Чому 2024-й - ключовий рік для Путіна?

Російське керівництво визначає для себе 2024 рік як ключовий і вирішальний

Не перемігши за очками, залишається надія завдати нокаут, уклавши в нього максимальну концентрацію наявних ресурсів і спроможностей.

В іншому випадку надалі Кремль зіткнеться з проблемами нарощування спроможностей, коли потреба якісного і кількісного збільшення озброєння, призовників, фінансування тощо буде супроводжуватися зростанням рівня суспільного невдоволення. Коли кожен день, місяць, рік війни з сумнівними і не вражаючими результатами будуть зміцнювати й поглиблювати настрої зраджених очікувань, що неминуче призводитиме до збільшення кількості невдоволених і тих, хто бажає миру.

Зрозуміло, що росіяни здебільшого не проти війни, вони проти «не победной» війни, а «победа» може тільки наснитися лиш у не дуже тверезих снах зіц-президента на РФ Дмитра Медведєва. І, до речі, тенденцію збільшення тих, хто виступає за припинення військових дій, фіксують, як тренд, навіть ручні соціологи кремля.

Чим інтенсивніше Путін розкручуватиме військовий маховик, тим швидшими темпами зростатиме невдоволення «глубинного народа» — у формулі прямо пропорційній.

Кремль зіткнеться з проблемами нарощування спроможностей

Хиткий баланс інтересів між настроями російського суспільства і планами Путіна може проіснувати не довше 2024 року й неминуче розійтись у випадку відсутності кардинальних змін і досягненні суттєвих результатів. Спектр можливостей, щоб не казали різного роду експерти, для Кремля буде невідворотно звужуватись, а кожний новий крок погіршуватиме внутрішню ситуацію.

Так, повторна хвиля мобілізації, яка вже зараз украй необхідна російській армії, гарантовано викличе вибух соціального невдоволення зі слабо прогнозованими наслідками.

Подальше збільшення військового бюджету і пов’язане з цим неминуче скорочення соціальних видатків, особливо для регіонів РФ, також несуть запрограмовані масштабні загрози стійкості режиму.

Прискорення темпів військової мобілізації економіки вже призводить до повернення старих сталінських практик — концентрації промислових, фінансових, інформаційних та технологічних активів у руках держави. І це також є наслідком процесу кримінальної по суті своїй державної реприватизації, перерозподілу активів і привласненні чужої приватної власності. Чи вплине цей фактор на рівень лояльності до путінського режиму — питання риторичне.

Далі. В пошуках додаткових грошей для фінансування агресії і поступове вичерпання «фонду національного добробуту» РФ, який і створювався як гаманець на випадок війни, російська влада перейде до вилучення заощаджень рядових росіян. Необхідні кроки в цьому напрямку вже робляться.

І схожий перелік, таких самогубних кроків, які вимушений буде зробити Путін, можна продовжувати ще дуже довго. Логіка первісної помилки (напад на Україну) передбачає лавиноподібне накопичення проблем і поступове погіршення обставин до настання ситуації кризи.

А у війні, розв’язаній Росією, переможе той, хто збереже внутрішню єдність і не зламається з середини. Україна має мотивацію, мету, почуття праведної ненависті і розуміння справедливості своєї боротьби — те, що нас гартує і об'єднує! Що з цього переліку мають росіяни?