"Abba була таким брудним словом". Як перемога попгурту на Євробаченні в 1974 році розділила Швецію

50 років тому шведський гурт Abba з тріумфом переміг на Євробаченні. Але ця перемога мала гіркий присмак для музикантів, показує новий документальний фільм.

Минуло 50 років з тих пір, як Abba вийшла на сцену пісенного конкурсу – вся в атласі, з блискітками і в сріблястих черевиках – і прийшла до перемоги зі своєю піснею Waterloo.

Неймовірною удачою стало те, що цього року конкурс теж проходив у Швеції, створивши умови для блискучого святкування найбільшого музичного експорту країни. Організатори подякували Abba за Waterloo, яку виконали три попередні переможниці конкурсу: Шарлотта Перреллі, Карола та Кончіта Вурст.

Історія двох мам, завдяки яким з'явилася пісня "Стефанія"

Легендарна четвірка - Агнета Фельтског, Бйорн Ульвеус, Бенні Андерссон і Ані-Фрід "Фріда" Лінгстад – не вийшли на сцену в Мальме. Минулого року Бйорн і Бенні відкинули ідею возз’єднання для участі в конкурсі, група не виступала разом понад 40 років.

На щастя фанатів, вони побачили гурт хоч би у формі цифрових аватарів, які викликали захоплення у сотень тисяч на віртуальному концерті Abba Voyage в Лондоні.

Зрештою, жоден інший переможець Євробачення не наблизився до успіху Abba, яка після перемоги на конкурсі в 1974 році продала 385 мільйонів записів і стала однією з найуспішніших груп усіх часів.

Недавно відкрита пам’ятна табличка на Brighton Dome позначає місце, де Abba "почала свою кар’єру після перемоги на 19-му пісенному конкурсі Євробачення".

Але, як показує новий документальний фільм, ця перемога мала гіркий присмак, заклавши початок важкої боротьби за те, щоб музику легендарної четвірки сприймали серйозно.

"Міфологія навколо Abba стала дуже сильною, їм судилося стати зірками", - каже BBC Джеймс Роган, режисер фільму "Abba: Попри все", який оснований на рідкісних архівних кадрах і інтерв’ю.

"Євробачення стало важливою віхою на шляху до слави, але після перемоги вони відразу зіткнулися з великими труднощами", - каже Роган.

Гурт сформувався в 1972 році та безуспішно намагався потрапити на Євробачення в 1973 році з піснею Ring Ring. Розглядаючи конкурс як квиток до успіху за межами Швеції, наступного року Abba зробила все можливе, написавши Waterloo спеціально для Євробачення.

Це окупилося. Abba не тільки перемогла на конкурсі в Брайтоні, їхній сингл Waterloo став номером один у Великій Британії (хоч і отримав нуль балів від британського журі) і очолив чарти по всій Європі.

Проте у фільмі Бенні Андерсон згадав, як Велика Британія спочатку вважала їх "досить блідими". Їм сказали: "Навіть якщо пісня була номером один в Англії, якщо ти учасник Євробачення, потім ти мертвий"

На радіо музику гурту брали неохоче, і минуло більш ніж 18 місяців, перш ніж з'явився ще один їхній суперхіт Mamma Mia.

Євробачення виявилося палкою з двома кінцями. Вбрання, якими би казковими вони не були, їм не допомогли. "Нас не сприйняли всерйоз, думаю, через те, що ми носили такий дивний одяг", - каже Бйорн. "Це був кітч… ми дуже страждали через це".

Реакція у Швеції

Та саме в своїй рідній країні Abba, яка поділилася своєю назвою зі шведським брендом маринованого оселедця, зіштовхнулася з найбільшою ворожістю.

Архівні кадри в документальному фільмі показують, як шведів питають, що вони думають про гурт. "Вони занадто комерційні", - відповідає один чоловік. "Тільки попсу співають", - каже жінка.

Багато хто вважав, що гурт створили суто для того, щоб заробляти гроші. До того, як приєднатися до Abba, Бйорн і Бенні виступали у популярних фольклорних групах, тоді як Агнета і Фріда були успішні самі по собі. "А потім вони об’єдналися в такій блискучій гламурній жувальній поп-формації", - каже Роган.

Інша проблема полягала в тому, що, згідно з правилами Євробачення, Швеція мала прийняти конкурс через рік після перемоги Abba. "Той факт, що вони перемогли, означав, що (суспільний мовник - Ред.) SVT мав фінансувати Євробачення", - каже Роган.

"Музична культура, яка вважала себе автентичною та ніби народною, раптом побачила, що фінансування її проектів закінчилося, і Євробачення все це висмоктало", - пояснює він.

Лівий рух під назвою Progg, який був проти комерціалізації музики, протестував проти проведення конкурсу в Швеції, і 200 тисяч людей вийшли на вулиці Стокгольма.

У вечір, коли у Стокгольмі проходило шоу, на іншому кінці міста відбувався фестиваль альтернативної музики. "Був якийсь прогресивний рух, який вважав Abba антихристами", - каже Бйорн.

Протести були такі сильні, що в 1976 році, на наступний рік після проведення конкурсу вдома, Швеція вирішила взагалі не брати участь у конкурсі.

Багатьох людей також розлютило те, що Abba були вочевидь аполітичними.

"Ми були засмученим поколінням", - пояснює в документальному фільмі Міхаель Віге, співак шведської групи Hoola Bandoola Band. "Ми були засмучені системою апартеїду, засмучені військовими переворотами в Латинській Америці, засмучені війнами в Південно-Східній Азії. І ми були засмучені тим, що Abba не засмучувалася".

Усе це означало, що хоч у групи все було добре в комерційному плані, Abba була таким собі брудним словом у музичній спільноті Швеції.

"Вони продавали багато платівок та були надзвичайно популярні, - каже Роган. - Але ці платівки потім ховали на полицях. А деяких музикантів, які з ними грали, заносили в чорний список".

Подібний музичний снобізм переслідував їх довгі роки не тільки у Швеції, а і у всьому світі. Хоча Abba робили хіт за хітом, преса продовжувала ставитися до них насторожено. У газетних вирізках, які показали у фільмі, були такі рядки: "Ми зустріли ворога, і це – вони".

Озираючись на старі записи інтерв’ю, Роган шокований тим, наскільки зневажливими були деякі репортери.

"Якби у вас була можливість поговорити з Бенні та Бйорном відразу після того, як вони написали SOS і Knowing Me, Knowing You, чи питали би ви: "А наскільки погані ваші тексти? Вам подобається їх грати? Хіба за великим рахунком це не одне й те саме?"

На обличчях музикантів часто було видно розчарування. "Надзвичайним є те, що ці четверо винаходили звук, - каже Роган. - Вони створювали деякі методи, які могли би підживити шведську музичну індустрію".

Не тільки преса сумнівалася щодо Abba. Підйом гурту збігся з появою панку, руху, який повністю суперечить блискучому поп-образу цієї четвірки. І коли Abba вийшла з дискоальбомом Voulez-Vous у 1979 році, рух Disco Sucks ("Диско - відстій" - Ред.) саме намагався зруйнувати цей жанр.

Як написав Джефф Твіді з гурту Wilco в есе про свою любов до суперхіта Abba Dancing Queen для The New York Times: "Як дитина, яка любила панк-рок, (Dancing Queen – Ред.) була розташована глибоко на території ворога, на перетині попмузики та диско".

І все ж так само, як і у випадку з Твіді, мелодія Dancing Queen і виявилася непереборною навіть для найзавзятіших панк-рокерів. У документальному фільмі з’ясовується, що коли The Sex Pistols були в турі, ця касета постійно була в них на повторі.

Насправді багато рок-музикантів були фанатами Abba.

У 1979 році на суперуспішному концерті гурту на Вемблі-арені в Лондоні учасники Led Zeppelin і The Who сиділи у VIP-зоні. Піт Таунсенд, лідер The Who, назвав SOS "найкращою поп-піснею, яка коли-небудь була написана".

Ця пісня була улюбленою і в Джона Леннона. "Думаю, музиканти сприйняли те, що робить Abba, швидше, ніж критики", - каже Роган.

До того часу, як Abba випустила альбом Super Trouper в 1980 році, критики нарешті почали оцінювати їхні навички писати пісні. Такі хіти, як The Winner Takes it All, що, як вважають, були натхненні розлученням Бйорна та Агнети, втілювали те, що гурт робив найкраще - поєднував емоційно нищівні тексти з мелодіями, що викликають звикання.

Саме це глибоке почуття меланхолії – те, що Бенні одного разу приписав походженню з частини світу, де сонце майже зникає на два місяці, а сніг падає майже півроку – стало визначати їх звучання.

У фрагменті документального фільму інтерв’юер питає Агнету і Фріду, чи вони щасливі. "Іноді, іноді ні", - каже Фріда. "Життя йде вгору і вниз", - додає Агнета.

Ця здатність відображати як мрії, так і життєві розчарування була суперсилою для написання пісень Abba.

Гурт розпався в 1982 році після розлучення обох пар. Але кінець гурту став тільки початком феномена Abba. У 1992 році вони випустили збірник найкращих хітів Abba Gold – другий за продажами альбом усіх часів у Великій Британії. У 1999 році дебютував мюзикл "Мамма міа!", оснований на їхніх піснях, який теж став хітом.

Віртуальна концертна резиденція Abba в Лондоні за перший рік існування мала надзвичайний успіх і принесла 178 мільйонів фунтів стерлінгів.

Але навіть більше, ніж комерційний успіх, вони досягли того, що так довго їм не давалося – поваги до себе як до авторів пісень і визнання їхнього величезного впливу на поп-музику.

"Уся ця рання критика більш-менш розтанула, а музика залишилася, - каже Роган. – І музика – це свого роду культурна сила".

Що стосується Швеції, то країна, яка колись мала труднощі з комерціалізацією музики, за іронією долі стала чимось на кшталт електростанції для попмузики.

Такі шведські продюсери, як Мак Мартін, створюють хіти для Брітні Спірс, Тейлор Свіфт і Кеті Перрі.

І все почалося з Abba.

"У Швеції з Abba стосунки на рівні любові та ненависті одночасно, але я думаю, що тепер їх прийняли як частину своїх культурних налаштувань", - каже Роган.

Чи думає він, що тепер, 50 років потому, легендарна четвірка з ніжністю оглядається на свою славу на Євробаченні, незважаючи на тягар, який вона їм принесла?

"Я вважаю, що Abba - прагматики. Це було прагматичне рішення піти на Євробачення, тому що це була єдина платформа, яка могла вивести їх у англомовний світ музики такого рівня. Тож я думаю, що в цьому сенсі вони не шкодують".