Комунікація здорового чиновника: чому у зверненні до держоргану "пан" – це ви?

Просмотров: 638
6 сентября 2018 15:20
Комунікація здорового чиновника: чому у зверненні до держоргану пан – це ви? фото
Згадайте вашу останню комунікацію з державним органом. Будь-яким. Ви звертались по дублікат важливого документа? Хотіли потрапити на особистий прийом до високопоставленого чиновника? Подавали скаргу до міністерства? Можливо, звертались до суду? Або хотіли отримати паспорт? Передає Катерина Смачило на сайті Цензор.НЕТ

І які враження? Чиновнику було не до вас? Панянка у віконці цокала язиком і, замість консультації, яку мала б надати, закочувала очі до лоба? Людина, відповідальна за прийом документів, змусила на себе чекати в той час, коли мала б вас обслуговувати? Так, так. Обслуговувати. Я не буду боятися цього слова в контексті виконання обов’язків держави перед її громадянами. Тобто перед тими, хто сплачує податки й де-факто утримує всю чиновницьку машину. Адже, за великим рахунком, уряд і все похідне – це персонал для обслуговування країни. Це люди, завдання яких – забезпечити нормальне функціонування закладів охорони здоров’я, юстиції, інфраструктури, освіти.

Повернімось до зневажливого ставлення, яке все ще масово трапляється в нашій країні. І ні, цей блог не про зраду. Навпаки. Про ті ментальні моменти в наших головах і свідомості, з якими треба працювати. Є прекрасні ЦНАПи (можливо, не всі, але це про власний досвід), спілкуватися з працівниками яких – одне задоволення.

Але все ж про незручності, що досі масово переслідують наше суспільство. А що робили ви, коли чиновники поводились, м’яко кажучи, незаконно та зневажливо не виконували своїх обов’язків стосовно вас? Толерантно терпіли, бо від цих людей щось залежить? Якщо ж відповідь ствердна, то терпіти нам із вами ще довго. Бо, за моїми власними спостереженнями, в нас просто вкоренився ген ситуативного приниження перед посадовцями. І це стосується не лише населення, але й самих працівників таких структур.

Я мала досвід супроводу чиновників національного рівня в робочих поїздках до регіонів, на різноманітні публічні заходи та масові зустрічі з підлеглими. Усе це зазвичай нагадує фарс. Легкий комедійний фарс у стилі "царя". Також зазначу, що левова частка прогресивних посадовців такого ставлення до себе НЕ вимагає. Не вимагає, але все одно отримує.

Хоча є й винятки. Пригадую, як два місяці мені довелося попрацювати з одним локальним маленьким чиновничком (далі в нас нічого не склалося). Хлопчина відпускав людей із робочого місця в державній структурі не за графіком, а за власним бажанням. Декому доводилось особисто заходити до кабінету на так званий уклін. Відзвітувати, похвалити царя й лише тоді піти. Прохання до підлеглих, що не стосувалися їхніх безпосередніх обов’язків, траплялись теж. І найабсурдніше, що всіх це влаштовувало.

Алгоритм працював так: керівник принижує підлеглих, а підлеглі намагаються виплеснути свій негатив на громадян, які до них звертаються. Тобто в результаті ми маємо щось спільне з "комплексом фахтера". Ну, або ж із ще одними неприємним моментом, що називається "радянський викладач в університеті зі студентом". Перший – завжди правий й може нехтувати усіма писаними й неписаними правилами. Другий – не має права на непокору і вияв власного "я". Ну, або ж – відрахування.

Чому так склалося?

Ймовірно, причина криється в історичних моментах, системних утисках протягом десятиріч; радянська деспотія, яка привчила до того, що від представника влади, держави, вищого навчального закладу дійсно щось критично залежить. Саме таке минуле привчило нас носити цукерки, платити хабарі й "гнутися" просто за те, що людина робить свою роботу. За яку ж ми з вами платимо, між іншим. Офіційно. З податків.

Мізерна заробітна плата

Питання філософське й відносне. Наразі заробітні плати державних менеджерів впевнено крокують до позначки адекватні й конкурентоспроможні з приватним сектором. То чому ми не можемо вимагати від них такої ж продуктивності й, врешті-решт, якісного сервісу? Хоча заробітна плата працівників не центральних органів влади дійсно потребує покращення. Але все ж це не може фактором поганого відношення до своїх службових обов’язків.

Критичне навантаження


За статистикою, яка вільно гуляє в Гуглі, українські державні службовці не є перенавантаженими. За даними 2017 року, у нас на одного чиновника припадає 170 громадян. Для прикладу у США - на 1 чиновника припадає 147 громадян, у Франції – 190.

Що змінити?

В першу чергу – відношення до себе.

І завдання кожного, хто звертається до державного органу, або ж навіть кожного підлеглого – викоренити цей рабський ген. Починаючи з рівня взаємодії "учень – учитель", далі продовжити на рівні "викладач – студент" і нарешті дійти до адекватної прогресивної взаємодії рівня "чиновник – громадянин".

Рецепт простий – не мовчати й не дозволяти себе ображати. Тим паче, деспотія минула, соціальні мережі розквітнули, українці проявили можливість й волю гуртуватися та врешті досягати свого. Адже підлеглий міністерства X, що очевидно не бажає виконувати свою роботу вартий того, щоб міністр X про нього знав? Чи не так? Не грамотами ж єдиними. Суспільний розголос – могутня сила. Особливо в інформаційну еру.

А ще краще – почати з... дітей. Навчіть їх відстоювати позицію, не боятись вимагати правди й справедливого відношення. З дитячого садочка й школи. І тоді майбутні покоління з нашими чиновницько-державницькими проблемами однозначно стикатися не будуть.

Мені особисто довелося попрацювати державним службовцем, і з цим досвідом моє переконання лише вкоренилося й зміцнилося. Адже в самому словосполученні "державний службовець" прописане головне покликання – служити. І ми маємо повне моральне право цього вимагати. Й ми маємо повне моральне право цього вимагати. Ба більше, маємо обов’язок це робити.

Источник: Цензор.НЕТ
Имя:
Ваш комментарий:

дух
6 сентября 2018 г. (16:22)
Вдыхаю запах общей гнили. уснуло сердце сердце спит
Душа прострелена на вылет. ядром накопленных обид
Еще как будто бы живу . еще кому то вроде верю 
Один стою я на краю .  опять за  замкнотою дверью. 
Роняет желтую листву забытый тополь в старом сквере
Мятежный ветер спины гнутся . все тяжелей житейский груз 
О Боже как бы не свихнуться в стране немыслимых обуз
Здесь люди превратились в тени . кто нищ а кто без меры сыт
Мелькают годы как минуты и не успеешь оглянуться 
Как вдруг застынешь у креста
 Беспощадна суета засасывает в омут быта. и все опять кругом забыто  

Похожие новости: