www.mv.org.ua

"Американську мрію" показали в Мелітополі актори театральної студії "Артмур"

Просмотров: 682
11 Февраля 2019 10:56 | Автор: Валерия Вовк

Мелітопольці побачили виставу про пошуки щастя на чужині
Мелітопольці побачили виставу про пошуки щастя на чужині
Нью-Йорк. Бідний район Мангетену. Двох польських емігрантів вже котрий день, котрий рік мучає безсоння.

Саме так розпочався вчорашній спектакль від театральної студії «Артмур» під назвою «Полювання на тарганів», що показували на сцені БК ім. Т. Шевченка. Спектакль грали українською мовою, що є незвичним для Мелітополя.

Вистава була поставлена по мотивам однойменної п’єси польського письменника і драматурга Януша Гловацького, написаної у 1986 р. У творі розповідається про двох емігрантів, які виїхали з Польщі не стільки в пошуках кращого життя, скільки тому, що мусили це зробити. Та щастя у новій країні вони за декілька років так і не знайшли.

Анка – актриса, яка мала певний успіх у рідній країні і навіть нагороди. Янек – письменник, рецензії на твори якого друкувалися у відомих виданнях. Вона мріє про дитину, він не пише і боїться йти в редакції. Вони чекають зелену картку, не мають дозволу на роботу, тож працювати і забезпечувати себе не можуть. Вони бояться дивних співбесід еміграційної служби та нічних телефонних дзвінків. У спробах заснути вони обговорюють своє життя, сперечаються, мріють та згадують минуле.

Саме у цих спогадах на сцені з дивними питаннями про ціль переїзду з’являється співробітник еміграційної служби. «Чи приїхали ви в Америку, щоб займатися проституцією?», «Чи маєте ви на меті вбити президента Сполучених Штатів?». Чи ж то поліцейські, які прийшли оглядати їх квартиру в Польщі, ще коли вони там жили. Один з них вже приглянув це житло для себе. Хоча Анка з Янеком на той час ще навіть не збиралися емігрувати. Згадують вони мало не перших в Америці так би мовити друзів, які, можливо, могли допомогти їм інтегруватися до життя в новій країні. Та Анка, розігравши з себе інвалідку-алкоголічку під час їхнього візиту, відбила у подружжя і без того мале бажання товаришувати.

В ілюзійних роздумах до сім’ї заглядає безхатько, який розповідає про життя у парку, а Янеку сниться чоловік, що пропонує повернутися до Польщі. Письменник вбачив у цьому сні кошмар, та дружина лише зраділа: якщо наснився сон, значить, йому вдалося заснути.

Не зважаючи на трагічність загальної ситуації, авторові п’єси вдалося вкласти у твір, а акторам на сцені передати глядачеві нотки комізму та гумору. Та кінець все одно не налаштовував на позитив. Подружжя Крупінських вирішує зробити один дзвінок до Польщі. Передивляючись телефонну книгу, вони відмітають всі варіанти – хтось також емігрував, хтось помер, когось посадили, а хтось просто відвернувся від них, бо вони покинули рідну країну. Телефонувати виявилося нікому. Тож подружжя зателефонувало на лінію, де автоматичний голос проголошував польський час. Так і сиділи вони, вслухаючись у звуки рідної мови, доки на сцені повільно згасало світло.

Фото автора