"Навіщо вони зробили це з нами?": Історія 15 депортованих до Росії дітей - ВВС. Закінчення

15 липня 2022 року російські військові посадили у машини 15 школярів з Новопетрівки та вивезли. Так почалася довга та вимушена їхня мандрівка до Росії завдовжки у кілька тисяч кілометрів.

Ця історія про те, як п'ятнадцять з них змогли звідти втекти.

Перша частина. Друга частина.

Санаторій. "Діти не повинні говорити про Україну"

Санаторій, куди привезли дітей, був звичайним дитячим закладом радянського зразка, яких у Росії сотні. З великою зеленою територією навколо корпусів, довгими коридорами, встеленими килимами, і окремою їдальнею. Наталію, Валерія і дітей поселили у кімнатах неподалік.

У цьому закладі, за оцінкою Наталії, станом на листопад 2022 року, перебували близько 500 дітей з України - зі Скадовського району Херсонської області, з Генічеська та з Олешок.

"Я чула, як українські вчителі скаржилися керівництву санаторію, що їх не відпускають додому. Чула, як хлопчик просив, щоб його забрав тато. Таких дітей, які хотіли додому, було багато".

У дітей з Новопетрівки, коли вони приїхали до російського санаторію, були спортивні костюми з написом "Україна", а 15-річний Саша любив розповідати місцевим вихователям, яка Україна гарна.

Після кількох таких розмов російські вихователі попросили Наталію це припинити - діти не повинні говорити про Україну і носити синьо-жовту символіку. Працівники санаторію сказали Наталії, що їхній заклад "поза політикою".

"У Росії ми поводилися дуже обережно. Майже не розмовляли з іншими дітьми. Ми ж розуміли, що тут всі за Росію. Що можна було їм казати?" - говорить 14-річна Даша.

Одного дня всередині листопада діти, як завжди, зібралися у кімнаті Наталії Луцик, щоб тихенько послухати новини з України. Так вони дізналися про звільнення свого села Новопетрівка та Херсону.

"Ми так зраділи, ми так пакали. Але голосно радіти не можна було. Лише тихенько", - говорить про той момент 15-річна Ліда.

Втеча. "Ми молилися, щоб все вийшло"

У Росії у Наталії було постійне відчуття, що дітей заберуть. Тому з першого дня перебування у санаторії вони з чоловіком планували втечу - дослідили територію і охорону периметра, правила в'їзду і виїзду.

"Я жартувала, що ми з чоловіком розвідники", - згадує Наталія.

Вони вийшли на зв'язок з людьми, які могли допомогти. Підготували документи. Наталія Луцик, як директор спецшколи, станом на початок вторгнення, була офіційним опікуном дітей.

Коли все було готове і за дітьми приїхав автобус, Наталя згадує, як всі трималися за руки.

"Ми молилися, щоб все вийшло, щоб нас не повернули. Я дуже рада, що нас звідти забрали", - каже про ту поїздку Даша.

Грузія. "Ми видихнули"

Наприкінці листопада діти з Новопетрівки прибули до Тбілісі.

"Їхати по Грузії - це була дорога щастя. Ми плакали, знімали на відео всю цю красу, гори. Ми тут видихнули", - каже Наталія.

У Грузії утікачам з Росії допомогли волонтери. Діти разом з вихователями живуть у затишному будинку на околиці міста. Навчаються, граються і ходять на екскурсії. З ними нещодавно зустрічалася президентка Грузії.

Одна з вихованок Наталії, Юля, була всиновлена напередодні війни, але батьки, які є громадянами США, не встигли її забрати. У Грузії батьки нарешті змогли побачити свою дитину і забрати її додому.

Розповідь Наталії ми записали минулої зими, ледь втиснувшись у її щільний графік - вона організовує дітям навчання, готує їсти, возить до лікарів.

"Ви можете уявити, що це таке - мати 15 дітей?" - сміється жінка. Її рідний син вже дорослий, живе в Україні.

Повернутись колись до України мріє і сама Наталія.

Чи є куди повертатися?

У Новопетрівці через бої зруйновано понад 30 будинків. Але школа, де жили діти, вціліла - там є опалення та світло.

Після звільнення до села ще взимку почали повертатися люди, розповідає ВВС староста Валентина Касапа. Проте нещодавно велику територію Снігурівської громади, до якої входить Новопетрівка, затопило внаслідок підриву ГЕС.

У регіоні, як і багато де на півдні України, - проблеми з питною водою, обстріли.

Де далі житимуть діти з Новопетрівської спецшколи, ще невідомо.

"Зараз наша доля в руках у чиновників. Поки ми у Грузії. Тут тихо. Діти трохи заспокоїлися, а на початку дуже лякалися салютів", - говорить Наталія Луцик.

Навіщо росіянам стільки українських дітей? Чому вивезення їх з України відбувається так масово? І що вони планують з ними робити?

Російські чиновники весь час повторюють, що рятують дітей від війни. Навіть коли про цей порятунок їх ніхто не просить.

"Ми не хотіли нікуди їхати, але нас примусили. Навіщо? Заради картинки, щоб показати турботу, що вони нас рятують. Але від чого?" - говорить Наталія, згадуючи довгу дорогу до Росії.

Нещодавно у РФ пришвидшили процедури зміни громадянства для українських дітей. Російська уповноважена з прав дітей Марія Львова-Бєлова взяла під свою опіку підлітка з Маріуполя.

"Всі чудово розуміють, що це жодним чином не евакуація, а саме депортація. Вони не збираються повертати українських дітей", - говорить ВВС Дарія Герасимчук, уповноважена президента України.

"Навіщо їм діти? Відірвати від коріння, депортувати, обміняти на військовополонених", - розмірковує Володимир Сагайдак зі Степанівки.

Наталія Луцик боялась, що в Росії дітей у неї заберуть і віддадуть у якийсь сиротинець. Тому вона зробила все для втечі.

"Коли ми проїжджали той Кримський міст, в мене було відчуття, що мені душу вирвали. Я ридала. Дітям я пояснила, що нас везуть до Росії проти нашої волі, але все буде добре, бо ми завжди можемо втекти", - говорить Наталія.

Вона каже, що у житті завжди треба мати план - посадити город, щоб була їжа, план втечі, щоб вижити.

Схоже, її план спрацював.