П’ять номінацій на Оскар. Рецензія кінокритика NV на історичну військову драму про сім'ю коменданта Аушвіца

Переглядів: 215

26 лютого 2024 20:15

П’ять номінацій на Оскар. Рецензія кінокритика NV на історичну військову драму про сімю коменданта Аушвіца фото

В український прокат вийшов фільм Зона інтересу — хитро зроблена історична воєнна драма про сім'ю очільника Аушвіцу Рудольфа Гьосса.

Оскільки для Джонатана Ґлейзера було важливим показати побут родини, то багато уваги тут приділяється і його дружині Гедвізі.

На зйомки стрічки режисера надихнула однойменна книга британського класика Мартіна Еміса. Втім, Ґлейзер знайшов власний підхід до загальновідомої теми і не прогадав: його фільм отримав Гран-прі кінофестивалю в Каннах та п’ять номінацій на Оскар. Це найтитулованіша картина в багатій на шедеври, але короткій фільмографії режисера.

1. Сюжет

Друга світова війна. 1943 рік, якщо точніше. Тобто вирішення остаточного питання вже почалося і навіть йде стаханівськими кроками. Принаймні, якщо судити по густоті диму з труб концентраційного табору Аушвіц та іржавим, плотським звукам, які лунають звідти ж.

І те, і інше, і багато чого ще чують, відчувають, бачать члени сім'ї Гьоссів. Їхній чітко структурований будинок разом із чітко структурованим садом ділить одну стіну із підзвітною родині інституцією. Втім, Гьоссам це не заважає.

Головне, щоб соняшники сходили, діти були у безпеці, слуги служили та взагалі нічого не змінювалося, адже все і так чудово. Стабільність матерії як запорука стабільності думок. Але подружжя не знає, що триватиме це недовго: майбутнє вже прокладає свій шлях до родини Гьоссів.

2. Виконання

Якщо спробувати знайти одне слово для опису творчого методу, яким вирішив скористатися Джонатан Ґлейзер в фільмі Зона інтересу, то найбільш підходящим буде «споглядання». Споглядання за здатністю людей не помічати вбивства. Навіть якщо вбивають у тебе на подвір'ї. Навіть якщо в твою задачу входить зробити вбивства ефективнішими. Якісно їх масштабувати.

Мартін Еміс у своїй книзі із фразою «чудовий день, розпалюйте пічки» повівся, як письменник. Він змінив ім'я очільника табору та його дружини, наповнив їхнє життя драматичними колізіями, рефлексіями та навіть певною долею моралі: Ганна Долль (так зовуть дружину в романі) гидує методами нацистів та своїм чоловіком, який ці методи уособлює. Таким чином, книга Зона інтересів представляє собою складний лабіринт із компромісів із совістю, мерзотності та бюрократії. У кінці лабіринту Еміс винагороджував читачів певними моральними роздумами.

Як вже зрозуміло, Ґлейзер зробив дещо інше. Він повернув злочинцям їхні імена, повністю позбавив їх життя драми та наповнив повсякденною рутиною. Цьому передував довгий процес вивчення Гьоссів періоду Аушвіцу аж до документального відтворення їхнього будинку під стінами табору. На додачу він поставив камеру в куток. Тобто можна сказати, що режисер вийняв з фільму себе.

Постає логічне питання: «Навіщо тоді його номінувати на Оскар в режисерський категорії?». Відповідь спливає під час перегляду. Позбавивши стрічку своєї присутності, Ґлейзер не залишив свій задум. Це не якесь експериментальне кіно без сценарію та управління. Режисер налаштував механізм споглядання за Гьоссами та вийшов за паркан.

І досяг ефекту не меншого, ніж інші відомі фільми про Голокост, які йшли класичними драматичними стежками (хоч Список Шиндлера, хоч Життя прекрасне). Ба більше, вони розповідали історії людей, яким можна співчувати, і ми їм співчували, і через це співчуття розуміли, що так із людьми поводитися не можна. Метод Ґлейзера приводить нас до запитання без відповіді: «Як взагалі можна не співчувати?». Де в наших мізках місце, яке дозволяє нам вимикати зв’язок між побаченим і почутим та рефлексією щодо побаченого і почутого?

Те, що раніше проговорювалось драматично всередині фільмів про Голокост, у режисера виноситься назовні, за паркан. В глядача. Власне, за це досягнення Джонатан Ґлейзер і отримав свою першу режисерську номінацію на Оскар.

Достойним захоплення є і його так зване «послання у майбутнє». В таких фільмах воно обов’язково має бути. Епілог в Шиндлері. Ніколи знову. Ґлейзер в достатній мірі реаліст, щоб зрозуміти всю нікчемність фрази «ніколи знову». Рішення режисер знаходить у роздумах про Аушвіц як місце, як локацію: в 1943-му — це пекло на землі, але в 2024-му — це популярна атракція із туристичною крамничкою. За певну кількість євро або злотих можна якісно нажахатися і купити магнітик на холодильник.

Ми замкнуті в циклі насильства та рефлексії щодо цього насильства. Ця рефлексія потихеньку стирається і все заходить на нове коло. І все, що може зробити Рудольф Гьосс — людина, яка не помічає своїх злочинів, — так це поперхнутися майбутнім, як він це робить у самому кінці Зони інтересу. Поперхнутися і піти далі робити свою справу, адже майбутнє ще не настало. До туристичної крамнички ще декілька десятиліть.

Замінити обнадійливе «ніколи знову» на блювотний рефлекс — значить сміливо зазирнути в безодню життя.

Якщо на цьому етапі ви подумаєте, що фільм Зона інтересу важко дивитися, то ви будете праві. Це реаліті-ТБ з дуже темного місця. Та режисер не міг просто поставити на людстві хрест. Так само, як констатація фактів не привід в звинувачені в цинізмі чи нігілізмі. І променем світла у фільмі є екранізація маленької історії, яку режисер знайшов під час підготовки до зйомок: вночі в траншеї, які вдень копали ув’язнені у таборі, приходить місцева дівчина і потайки прикопує в землю їжу. Щоб знайшли і підкріпилися. Ці епізоди — невеличкі фільми у фільмі. Вони зняті так само потайки, але із врахуванням нічної специфіки.

Візуальний прийом тут можна назвати утилітарним і тому найбільш підходящим. Щось подібне робив Валентин Васянович в Атлантиді, коли знімав людей в темряві через тепловізор. Треба зняти ніч так, щоб було реалістично, і ніби ми підглядаємо? Давайте не будемо довго думати і просто знімемо все через прилад нічного бачення.

Але як і у Васяновича, у Ґлейзера за цим криється свій невеличкий візуальний концепт: біла пляма дівчини на фоні чорної реальності околиць Аушвіцу. Маленьке добро прокладає свій шлях крізь суцільне зло байдужості.

Естетизація — це виразність заради виразності. Якщо говорити про візуально-звукову частину Зони інтересу, яка є, власне, дуже виразною, то тут була ціль: автори не хотіли зайвий раз естетизувати нацистів та їх злочини, і всі їхні рішення направлені не на те, щоб показати жах красиво, а на те, щоб досягти ефекту відсторонення. Відсторонене, беземоційне, страшенно висвітлене споглядання за Гьоссами вдень. Таке саме відсторонене споглядання за обережною дівчиною вночі.

Режисер тут не суддя. Він не дає моральних суджень. Він, нагадаємо, переносить дискусію в глядача.

Зона інтересу — вердикт NV

10/10

Фраза «крутий фільм про масові вбивства» звучить некомфортно. Але так і є: Джонатан Ґлейзер зробив крутий фільм про масові вбивства. Можна було б сказати, що про Голокост, адже у Аушвіці знищили сотні тисяч євреїв, але дісталося й циганам, слов’янам, гомосексуалам та взагалі всім, хто був ідеологічно не своїм.

І у темі, де начебто все ясно, режисер зумів знайти власний голос, щоб поговорити про неї інакше. Та й взагалі, можна скільки завгодно казати про те, що з масовими вбивствами нацистів все давно зрозуміло, аж поки ті, хто так каже не опиняться в новому концтаборі.

Зона інтересу

The Zone of Interest

2023 рік

Велика Британія, Польща, США

Режиссер — Джонатан Ґлейзер

В головних ролях: Сандра Гюллер, Крістіан Фрідель, Медуза Нопф та інші.

Оригінал і більше фото за посиланням

 




Схожі новини: