприклад, у червні 1926 р. мелітопольська газета «Радянський степ» повідомила про переможців своєї першої лотереї. Виграші у щасливчиків були більш ніж скромними - колісне мастило, вила, відра, лопата, хустка, пара підошов. Куди вже нам до всесоюзного або республіканського масштабу…

Випуск лотерей тривав і в роки війни. Тепер цим займався Наркомат фінансів СРСР, заробляючи таким чином кошти для фронту. У випуску 1942 р., наприклад, можна було виграти каракулеві жіночі пальта і чоловічі шапки, жіночі та чоловічі комірці з того ж матеріалу, срібні столові набори, годинники, срібні портсигари. Квитки лотерей 1943-1944 рр. більш лаконічні - на звороті лише інформація про те, що виграші видаються в ощадкасах.

Щасливчики й ошукані

По завершенні Другої світової війни випуск лотерей у СРСР було припинено і поновлено лише у другій половині 1950-х років. Приводом для першої повоєнної лотереї став VI Всесвітній фестиваль молоді та студентів, який відбувся у Москві влітку 1957 р. Він вимагав чималих коштів, частину з яких вирішили зібрати лотереєю до «Всесоюзного фестивалю молоді». За офіційними даними, планувалося розіграти більше мільйона виграшів - легкові автомобілі «Волга» та «Москвич», піаніно, мотоцикли, фотоапарати, телевізори, швейні машини, велосипеди, годинники та інші речі. Окрім цього, серед призів були й путівки на фестиваль. Серед щасливчиків виявилися і мелітопольці.

Вартість лотерейного квитка становила 3 карбованці. За даними міської ощадкаси, було виграно 34 велосипеди для дорослих та 27 - для дітей, п’ять радіоприймачів, п’ять холодильників, фотоапарати, мотоцикл та інші речі - всього 158 предметів на загальну суму 95460 крб. За публікаціями у пресі можна дізнатися і про порядок видачі виграшів: виплата грошових виграшів здійснювалася ощадкасами. Вони ж надсилали до міських або київських крамниць наряди на речові виграші, а торгівля вже відправляла речі громадянам.

Для заохочення населення інформацію про лотереї часто публікували у місцевій пресі 1950-х - початку 1970-х років. Наприклад, з повідомлення інспектора ощадкаси О. Дахової можна дізнатися про те, що з першого випуску грошово-речової лотереї 1959 р. мешканцям міста та району було продано квитків на суму 165 тис. крб. та видано виграшів на суму 78,4 тис.; реалізація другого випуску принесла в ощадкасу ту саму суму, а виграшів було виплачено на 79,1 тис. крб.

У іншій замітці з промовистою назвою «За 30 копійок - холодильники, пральні машини, килими…» йшлося про те, що «мелітопольці по білетах лотереї другого випуску 1961 р. виграли сім швейних машин, дев’ять велосипедів, стільки ж фотоапаратів, сім наручних годинників, 16 радіограмофонів тощо. Крім цього, виплачено грошима 7757 карбованців». Також у замітці повідомлялося, що невдовзі відбудеться тираж третього випуску і що «всі гроші, виручені від продажу її білетів, надходять у місцевий бюджет».

Не переводилися серед наших земляків і послідовники Остапа Бендера, які заробляли на азартних громадянах. У грудні 1959 р. «Радянський степ» повідомив про «лотерейну лихоманку», що охопила міські підприємства. Невідомі організатори обіцяли виграш в 15 тисяч рублів, а все, що було потрібно для цього - відправити «п’ятірку» за певною адресою та розмножити і відправити п’ять примірників «листа щастя» з інформацією про гру. Чи спіймали шахраїв на гарячому - невідомо, але деякі товариші навіть «механізували процес», завантаживши роботою друкарок.

З часом лотерей побільшало. Окрім традиційних грошово-речових, з’явилися Всесоюзна художня лотерея, Міжнародна лотерея солідарності журналістів, «миттєва» Всесоюзна книжкова лотерея, ДТСААФ, а також знамените «Спортлото». Перші три лотереї не здійснювали заміну речових виграшів грошима, виграш у книжковій лотереї можна було витратити лише на купівлю книг.

У першому випуску лотереї ДТСААФ (1975) розігрувалося 7,2 млн. виграшів, серед яких було 800 автомобілів «Волга», «Москвич» та «Запорожець». Квитки обіцяли, що кошти від лотереї підуть на розвиток оборонно-масової роботи та військово-технічних видів спорту.

У Всесоюзній художній лотереї (1975-1977) розігрувалися картини, естампи, альбоми, скульптура, вироби з кришталю, порцеляни, кераміки, кістки, декоративні килими, путівки по СРСР та за кордон тощо. Організатори Міжнародної лотереї солідарності журналістів повідомляли, що у лотереї розігрується 40 тисяч виграшів, серед яких легкові автомобілі «Волга», «Москвич», «Жигулі», «Запорожець», «Вартбург», «Шкода», туристичні путівки та ін.

Олімпійські ігри 1980 року стали приводом для випуску лотереї, що отримала назву «Спринт». Квиток коштував лише карбованець, і, на відміну від своїх «побратимів», давав можливість відразу дізнатися, чи виграв гроші його власник, а не чекати публікації тиражних таблиць у пресі.

«Кто возьмет билетов пачку…»

Офіційно лотерейні квитки громадяни мали купувати виключно добровільно. Та так бувало не завжди. Про це свідчить спільна постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР, опублікована у місцевій газеті 5 лютого 1958 р. У документі розповідалося про факти «добровільно-примусового» поширення лотерейних квитків на деяких підприємствах та в установах Москви: перед їх керівництвом ставилися обов’язкові завдання з поширення лотерей, «виходячи з певного процента до місячного фонду заробітної плати», організовувалася передплата на лотереї замість продажу квитків за готівку. За це керівництво Міністерств фінансів СРСР і РРФСР та Московського фінуправління отримало догани. Та практика примусового продажу лотерей не зникла, просто набрала інших форм, найпоширенішою з яких був продаж квитків «на здачу» у крамницях.

Були й випадки, коли продаж лотерейних квитків перетворювався на своєрідне «соцзмагання». Приміром, у серпні 1968 р. на всіх підприємствах міста працювали громадські розповсюджувачі квитків, які брали на себе певні зобов’язання з продажу квитків лотереї ДТСААФ. Керівництво міського комітету ДТСААФ хвалило роботу розповсюджувачів компресорного заводу та трикотажної фабрики, які продали квитків на суми в 3000 і 1200 рублів відповідно, і відзначало, що «на заводах моторному, імені 23 жовтня, «Гідромаш», «Побутмаш», у локомотивному депо, тресті «Мелітопольмашбуд» не підкріплюють свої слова ділом, не дотримують обіцянок». Через пару років «на вістрі пера» опинився вже сам міський комітет ДТСААФ, який приділяв надто мало уваги роботі свого осередку на компресорному заводі: з членів товариства питали лише за членські внески, розповсюдження марок і лотерейних квитків.

У боротьбі з дефіцитом

У роки перебудови в Мелітополі відродилися місцеві лотереї. Їх проводили як підприємства та установи (наприклад, локомотивне депо і педінститут), так і органи влади. Організатори таких лотерей вбивали двох «зайців»: поповнювали бюджет завдяки продажу квитків і давали мелітопольцям та мешканцям району хоч якийсь шанс на отримання товарів, які все важче було дістати у вільному продажу. Власне, існування дефіциту завжди ставало додатковим стимулом участі у лотереях.

15 грудня 1990 р. в Будинку культури с. Терпіння відбувся тираж районної сільсько-господарської лотереї, призами в якій стали курчата-бройлери, поросята, телята, комплекти меблів, будматеріали. А у вересні 1991 р. до Дня міста було організовано міську грошово-речову лотерею. Серед виграшів були невеликі суми грошей (до 100 крб.), меблі, посуд, одяг, право на придбання 5000 штук силікатної цегли і навіть автомобілі «Запорожець» та «Таврія». Тоді ж ощасливити своїх передплатників вирішила і газета «Серп і молот». Кожен з них отримав можливість взяти участь у лотереї на право позачергового придбання багатьох дефіцитних товарів, серед яких були меблі, чоловічі костюми, праски, електродуховки, пральні машини, сервізи. Тираж провели наприкінці грудня, по завершенні передплати. Чи встигли читачі хоч щось придбати на свої крівні - невідомо. Адже купівельна спроможність грошей меншала з кожним днем.

Зацікавлення лотереями не зникло і у важкі 1990-ті. Тоді лотереї влаштовувалися як з комерційною, так і з благодійною метою. Наприклад, лотерея Liberty (1993) - грошові виграші на суму до 20000 карбованців, головний приз - поїздка на двох до Нью-Йорку; грошова «Фортуна» корпорації «Молодьспортлото» (1993); благодійна грошово-речова лотерея Спілки журналістів України за участю тижневика «Свое дело» та «Приватбанку» (1994) надавала наступні виграші - автомобілі «Таврія», «Шкода», «Пежо», 2-кімнатні квартири у Києві та Дніпропетровську, побутову техніку. А благодійна лотерея корпорації промислових підприємств Мелітополя та «Приватбанку» на підтримку дитпритулку по вул. Чехова, 33А (1997) надавала грошові призи від 3,5 до 5000 грн на загальну суму 75 тис. грн.

Популярними були і лотереї серед передплатників місцевих ЗМІ, зокрема, газети «Мелитопольские ведомости», де розігрувалися посуд, столове приладдя, побутова техніка, безкоштовні передплати на газету.

Сьогодні лотереї лишаються популярними, як і раніше. Тепер їх учасникам необов’язково навіть купувати квитки: грати можна через мережу Інтернет. Хочеться вірити, що організатори лотерей, як і їхні попередники, не будуть влаштовувати їх лише з комерційною метою.

Роман КЛОЧКО

Стаття була опублікована в № 5 Мелітопольского краєзнавчого журналу

Имя:
Ваш комментарий:

Похожие новости: