Чотири сценарії війни очима Заходу: від перемоги Росії, до поступок і переговорів на невигідних для України умовах

Переглядів: 209

24 лютого 2024 11:45

Чотири сценарії війни очима Заходу: від перемоги Росії, до поступок і переговорів на невигідних для України умовах фото

Рівно десять років Росія веде проти України відкриту війну, й рівно два роки – повномасштабну. У 2014 році вона окупувала наш Крим. Потім її війська вдерлися на Донбас. А 24 лютого 2022 року Росія почала повномасштабне вторгнення, наступаючи на Київ одразу з трьох напрямків.

Фразу "Київ за три дні" за ці два роки вивчив увесь світ. Про "Київ встояв" останнім часом люблять повторювати американські посадовці, як про "перемогу" Адміністрації Байдена на тлі наближення президентських виборів у США. Хоча, якби західна військова допомога для українського контрнаступу у 2023 році надійшла вчасно та в необхідній кількості, можливо б ми тепер говорили про "Мелітополь за два тижні".

Із наближенням чергової дати повномасштабного російського нападу, в поважних західних виданнях дуже багато статей про те, що відбуватиметься на третьому році великої війни, яку Путін все ще може виграти. За останні кілька місяців, особливо після невдалого українського контрнаступу минулого року, на Заході побільшало розмов про ризики програшу України у цій довгій війні на виснаження, яку Кремль зміг вдало нав’язати і нам, і нашим західним партнерам. І, на жаль, це автоматично не трансформується в збільшення військової допомоги Україні. Радше – навпаки.

Про чотири можливі сценарії російської війни проти України, які наразі активно обговорюються на Заході, читайте в статті очільниці напряму "Регіональна безпека та дослідження конфліктів" Фонду демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва, та дослідниці Лондонської школи економіки та політичних наук Марії Золкіної спеціально для ТСН.ua.

Немає підстав вважати, що в західній суспільній думці є якась "зрада", втома чи бажання дистанціюватися від війни Росії проти України, заплющити очі й зробити вигляд, що її немає. На рівні суспільної думки ми бачимо, що спав той емоційний сплеск підтримки, який був у 2022 році, та у 2023 році на етапі підготовки до контрнаступу. Проте, якщо говорити про політичні еліти та експертні кола, спостерігається наступна тенденція.

З одного боку, 2023 рік минув здебільшого під гаслом очікувань контрнаступу. Якби його результати відповідали всім сподіванням західних політичних та експертних кіл, тоді б це підживлювало ставку саме на максимально можливу підтримку України.

З іншого боку, в умовах, коли такий контрнаступ не виправдав сподівань, і ми перейшли до більш, як здається на Заході, передбачуваної ситуації без серйозних проривів на полі бою, на експертному й політичному рівні повернулися до ідеї розглядати різні сценарії розвитку подій.

Зараз відбувається дуже небезпечний переломний момент, коли змінюються ролі різних країн в проукраїнській коаліції. США де-факто зняли з себе лаври лідера через проблеми з фінансуванням допомоги Україні. Водночас ЄС не може зробити крок назад, заплющити очі й дозволити собі не підтримувати Україну, бо наслідки українського програшу й ризику агресії проти країн східного флангу НАТО та ЄС будуть прямими, відчутними й безпосередніми. Тому ми й бачимо, що Німеччина, якій раніше було зручно перебувати в своєрідній тіні США, зараз поводиться більш активно.

"Планів Б" щодо фактично виходу США з оборонної і безпекової політики Європи немає ні в Британії, ні на континенті. Проте Німеччина дуже активізувалася останнім часом, бо вони це зможуть пред’явити навіть новій американській Адміністрації як аргумент, що фінансово вони вкладаються в спільну безпекову політику. Британія грає іншу роль у цій матриці. Це все-таки основний стратегічний союзник США в Європі. І вони мають тут ресурс. Зараз консерватори (лідером яких є прем’єр Ріші Сунак – ред.) втрачають підтримку свого електорату, але вони активно використовують свій політичний капітал, щоб переконати республіканців і їхніх колег у США підтримувати Україну, й не робити тему України заручником передвиборчих дебатів із демократами. Зрозуміло, що консерватори не гратимуть ключової ролі. Але, якщо ми уявляємо, що змінюється влада в США і Трамп ухвалює якісь кардинальні рішення щодо максимальної ізоляції США від безпекових проблем Європи, то Велика Британія гратиме першу скрипку. Ні фінансово, ні військово вони не замінять США, бо не мають такого потенціалу, але очевидно будуть лідером безпекових ініціатив в Європі загалом, і з точки зору членів НАТО.

Але Велика Британія – це перша країна серед західних членів НАТО, яка вже публічно обговорює можливість безпосередньої участі британських військових у конфлікті в якийсь момент, якщо Україна програватиме.

Вони не говорять про безпосередню участь військового контингенту Великої Британії у бойових діях на території України, але розуміють, і вже винесли це в публічний дискурс, що рано чи пізно за умов програшу України їм доведеться воювати з Росією десь в Європі.

На Заході, зокрема в Європі, розуміють, що прямим наслідком повноцінного програшу України й повного виграшу Росії, буде пряма загроза країнам-членам НАТО та ЄС. У результаті 2022-2023 років відбувся певний злам у політичному сприйнятті саме російської загрози. До цього здавалося: що б не відбувалося в Україні, ця війна обмежиться кордонами України й українською територією, Зараз є чітке розуміння, що сам факт приналежності до НАТО та ЄС не буде гарантією безпеки для країн як мінімум східного флангу НАТО. Тому, питання Фінляндії, країн Балтії, Польщі стоїть дуже гостро. Повноцінний програш України у війні тепер вже дуже серйозно розглядається саме з точки зору того, хто буде наступним. Інша проблема, що це автоматично не призводить до рішення, яке з української перспективи здається найбільш логічним, - максимально підтримати Україну й спробувати зупинити Росію шляхом завдання їй руками ЗСУ поразки саме на українському полі бою.

Тобто, зараз переоцінюється попередня політика й формується, можливо не швидко й не так ефективно, як Україні треба, але усвідомлення, що тактика дозованої підтримки України не спрацьовує, що її треба переоцінювати, як і тактику щодо Росії. Інакше всі найгірші сценарії для України, які наразі обговорюються набагато активніше, ніж у 2023 році, стануть дуже реалістичними. Це прямий наслідок, що у 2023 році Україні не вдалося повернути великих за обсягом територій. Але, замість того, щоб змінити тактику й підтримати Україну фінансами та зброєю таким чином, щоб нівелювати помилки 2023 року, на жаль, на Заході дійсно є тренд повернення до аналізу різних негативних сценаріїв розвитку подій.

Сценарій №1: затяжна війна

Цей сценарій ми розглянемо першим, бо він є відносно зрозумілим, хоч і має непередбачуваний характер із відсутністю будь-яких домовленостей. Щоправда непередбачуваний у всьому: на полі бою; в межах бажаного для кожної зі сторін; і, щонайважливіше, з подальшою допомогою Україні.

Сценарій №2: безапеляційна перемога України

У цьому сценарії на Заході є сумнів – це основна проблема. Взагалі, всі сценарії, які зараз активно обговорюються або розробляються, передбачають певну гнучкість у питанні перемоги України. Й досі сценарій, який передбачає перемогу України, є найбільш розмитим із точки зору того, а що можна вважати перемогою України, а чи обов’язково перемога України – це прив’язка до міжнародно визнаних кордонів 1991 року.  

Тобто, цей сценарій про перемогу України розглядається, він на столі. Але в порівнянні з іншими, в ньому дуже відчувається певний сумнів, чи ця перемога буде такою безапеляційною, як це уявляють в Україні: повне відновлення територіальної цілісності; вступ до НАТО; або отримання якихось інших серйозних аналогічних до НАТО саме безпекових гарантій, а не запевнень чи підтримки.

Тому, це, з одного боку, і ризик для України, бо навіть варіант найбільш оптимістичного сценарію розглядається з можливістю в чомусь поступитися. Але, з іншого боку, це водночас і вікно для дипломатичних можливостей, бо нашим партнерам – Великобританії, Німеччині, Польщі – зараз треба активно наполягати, що образ і формат цієї перемоги напряму залежатиме від спроможностей, наданих Україні для її досягнення.

Сценарій №3: перемога Росії

Це те, що в деяких аналітичних розробках вже з’являється. Це звісно не розглядається як бажаний сценарій, але можливий, за умови, якщо внутрішніх ресурсів, зокрема інституційних, мобілізаційних, для відбиття російської агресії у України не вистачатиме, а сукупна допомога від західних держав теж буксуватиме. За цим негативним сценарієм розглядається можливість, що Росія окупує ще більше територій, захопить нові великі міста на півдні і сході України, а сама українська держава в той чи інший спосіб зазнає кардинальних змін, зокрема кудись переїде з Києва, в влада зміниться. В найекстремальніших варіаціях такого сценарію доводилося чути, що це повторні атаки на великі міста: Харків і навіть Київ.

Сценарій №4: домовленості

Під певними домовленостями з Росією, які є дуже широкими за своїм спектром, аналізується можливість досягнення згоди про режим тиші в різних форматах аж до запровадження якоїсь моніторингової місії, на кшталт тої, що свого часу була на Донбасі від ОБСЄ. Або ж політична домовленість про розмежування й припинення бойових дій. Це здається абсолютно нереалістичним, адже Україна не укладатиме політичної угоди, де фактично визнаватиме окупацію своїх територій. Якщо частина західних урядів буде робити ставку на будь-який із цих сценаріїв, які передбачають домовленості (з Росією – ред.), це напряму відображатиметься на ще більших затримках і ще менших обсягах збройної і фінансової підтримки ЗСУ.

Тобто, замість ще більшої збройної підтримки України, цей негативний для України сценарій, крім проривів російською стороною на полі бою, ще й включає можливі поступки з боку України та початок переговорів. Але це зараз ще на рівні теоретизування. Хоча ми розуміємо, що за цим підуть і якійсь політичні кроки, бо розробка й активне просування в медіа різних сценаріїв означає абсолютну невпевненість, що сценарій, який вважається для України найбільш бажаним, є можливим.

Але найбільше в цьому сценарії із домовленостями найбільше хвилює навіть не сам факт, що цей варіант розглядається (це нормально, що формат перемовин розглядається певними аналітиками та політиками). У сценарії про домовленості поступки переважно асоціюються з українською стороною. Тобто, за логікою нинішнього сприйняття (принаймні в Лондоні на рівні аналітичних кіл), якщо вже цей сценарій і буде реалізовуватися, то Україні доведеться поступитися. І якщо цей сценарій буде запущений, то саме тому, що Україна буде в невигідному становищі, в першу чергу на полі бою за відсутності допомоги. Звідси й логіка поступок з українського боку, а не російського.

І це теж одна з тих причин, чому Україні зараз взагалі не варто вв’язуватися навіть у розмови про можливість домовитися, бо очікування про ці домовленості – це про територіальні поступки України.  

Насправді, розробка дуже негативного сценарію перемоги для РФ - це приблизно те саме, про що думали західні політичні еліти у 2022 році. Що сама українська державність буде нівельована чи знищена. Цей сценарій дійсно розглядається як один із максимально екстремальних. Але він розглядається. І це теж є прямим наслідком проблем із консолідацією допомоги Україні. Але сказати назагал, що це розглядається в якості одного сценарію, - ні. Я би сказала, що радше намагаються шукати якийсь баланс між тим, щоб, як мінімум дозволити Україні утриматися на тих територіях і на тій лінії, на якій зараз стоять ЗСУ, навіть, якщо у 2024 році й далі не буде проривів і деокупації територій. Тобто, задача мінімум, – встояти на нинішній лінії фронту, й при цьому допомогти українській державі вистояти у фінансовому, інституційному та політичному плані.




Схожі новини: