Червоноармійців ховали у братських могилах, солдат вермахту - на звалищі: історія мелітопольського меморіалу

Просмотров: 557
6 июля 2019 09:00
Историческое фото
Так когда-то выглядел мемориал

Як створювався воєнно-братський меморіал у Мелітополі

 Значна роль у формуванні історичної пам’яті народу належить місцям пам’яті. Це моменти національної історії, які сприяють формуванню колективної свідомості та виступають «знаками, які не відсилають ні до чого, крім самих себе». Коли зменшується внутрішнє переживання пам’яті, збільшується необхідність у «точках опори» для її збереження. Для періоду Другої світової війни такими «точками опори» покликані стати пам’ятки історії - військові кладовища, братські та одиночні могили, меморіали, пам’ятники на честь воїнів-визволителів та загиблих воїнів-земляків, пам’ятні знаки на місцях боїв і подвигів та ін.

Місцями пам’яті про події Другої світової війни в Мелітополі є, зокрема, поховання воїнів, які загинули під час визволення міста у жовтні 1943 р.: військово-братське кладовище на вул. Героїв України (Кірова) та братська могила по вул. Героїв Крут (Піонерській). Військове кладовище, як відомо, розташоване в центральній частині Мелітополя, напроти міського парку. Мовчазні плити меморіалу називають прізвища понад 4000 воїнів, які віддали життя за визволення міста та навічно залишились лежати в мелітопольській землі.

 За кожну вулицю, за кожен дім…

У 1943 р. Мелітополь мав важливе військово-стратегічне значення. Місто стало вузловим пунктом в системі німецької лінії оборони «Вотан», який прикривав правобережні плацдарми німців, пониззя р. Дніпра, та забезпечував зв’язок з Кримом. Визволений 23.10.1943 р. в ході Мелітопольської фронтової наступальної операції Південного (4-го Українського) фронту, Мелітополь в усних переказах городян здобув назву «малий Сталінград». Про інтенсивність боїв за місто згадував учасник боїв за Мелітополь штурмовик-автоматник В. Н. Туманов: «…бились мы за каждый дом, за каждый этаж в дому, за каждую улицу…».

Місця первинних поховань загиблих солдат та офіцерів стали своєрідною мапою боїв за місто. Зокрема, 13 жовтня 91-а стрілецька дивізія розпочала бої на південних околицях Мелітополя. Відповідно з’явились перші втрати. У с. Піщане поховали сімох воїнів 172-го артвідділення (загинули 15.10), 19 воїнів 321-го артполку (загинули 14-15.10), 17 воїнів 513-го стрілецького полку (загинули 16-23.10), двох бійців 142-ї окремої роти зв’язку і 23 сапери 160-го окремого саперного батальйону (загинули 16.10), 188 воїнів 613-го стрілецького полку (загинули 18-21.10), ще 52 воїни цього полку були поховані за 4 км на південь від міста. В Піщаному було поховано ймовірно 185 воїнів 561-го стрілецького полку.

91-а дивізія, просуваючись з півдня до центру міста, зазнала важких втрат. (Недарма згодом їй надали почесне звання «Мелітопольська»). Її замінила 126-а Горлівська стрілецька дивізія. 17-22 жовтня загинули та були поховані на східній околиці міста 17 воїнів рядового та п’ять воїнів офіцерського складу її 690-го стрілецького полку. На південній околиці поховали 40 чол., з них двоє офіцерів. Серед загиблих воїнів звання Героїв Радянського Союзу було посмертно присвоєне двом рядовим - В. А. Сухову та М. І. Фролову, а також двом офіцерам - гвардії лейтенанту К. Абдалієву та молодшому лейтенанту А. М. Зіндельсу. Полеглих 19-22 жовтня шість воїнів 265-го окремого артилерійсько-протитанкового дивізіону тієї ж дивізії поховали на південно-західній околиці Піщаного та на Новому Мелітополі. Місцеві партизани М. Г. Матюхін, К. П. Щедрін та В. К. Щербаков загинули у вуличних боях 16.10.1943 р. та були поховані на площі Согборній (Революції). У парку біля вул. Героїв України було п’ять могил. У Піщаному біля школи № 8 поховали командира дивізіону 1012-го артилерійського полку 315-ї стрілецької дивізії майора Ф. М. Дорохова, який загинув 18.10.1943 р. На могилі було встановлено огорожу та тумбу військового зразка.

На західній околиці с. Піщане протягом 18-24.10.1943 р. було поховано воїнів 1328-го стрілецького полку, 15.10.1943 р. в районі вокзалу загинуло чотири воїни 362-го стрілецького полку. Троє воїнів 724-го стрілецького полку поховані 16.10.1943 р. на південній околиці міста.

Важкі бої точилися за спиртогорілчаний завод по вул. Монастирській (Воровського). Як згадують свідки, завод декілька разів переходив з рук в руки. Після визволення на його території було дві братські могили. Список похованих називає офіцерів-гвардійців з 22-го окремого танкового полку, які загинули 14-17.10.1943: старших лейтенантів Д. Т. Огаркова та А. Г. Вайчука, лейтенантів П. П. Кабанова та Г. І. Бублика, командира танку Т-34.

Під час штурму міста 22-24 жовтня загинули сапери 12-ї Мелітопольської штурмової інженерної саперної бригади. Їх було поховано в братській могилі на міському кладовищі. Зі складу 22-го окремого танкового полку 25.10.1943 р. на підступах міста загинули гвардії старший сержант О. І. Шаронов та гвардії молодший сержант М. Ф. Іванов. Вони були поховані на північно-східній околиці міста. Трьох воїнів 656-го стрілецького полку 216-ї стрілецької дивізії 25-26 жовтня поховали у дворі школи в північно-західній частині міста (Кізіяр).

 «А солдат спить вічним сном!»

У Мелітополі в 1943-1944 рр. ховали воїнів, які загинули в боях за місто, померли від поранень у шпиталях або загинули під час подальших наступальних військових операцій.

Тих, що гинули у місті, ховали, здебільшого, самі городяни, і це мало стихійний характер. Отже, після визволення почалося упорядкування поховань. 28.10.1943 року відбулося об’єднане засідання міського комітету КП(б)У та виконкому міськради депутатів трудящих. Воно було присвячене відновленню порядку після звільнення від окупантів. На ньому одним з першочергових заходів визначено очищення міста, збирання та поховання у братських могилах загиблих воїнів Червоної Армії. Трупи коней та військових вермахту вирішили захоронювати на звалищах. Ці роботи мали бути завершені до 30.10.1943 р. Відповідальність за них покладалася на зав. Міськкомунгоспом Голубовського та секретаря міськвиконкому Улянченка.

Рішенням виконкому Запорізької облради депутатів трудящих № 94 від 08.02.1944 р. «Про організацію і проведення заходів з упорядкування кладовищ, Могил генералів, офіцерів, сержантів і бійців, загиблих в боях за Батьківщину при визволенні Запорізької області від німецьких окупантів », голів міських та районних рад разом з військовими комісарами зобов’язали організувати облік індивідуальних та братських поховань, кладовищ, забезпечити їх благоустрій у вигляді огорож, доріжок, зелених насаджень, встановити пам’ятники з наявних матеріалів з відновленням написів про похованого воїна. Передбачалось виділення окремих ділянок кладовищ для здійснення поховань воїнів військовими шпиталями. Листом від 15.03.1944 р. облвиконком доручив Мелітопольському райвійськкомату перевірити польову місцевість, чагарники, бліндажі для виявлення непохованих та їх захоронення на братських кладовищах зі встановленням пам’ятників.

У 1944 р. братські та індивідуальні поховання воїнів в Мелітополі були зафіксовані біля приватних будинків, в городах та садах, вздовж вулиць, на території заводів, парків і т.д. Цих воїнів планувалося перепоховати на кладовищах селища Піщане та Нового Мелітополя та на «мелітопольському кладовищі». Щодо останнього, то ймовірно малося на увазі створення окремого братського кладовища. Тоді ж, за ініціативою голови міськвиконкому депутатів трудящих В. К. Филиповського, на пустирі напроти парку вирішили розмістити військове кладовище. М. В. Корвацький згадував, що військкомат залучав допризовників до збирання загиблих червоноармійців, яких ховали у братській могилі напроти парку. За спогадами В. А. Табанько, створювались спеціальні похоронні команди, які підводами збирали по дворах загиблих.

На військовому кладовищі облаштували три братські могили з дерев’яними обелісками. Перед тим, у грудні 1943 р. на цегляному постаменті, було встановлено легкий танк Т-70 командира взводу 22-го окремого гвардійського танкового полку гвардії лейтенанта С. Д. Гаврюшова. Екіпаж цієї машини загинув в танковому бою на розі вул. Героїв Украіни (Кірова) та вул. Бейбулатова (пров. Ремісничого).

Упорядкування захоронень

Подальше формування братського кладовища пов’язане з перепохованнями та трансформацією меморіальних споруд.

У 1946 р. на Піщанське кладовище з індивідуальних могил по вулицях, садах та дворах було перепоховано 751 чол., а у 1947 р. - 412 чол., разом 1163 чол.. У жовтні 1968 р. останки цих воїнів були перенесені на військово-братське кладовище на вул. Героїв Украіни.

Відповідно до «Довідки про стан військово-братських кладовищ та індивідуальних могил загиблих воїнів, учасників Великої Вітчизняної війни», наданої у 1949 р. похоронним бюро Мелітопольського відділу комунального господарства до міського виконкому, можемо ознайомитись зі станом братського кладовища на вул. Героїв Украіни: «На військово-братському кладовищі площі Кірова обкладено цеглою могил 38 штук, оштукатурені, побілені вапном. 9 могил мають фундаментальні пам’ятники, яким також надано належний вигляд. Пам’ятники пофарбовані. На військово-братському кладовищі наявні тумби військового зразка, також відремонтовані та пофарбовані. Доріжки обкладені цеглою та побілені, висаджені квіти в клумбах, бузок, навколо кладовища ростуть дерева тополі та різні чагарники, а також на могилах посаджені квіти. На кладовищі є фонтан, також відремонтований та відкритий на літній сезон для поливу квітів».

За результатами впорядкування військових поховань станом на 4.06.1949 р. на цивільному кладовищі Червоної Гірки було «обкладено могил 270, поштукатурено 250 і всі могили побілені вапном, могили, які не обкладені цеглою, підсипані насипом…». Це кладовище стало місцем поховань багатьох воїнів, які загинули у шпиталях. За списками сортувально-евакуаційного шпиталю № 1091, воїнів, померлих від поранень в січні-березні 1944 р., поховали у 88 братських могилах на кладовищі Червоної Гірки. У списках похованих де-не-де замість особистих даних важко поранених воїнів значиться: «Відомості відсутні». За цією фразою стоїть трагедія «невідомого солдата» та повідомлення «пропав безвісти».

Евакуаційний шпиталь № 3801 звітував про безповоротні втрати 47 воїнів протягом 24.11.-25.12.1943 р., похованих на кладовищі Червоної Гірки. Це повідомлення містить інформацію про поховання воїнів на «міському кладовищі» та «російському кладовищі». Що малося на увазі - сказати важно, вірогідно, одне з них - старе кладовище на місці нинішньої площі Перемоги.

У квітні 1947 р. з кладовища району Червона Гірка на військово-братське кладовище перенесено останки 109 воїнів. З 5 по 10 грудня 1943 р. в сортувально-евакуаційному шпиталі № 2949 померло 11 воїнів, їх було поховано на північно-західній частині братського кладовища, яке нараховувало тоді 16 військово-братських поховань.

Отже, в 1949 р. в місті було військово-братське кладовище на вул. Героїв Украіни, військові ділянки на кладовищах в районі селища Піщане, на Червоній Гірці. П’ять братських могил лишалися біля 12-ї школи на Червоній Гірці. Значились перепохованими 1175 чол., з них 41 офіцер, чотири генерали, два Герої Радянського Союзу, три партизани.

У 1964 р. сквер біля братського кладовища на пл. Кірова електрифікували. Головний інженер міських електромереж М. Білоусов 15.06.1964 р. Доповідав голові міськвиконкому В. О. Костіну та секретарю міського комітету КП(б)У В. Блаженкову про реконструкцію низьковольтних електромереж пров. Ремісничого і зазначив, що електрифікація скверу затягується через відсутність залізобетонних опор. Для догляду та поточного ремонту пам’ятників територія кладовища у 1962 р. була закріплена за Змішторгом. У 1964 р. навколо могил був парканчик висотою 40 см і загальною довжиною 38 погонних метрів.

У квітні 1965 р. та червні 1971 р. на братське кладовище перепоховали воїнів з кладовища по вул. Монастирській (Воровського), закритого ще у травні 1953 р. (нині на його території розташований монастир). Тоді ж, у 1965 р., на братське кладовище з залізничного депо перенесли останки червоноармійців та залізничників, які загинули ще у квітні 1918 р. Меморіальна дошка на будівлі локомотивного депо називає їх прізвища.

Перепоховання воїнів проводились також з залізничного кладовища селища Юр’ївка (поміж вул. Сагайдачного (Фрунзе) та вул. Бориса Михайлова (Комінтерна), поблизу нафтобази) та кладовища на південній околиці міста. Кількість перепохованих невідома, але маємо відомості щодо двох братських могил евакошпиталю № 26. Вони знаходились за 325 м від залізничних колій: вісім воїнів померли від хвороб 8-9.03.1944 р.

Повідомлення про втрати по 116 укріпленому району Мелітополя зазначають про наявність братських могил на південній та південно-східній околицях міста.

Бої тривали, поховання - теж

Військово-братське кладовище Мелітополя - свідок втрат у боях не тільки за саме місто. У 1944 р. на військовому кладовищі перепоховали генералів 44-ї армії. Восени 1943 р. їх машина натрапила на німецькі позиції в районі Каховки.

Командуючий 44-ю армією генерал-лейтенант В. О. Хоменко та командуючий артилерією армії генерал-майор С. О. Бобков загинули. Їх поховали на кладовищі на околиці Великої Лепетихи, а згодом, після встановлення обставин загибелі та місця поховання, перепоховали в Мелітополі. На могилі кожного поклали плиту на постаменті. На одній плиті зроблено напис: «Здесь похоронен генерал-майор Бобков Семен Алексеевич, павший смертью храбрых за нашу Родину в борьбе с немецко-фашистскими захватчиками в 1943 г.»; аналогічним був напис і на другій плиті.

Командир 1179-го стрілецького полку майор Д. І. Малкін, заступник командира 347-ї Мелітопольської стрілецької дивізії підполковник А. Є. Коротков загинули в бою 21.10.1943 р. на околиці с. Данило-Іванівка. Того ж дня загинув заступник командира по політичній частині 1179-го стрілецького полку підполковник Ф.С. Титаренко. Поховані вони були в центрі міста, на території парку, з якого у 1946 р. перепоховані на братське кладовище.

Не жаліла війна й медиків. У братській могилі військових медичної служби поховано начальника медичного відділення № 2347 евакуаційного шпиталю майора медичної служби О. В. Стадницького, начальника щелеполицьової групи 29-ї окремої роти медичного посилення капітана медичної служби В. С. Зубарєва, санітара 29-ї окремої роти медичного посилення В. І. Демидова.

Герой Радянського Союзу гвардії старший лейтенант Д. Т. Прудніков, який загинув у повітряному бою в районі станції Тащенак, за списками втрат значиться похованим на станції. Однак, у 1953 р. на братському кладовищі на вул. Героїв Украіни знаходилось поховання з цементованим обеліском, металевою зіркою, портретом та написом: «Герой Советского Союза гвардии старший лейтенант Прудников Дмитрий Тихонович, рожд. 1921 г., погиб смертью храбрых 21.10.1943 в боях за освобождение Мелитополя». Цієї могили зараз немає, за рішенням генерала армії Шапошникова, 11.06.1946 р. рідні перепоховали героя на Ваганьківське кладовище Москви.

Після визволення міста фронт просувався в північно-західному та південному напрямках, у Мелітополі зосередились численні тилові підрозділи фронту (шпиталі тощо). Тож воїнів, які гинули в боях під час подальшого наступу, нерідко ховали в Мелітополі. Особливо значними виявилися втрати під час боїв за Турецький (Перекопський) вал та Нікопольський плацдарм.

126-а Горлівська стрілецька дивізія на початку листопада вийшла в район Турецького валу. В боях за прилеглі населені пункти 24-26.10.1943 р. загинули воїни 366-го стрілецького полку, яких було поховано на цивільному кладовищі Мелітополя, на північній околиці. На західній околиці міста тоді ж ховали воїнів 690-го стрілецького полку, серед яких - командир батальйону 690-го стрілецького полку старший лейтенант І. А. Бейбулатов (загинув 26.10.1943 р.). За визволення Мелітополя комбату було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Воїнів 550-го стрілецького полку та померлих у 212-му окремому медсанбаті продовжували ховати на території Піщаного

В боях за Турецький вал загинув 3.11.1943 р. капітан І. І. Сопін, командир 3-го батальйону 366-ї стрілецької дивізії. Саме його батальйон 22.10.1943 р. штурмом звільнив залізничний вокзал Мелітополя. За мужність, проявлену в боях за Донбас та визволення Мелітополя, капітан І. І. Сопін отримав звання Героя Радянського Союзу - за три доби до своєї загибелі. Його поховали на площі поблизу міського парку.

Серед похованих наприкінці 1943 р. – у 1944 р. звертає на себе увагу значна кількість командирів: командир 36-го гвардійського танкового полку гвардії майор К. І. Вітт (загинув 20.12.1943, район В. Білозерки); заступник командира по політичній частині 15-ї гвардійської механізованої бригади 4-го гвардійського механізованого корпусу гвардії підполковник В. І. Солодовніков (20.12.1943); заступник командира 10-го гвардійського стрілецького корпусу гвардії підполковник В. С. Василевський (14.01.1944); командир 37-ї гвардійської танкової бригади 2-го гвардійського механізованого корпусу 5-ї ударної армії гвардії полковник П. Ю. Корбут (поблизу Нікополя, 31.01.1944); командир 24-ї гвардійської стрілецької дивізії 10-го гвардійського стрілецького корпусу генерал-майор П. І. Саксєєв (Токмацький район, 14.01.1944 р.); начальник розвідувального відділу штабу 4-го гвардійського козачого кавалерійського корпусу гвардії підполковник В. С. Горшков (16.11.1944); начальник політичного відділу, заступник командира бригади по політичній частині 6-ї гвардійської кулеметної артилерійської бригади 2-ї гвардійської артилерійської дивізії прориву резерву Головного командування гвардії підполковник С. А. Гуня (16.03.1944); начальник 3-го відділення розвідувального відділу штабу 4 Українського фронту підполковник П.О. Колесніков (12.04.1944).

Здебільшого у документах місцем поховання вказано Мелітополь без уточнень, на якому саме кладовищі, у братській могилі чи окремо.

 Народження меморіалу

Під час 18-ї міської комсомольської конференції 23.01.1965 р. було прийнято рішення про збір коштів для створення меморіалу на братському кладовищі по вул. Кірова (Героїв України). Воно мало повністю змінити свій вигляд. Таку ініціативу висунула другий секретар міського комітету комсомолу Віра Кемал (Міневер Ідрісова). На спорудження меморіалу необхідно було 47 тис. крб. Для накопичення такої чималої суми міськком за порадою першого секретаря обкому комсомолу Г. П. Харченка у Сбербанку відкрив спецрахунок 7003. Сюди надходили внески городян за понаднормові роботи, збирання макулатури та металобрухту. Було також залучено допомогу керівників та парторгів усіх підприємств міста.

Під меморіальний комплекс було відведено ділянку 0,9 га. Перед проведенням робіт військове кладовище включало 12 братських та 32 індивідуальні могили з цегляними надгробками та дерев’яними обелісками. Реконструкція кладовища та спорудження меморіальної частини тривали протягом 1967-1973 рр.

4.11.1967 р. меморіальний комплекс було урочисто відкрито. Він збудований за проектами скульпторів Київського художнього фонду А. С. Фуженка, М. Я. Грицюка, Ю. Л. Синькевича, архітекторів А. О. Сницарева, О. К. Стукалова, Ю. А. Чеканюка. Цей комплекс став одним з перших в Україні військових меморіалів, виконаних з каменю, автори проекту висувалися на республіканську премію.

В архітектурно-просторовому плані військове кладовище складається з трьох симетрично розташованих частин, основні меморіальні споруди розташовані по лінії центральної алеї. На вході до комплексу танк Т-70. Під час реконструкції військового кладовища цегляний постамент під танком замінили на гранітний. Металева меморіальна дошка на постаменті згодом замінена на мармурову. Два пілони з інкерманського каменю, що здіймаються вгору на 11 м, утворюють вхід до середньої площадки комплексу. На бічних сторонах пілонів рельєфні зображення трьох воїнів. У касках та зі зброєю за плечима, вони несуть свою вічну варту. В центрі площадки встановлено гранітну композицію - «плачучий камінь». За спогадами М. Ідрісової, композиція мала символізувати скорботу за загиблими, передану за допомогою сльози, що капає. Для цього до неї була підведена вода та зроблено жолоб. Однак невдовзі перед жолобом встановили зірку для «вічного вогню». Щоправда, зараз його запалюють лише на великі свята.

Некропольну частину військового кладовища відокремлюють два «сплячі воїни» - залізобетонні, оковані алюмінієм скульптури танкіста та піхотинця, які зі зброєю в руках заснули вічним сном. Внаслідок впорядкування поховань та проведених перепоховань, на братському кладовищі стало 48 могил: шість братських могил радянських воїнів, 40 одиночних поховань, братська могила червоноармійців часів громадянської війни і братська могила партизан.

Територія братських та індивідуальних поховань складається з трьох ділянок, розділених доріжками на п’ять рядів. В ході реконструкції цегляні обеліски на трьох братських могилах замінили стальними. На інших могилах встановлені бетонні надгробки з гранітними меморіальними плитами, на яких увічнено імена воїнів. У 1975 р. три братські могили об’єднали в одну, поряд з якою спорудили стелу з алюмінієвими меморіальними дошками. З братської могили № 2 в індивідуальні перепоховано Героїв Радянського Союзу К. Абдалієва, А. М. Зіндельса, В. А. Сухова, на їх могилах встановлені надгробні плити.

Центральна композиція - двофігурна скульптурна група «Скорботна мати», розташована за братськими могилами, на одній лінії з танком. Скульптури матері та молодої жінки, що схилила голову їй на плече, відображають невимовний сум за загиблими воїнами. На меморіальній пам’ятній стіні закріплено цитату поеми «Реквієм» Р. Рождественського.

Зміни тривають

Наступні реставраційні роботи на братському кладовищі здійснювали 1990 р. У 2001 р. пошукова група «Відродження» виявила останки 80 радянських солдатів. У братську могилу військового кладовища перенесено останки 32 воїнів, перепоховання решти провели в с. Мордвинівка до річниці визволення району.

Сучасний вигляд військове кладовище отримало після реконструкції 2008 р. До 65-річчя Перемоги на братському кладовищі замість алюмінієвих меморіальних плит зробили гранітні. На них увічнено прізвища більше чотирьох тисяч полеглих воїнів, замінено пам’ятну стіну за братськими могилами, вимощено тротуарні доріжки та впорядковано територію.

Внаслідок усіх змін зараз поховання розташовані таким чином. У першому ряду 16 меморіальних плит з сірого граніту: одна пам’ятна на початку ряду та 15 намогильних. З них: одна братська могила періоду громадянської війни, братська могила трьох партизан, могила невідомого солдата, могили Героїв Радянського Союзу В. А. Сухова, І. І. Сопіна, П. Ю. Корбута, К. Абдалієва, А. М. Зіндельса та ще сім одиночних поховань.

На центральній клумбовій ділянці розташовані в два ряди 18 поховань з намогильними плитами та дві пам’ятні плити з написами. В другому ряду - вісім індивідуальних поховань та братська могила трьох військових медичної служби поряд з пам’ятною плитою наприкінці ряду. В третьому ряду дев’ять індивідуальних поховань та пам’ятна плита, на початку ряду - могила Героя Радянського Союзу М. І. Фролова. В четвертому ряду 13 поховань, в т. ч. могила Героя Радянського Союзу І. А. Бейбулатова на початку ряду та дві братські могили (5 і 6 в ряду). Крайній правий ряд складають дві братські могили, на яких встановлені плити з меморіальними дошками. На братській могилі ліворуч - 138 меморіальних дощок (три ряди по 46 дощок, червоний граніт) з прізвищами 2257 похованих воїнів. На братській могилі праворуч - 138 меморіальних дощок (три ряди по 46 дощок, червоний граніт) з прізвищами 2179 похованих воїнів. За братськими могилами є стіна пам’яті з червоного граніту.

На згадку про проведення реконструкції у 2008 р. на алеї, що веде до військового кладовища, встановлено пам’ятний гранітний камінь з меморіальною дошкою.

Про пам’ять та пошану до воїнів, які загинули при визволенні міста, свідчить впорядкованість та доглянутість території військового кладовища. Ділянки з похованнями озеленені бузком та берізками. За огорожею тягнуться до неба високі тополі. Вздовж алеї, на якій встановлено танк, розкинули пухнасті крони канадські ялинки, під листяними деревами встановлено лавочки.

Військове кладовище стало місцем пам’яті та складовою культури мелітопольців. Щорічно до днів Перемоги та визволення міста тут проводяться урочисті заходи, мітинги-реквієми, покладання квітів.

Отже, закладене у 1943-1944 рр. військово-братське кладовище Мелітополя зазнало значних змін і перетворень. Внаслідок перепоховань воїнів, які проводились з території всього міста та з-за його меж, воно стало місцем поховання більше чотирьох тисяч визволителів. Реконструкції 1967 р. та 2008 р. створили меморіальну складову. Завдяки вдалому архітектурно-скульптурному рішенню, військово-братське кладовище Мелітополя стало прикладом поєднання пам’яті місця та пам’яті монумента. За прізвищами воїнів, нанесеними на гранітні плити, навіки застигла війна. В кожному з імен закарбовано особисту трагедію людини, спільну трагедію народу та заповіт людству, висловлений на меморіальній стіні рядками Р. Рождественського: «Помните! Через века, через года, - помните!...» та втілений у слогані «Ніколи знову».

Оксана ВАР’ЯН

Стаття була опублікована у № 5 Мелітопольського краєзнавчого журналу.

Имя:
Ваш комментарий:

Похожие новости: