Кузьма навчив мелитопольцiв спiвати украiнською
Співак стільки разів повторив, що ми, мелітопольці, щирі і мудрі, ми є, а значить, є майбутнє в України, що в це захо-тілося повірити. Після концерту ще майже годину Кузьма підписував листівки і плакати бажаючим, і додому народ повертався з думкою, що Андрій Кузьменко тепер для них не просто артист, а товариш, зустрівшись з яким на вулиці, можна привітатись за руку.
На шпальтах газет Кузьма не раз зізнавався, що він людина забобонна. І свій 40-річний юві-лей не святував, бо не можна, і кішок чорних запльовує через плече. А от на інтерв’ю перед концертом погодився.
Андрій Кузьменко перш за все - музикант: «Я це вмію найліпше. Маю дві професії - стоматолога і штукатура, обидві ненавиджу». Свою першу пісню артист заспівав у три роки, то був супершлягер «Червона рута». А він тоді сидів на горщику у дитсадку і не вимовляв 15 букв алфавіту. Присутнім було так смішно, що до третього класу цю пісню він співав на усіх сімейних святах. Потім мама, вчитель музики, потягла його до музичної школи. А далі - перший власноруч написаний твір з «матюками», група «Ланцюгова реакція», яка співала на шкільних дискотеках, перші пісні «ВВ» і розуміння того, що можна робити цяцю й українською мовою.
- Як усе починалося? Як вас тоді сприймали?
- Ніяк. І брешуть ті фани, хто каже, що були з групою з самого початку, і що тоді ми грали музику, а зараз... Їх тоді було десять чоловік. І музику ми тоді грали ніяку. Сьогодні, на двадцятий рік існування групи, ми в змозі їздити по країні з концертами, і це в час економічної кризи. Оце вже чогось варте.
- Чому своїм стилем обрали панк-рок?
- Бо це проста музика, дохідлива. У цьому стилі не треба вигадувати колесо.
- Ви співали у дуеті з Могилевською, Білик. З кимось ще плануєте?
- З Могилевською я не співав, а мучився. (Сміється.) Насправді я ніколи не планую співати дуетом, так вийшло і все. З Біличкою я заспівав «Мовчати», бо з ким іще? Вона дочка свого народу. У неї все напоказ. Всі знають про її Діму-придурка і другого Діму... придурка. Могілевська - мавпа, з ким, як не з нею, співати «Ти мені не даєш»? А дівчата з «ХS» самі до мене прийшли, сказавши, що хочуть знятися для мого кліпу. Чого ж не зняти...
- Ваші пісенні тексти мають у основі реальні події?
- У 90 процентах - так. Навіть моя заборонена пісня «Мумій троль», Журавський, хай йому... (Національна комісія з питань захисту суспільної моралі визнала текст пісні «Мумій троль» таким, що порушує етичні норми, правила поведінки і не підлягає подальшій трансляції в ефірі. - Л. Ч.) Це ж сатира на сімейні відносини! У мене дійсно є знайомі, які сваряться через СМС, перевіряють один одного. А нащо так жити? Ганебно, коли з таких сімей складається народ.
- Окрім своєї музики що слухаєте?
- Молодих англійських виконавців - «The Killers», «Inter-pol». Це так звана нова хвиля. Хлопці молоді, років по 25, а вже так лабають. У них традиції сильні, а тому усе з великої букви. У нас же немає субкультури. Немає фундаменту, щоб на ньому будувати.
- Заради чого змогли б відмовитись від музики?
- Тільки заради родини. І взагалі усі балачки, що життя можна віддати за друга, - балачки. Все віддати можна тільки за рідних.
- Після вашого дебюту у літературі з книгою «Я, «Побєда» і Берлін», яка стала бестселером, тричі перевидавалася, була перекладена російською мовою, плануєте писати й надалі?
- Так, я працюю над новою книгою «Я, Паштет і армія». Паштет - це мій армійський дружбан, який сам вирощував гриби галюциногенні і сам же їх їв, а потім... От про це і пишу. Проте не знаю, коли закінчу. Що зупиняє? Боюся провалу і немає часу. Спочатку час забирав телек. Як не стало його, з’явився час на музику. Раніше вона робилася швидко: зібрались, репетнули, записали. Тепер копаємо глибше, думаємо.
- Ви рідше стали з’являтися на екрані. Це тимчасово? Чи можна сподіватись на повернення «Шансу»?
- Ні, «Шанс» квакнув. Десять сезонів відбулося, і Кондратюк як одноосібний продюсер проекту вирішив на піку популярності поставити на ньому хрест. Зараз він ваяє щось нове, обіцяв, що я там буду. Але у нього проблеми з центральними каналами: його програми туди не беруть, а на нецентральні він не хоче.
Сьогодні на каналі «М1» я веду передачу «Дай покататися». Беру у відомих людей їх «тачки», і роздивляюсь, що там і до чого. Хто інтелегентний, забирає усі непотрібні речі із салону, а ті, хто любить епатаж, навпаки, пхають: труси, колготки, презервативи.
Є у мене ідея і для власного проекту. Людині дається одна тисяча доларів, на ці гроші купується машина, якась розвалюха. Завдання - доїхати до певного місця через ряд заправок. Там гравцю ставлять питання: відповідає - капають бензину у бак, ні - злі дядьки роблять якусь пакость: зрізають болгаркою дах машині, дверцята, ллють у бак воду замість бензину. Може, що з того вийде.
- Із закриттям проекту «Шанс» талановита молодь втратила шанс потрапити у шоу-бізнес тільки завдяки таланту. За долею минулих «шансовиків» слідкуєте?
- Насправді «Шанс» був не для того, щоб відкривати таланти, піднімати з болота. Адже мало хто після проекту став дійсно популярним, хіба що Козловський, «Авіатори», «Не ангели». То була передача для звеселення людей у недільний вечір. А за долею «шансовиків» слідкую. Ось, перший, Макс (Ситницький. - Л. Ч.), він весь час на виду, мені подобається те, що він робить. Знаю ще про долю п’ятьох, але їх немає серед зірок естради.
- Ваш проект «Поющіє труси» - що це таке? Навіщо він?
- Навіщо? Бо наша попса вже спримітизована вкрай. І винні в тому Скрипка і Вакарчук. Вони могли б за собою тягти, вони світочі, локомотиви. Вони ж... Вакарчук під джазові мотиви навзрид співає про зелені очі. Скрипка взагалі забив на музику. Я хочу, щоб вони мене почули. Вони ще можуть щось змінити. У нас же пропала мода на талант, це тотальна біда. Мужики з баблом заполонили ефір, для талантів просто немає місця. Тому я молю чуваків, щоб повернулись, доки ще не пізно. А сам борюся з цим за допомогою групи «Поющіє труси». Ось на Новий рік вони заспівають веселу пісню про економічну кризу, що буде називатися «Тазік олів’є».
- Ваша дружина - художник...
- Вибачте. Моя дружина, моя сім’я - то мій спокій. Цей свій світ я не покажу. Він під замком. Я заходжу до нього і відпочиваю.
- Назвіть кілька речей, які не любите.
- Політиків і підлість. Це дві речі, які я не люблю більш за все. З останнім можна змиритися. - Чого боїтесь?
- Війни (відповів без жодної секунди роздумів. - Л. Ч.). Ми зараз надто близькі до неї, з діяльністю наших політиків, з цими економічними кризами. Тому треба писати веселі пісні, щоб було не так страшно.
- Поділитесь мрією?
- Я все маю. І навчився не мріяти. Мрія - це щось таке... От мріє людина про літак, а його нема і нема. Депресія. А так - придбав авто, і думаєш: вау, я ж саме таку автівку й хотів.
- Критику сприймаєте?
- Від людей, які чогось у житті досягли, так. Інші хай гавкають.