Мелитопольский священник: купаться в проруби - «москальський звичай»
Просмотров: 2723
17 січня 2019 14:46
В последнее время стало очень распространенной привычкой купаться в проруби. Это не украинская традиция - такое мнение разместил на своей странице в «Фейсбуке» настоятель храма Кирилла и Мефодия ПЦУ (ранее Киевского патриархата) отец Валерий (Колесник).
«Останнім часом став досить поширеним москальський звичай - купання в хрещенській ополонці після освячення в ній води.
В старій Україні наші благочестиві предки не робили цього. Пращури мали велику побожність, шанували святиню - освячену воду, до того ж мали цноту - роздягатися привселюдно, та ще й на таке свято, вважали за ганьбу та зневагу Господнього дня», - сказано в тексте, который репостнул мелитопольский священник.
Далее автор текста Юрий Юрченко приводит цитату из книги Олексы Воропая «Звичаї нашого народу», в которой описано Крещение. Речи о купании в нем нет. Пишут, что все село шло к реке, где заранее был подготовлен ледовый крест, облитый свекольным квасом, и после коротенькой молитвы люди просто набирали воду.
«Опівночі перед Водохрищами вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але... ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрищами вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.
Ще за тиждень перед Водохрищами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».
Ранком у церкві відбувається Богослуження. По Богослуженні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев’яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохрища йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацькому сиві шапки.
На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.
Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».
Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордань» кіньми — чи то верхи, чи то саньми, — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».
Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат...
Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п’ють свячену воду».
«Останнім часом став досить поширеним москальський звичай - купання в хрещенській ополонці після освячення в ній води.
В старій Україні наші благочестиві предки не робили цього. Пращури мали велику побожність, шанували святиню - освячену воду, до того ж мали цноту - роздягатися привселюдно, та ще й на таке свято, вважали за ганьбу та зневагу Господнього дня», - сказано в тексте, который репостнул мелитопольский священник.
Далее автор текста Юрий Юрченко приводит цитату из книги Олексы Воропая «Звичаї нашого народу», в которой описано Крещение. Речи о купании в нем нет. Пишут, что все село шло к реке, где заранее был подготовлен ледовый крест, облитый свекольным квасом, и после коротенькой молитвы люди просто набирали воду.
«Опівночі перед Водохрищами вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але... ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрищами вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.
Ще за тиждень перед Водохрищами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».
Ранком у церкві відбувається Богослуження. По Богослуженні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев’яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохрища йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацькому сиві шапки.
На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.
Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».
Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордань» кіньми — чи то верхи, чи то саньми, — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».
Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат...
Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п’ють свячену воду».