Блокада кораблів і мітинги: у запорізькій бібліотеці згадували, як росіяни захоплювали Крим

У Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці до Дня спротиву окупації Автономної республіки Крим та міста Севастополь, відбувся культурно-мистецький захід за участю керівників та представників національно-культурних товариств Запоріжжя та Запорізької області.

Ця дата відзначається згідно указу Президента з 2020 року.

...Десять років тому, 27 лютого 2014 року, о о 4:30 озброєні люди у формі без розпізнавальних знаків захопили у Сімферополі будівлі Ради міністрів та Верховної ради Криму, над якими було вивішено російські прапори.

А напередодні, 26 лютого, під стінами Кримського парламенту відбувся багатотисячний мітинг кримських татар і проукраїнських активістів проти проведення позачергової сесії Верховної Ради Криму.

Його учасники блокували будівлю та роботу парламенту.

Сесія, на якій планувалося прийняти рішення про вихід Автономної Республіки Крим зі складу України, не відбулася. Але вже наступного дня над захопленими будівлями Ради міністрів та Верховної ради Криму загарбники вивісили російські прапори. Так почалася окупація України.

Подіям 10-річної давності і був присвячений захід, який у ЗОУНБ організував Запорізький обласний методичний центр культури і мистецтв. Він розпочався з виконання Державного Гімну України та гімну кримсько-татарського народу. Хвилиною мовчання учасники зібрання вшанували пам’ять полеглих за свободу і незалежність.

Про події буремного лютого 2014 року присутнім нагадала провідний методист з інформаційної діяльності та міжетнічного співробітництва КУ «Обласний методичний центр культури і мистецтв» ЗОР Ірина Закарлюка.

Безпосереднім їх учасником був представник військової частини ВМС ВСУ Олександр, який в той час служив на протичовновому корветі “Тернопіль” заступником командира з виховної роботи. Корабель базувався у Севастопольській бухті. В Криму Олександр проходив службу з 1997 року.

Як розповів військовий, вперше з кримським татарами він познайомився ще у 80-х роках. Олександр — уродженець Бердянська, а от батько був родом з Ташкентської області Узбекистану, де жили представники цього багатостраждального народу після жорсткої депортації у 1944 році. Приїжджаючи на батьківщину батька, хлопець спілкувався з кримськими татарами, дружив з ними.

А потім служба привела Олександра в Автономну Республіку Крим, де доля також зводила з представниками кримськотатарського народу. Про них він відгукується лише позитивно.

- Повертаючись до подій 10-річної давнни, хочу сказати, що починаючи з 15 лютого ми помічали активність росіян щодо кількості надходжень великих десантних кораблів. Вони могли перевозити приблизно 250 морських піхотинців. Я потім подивився по довіднику за назвами цих ВДК — вони були з Північного флоту, з Тихоокеанського...

Згідно домовленостей між Україною та Росією, збройні сили РФ повинні були бути до 20 тисяч, але з їхнього боку було перевищення.

Пам’ятаю, 23 лютого у театрі імені Луначарського у Севастополі проходило святкування “Дня защитника Отечества”, на якому були присутні представники ВМС України і Чорноморського флоту РФ. Ми обмінювалися люб’язностями, побажаннями миру, миру і ще раз миру.

А увечері того ж 23 лютого на площі Нахімова відбулися перші масові мітинги, почали з“являтися георгіївські стрічки, їхні прапори.

До речі, мене дивувало, що в 1997 році, коли я приїхав у Крим, на багатьох важливих будівлях у Севастополі були вивішені російські “ганчірки”.

26,27 і 28 лютого нас піднімали по тривозі, але щоразу ми чули “відбій”. Це деморалізувало особовий склад. Перші сутички на центральній площі в Сімферополі відбулися 26 лютого. З одного боку було 12000 кримських татар і проукраїнських активістів, з другого - проросійськи налаштовані громадяни. Ми розуміли, що буде “щось не те”.

Але навіть коли почалася блокада військових частин і кораблів, керівництво країни нам не давало наказу відкривати вогонь. Казали: “Тримайтеся”. Це слово з того часу для мене як лайка.

З приємного згадується як люди приносили воду, їжу. Мені сподобалися кримськотатарські “лепьошки”. Нас підтримували кримські татари.

На сьогодні в ВСУ та інших військових формуваннях та підрозділах, зокрема в батальоні шейха Мансура служить багато кримських татар. Разом ми — сила.

Наша частина перебазувалася у Запоріжжя. І серед моїх підлеглих також є представники кримськотатарського народу. Стосовно служби до них нарікань немає. Дуже поважні і круті хлопці і дівчата! А з тими, прямо скажу, тварями треба не домовлятися, а фізично їх знищувати. Певен, що так і буде, - зазначив військовий.

Було що розповісти про Крим і першій заступниці голови Бердянської РДА, депутатці обласної ради Ірині Півень. Ірина Григорівна народилась і виросла в Криму, у місті Білогірську, яке до 1944 року називалося Карасубазар і було місцем компактного проживання кримських татар.

Ірина Півень згадала, що дружила з дітьми кримських татар і розповіла про жахливий випадок, який врізався в її пам’ять назавжди — це коли у 80-х роках у неї на очах міліція виселяла сім’ю кримських татар. З дівчинкою з цієї сім’ї Іра дружила.

- Мені заборонили говорити про це, - згадує пані Ірина. - Це було страшно! Усю сім’ю кудись вивезли. У мене є кримськотатарський прапор і ми з чоловіком брали його у Пологах на усі патріотичні заходи. Коли почалася окупація, вірні нам люди закопали прапор на городі. Маю надію, що після Перемоги він знову буде з нами на заходах або передамо його до краєзнавчого музею.

Окупований Крим — то біль Ірини Григорівни: там залишилася її мама, яка потрапила під вплив російської пропаганди. Сама Ірина Півень на окупованому росіянами півосторові за ці 10 років жодного разу не була. Хоче повернутися в український Крим.

Голова ГО “Спілка караїмів України” Олена Арабаджи після окупації Мелітополя виїхала до Німеччини. Але потім повернулася до України. Вважає, що коли є можливість, треба знаходитися у рідній країні.

- У нашого Мелітополя трагічна доля, - зазначає пані Олена. - Повертаючись до 2014 року, згадую, як ми зібралися ввечері в караїмському музеї. До активістів національної спільноти доєдналися волонтери, було осіб 30. І ми писали звернення до громадян України, міжнародної спільноти, що наша Батьківщина - Крим і що це там коїться. Це був крик душі!

Чекали офіційних заяв щодо ситуації в Криму. Розіслали наше звернення Президенту, в міжнародні інституції. Відповідей не було.

І ось через 8 років окупанти знову прийшли в Україну. Треба робити все, щоб і Крим повернути, і Донбас повернути, і усі окуповані під час повномасштабного вторгнення території повернути. Слава нашим ЗСУ!

Своїми думками щодо подій в Криму і нинішньої ситуації в країні також поділилися заступник директора - начальник управління міжнаціональних відносин та релігій департаменту культури, туризму, національностей та релігій ЗОДА Павло Мяло, тво директора КУ «Обласний методичний центр культури і мистецтва» Запорізької обласної ради Олена Златова, керівниця «Центру національних культур» ЗУОНБ Ольга Назаренко, керівник студії грузинського танцю «Імеді» Малхаз Чахвашвілі, виконавиця з народного колективу пісні та музики «Чумацький шлях» Тетяна Дудка, в.о. керівника громадської організації «Спілка поляків Запоріжжя «Полонія» Олена Чупріна, керівниця обласного польського товариства ім. Адама Міцкевича Ольга Павлюк та інші.

До учасників заходу по відеозв'язку звернувся президент Асоціації національно-культурних товариств Запорізької області Науфаль Хамдані.

Учасники заходу подивилися відеофільм про початок окупації півострова, помилувалися краєвидами Криму, які багато хто бачив наживо.

Вони відзначили мужність наших людей в окупації, які допомагають ВСУ нищити ворога, передаючи координати місця знаходження техніки та особового складу. І усі разом разом підтримали крилатий вислів “З Криму все почалося і у Криму закінчиться”. Український Крим чекає нас!