Конституційний суд засекретив інформацію про статки чиновників?

Добавить новость


28 Января 2012 15:45 | Просмотров: 445  1.

Своїм рішенням КС постановив, що “збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди… є втручанням у її особисте та сімейне життя і допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини”. А “конфіденційною” інформацією служителі Феміди назвали “будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї…”

Кого захищає рішення Конституційного суду і як воно корелюється з законом про доступ до публічної інформації?

Вікторія Сюмар, медіа-експерт, виконавчий директор Інституту масової інформації:

ЦЕ СУТТЄВИЙ КРОК НАЗАД У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРОЗОРОСТІ ВЛАДИ

У демократичному світі є таке поняття, як суспільний інтерес. Суспільний інтерес стосується передусім бюджетних або громадських грошей. Звісно, право людини на конфіденційність, на приватну інформацію цінується високо, але суспільний інтерес превалює.

Очевидно, що суспільний інтерес до питання майнових статків як чиновників і політиків (які живуть за рахунок платників податків), так і членів їхніх родин (а ми знаємо, що в Україні дуже часто все майно переписують на членів сімей), надзвичайно високий, і він прямо стосується бюджетних витрат власне громади і питань корупції.

Звісно, це рішення не корелюється з законом про доступ до публічної інформації.

Це рішення – суттєвий крок назад у сенсі більшої прозорості органів влади, їхньої відкритості, підзвітності суспільству. Також це суттєвий крок назад у тому, що називається “боротьбою з корупцією”.

Це рішення захищає чиновників. У нас тепер модно зводити паркани. Рішення Конституційного суду також зводить паркан. І не просто залізні грати, а суцільний паркан, який закриває від людей окремий клас чиновників і виводить їх по інший бік цього паркану. І це може призвести до небезпечних наслідків. Коли такі паркани дуже різко зводять, то часто виникає велике бажання їх зносити.

Ми знаємо про велике незадоволення законом про доступ до публічної інформації з боку різних чиновників, навіть найвищого ґатунку. Я писала про бажання Володимира Литвина, який проводив спеціальні наради, ввести зміни до закону. Та оскільки влада скрізь задекларувала, що цей закон є її величезним успіхом на шляху демократії, то ніхто не наважився взяти на себе функцію вносити зміни: ні президент, ні депутати. Бо це б означало – відразу потрапити під шалену критику.

Тому все було зроблено руками суду, як у нас останнім часом і відбувається. І це дуже прикро, бо виникає багато запитань. В першу чергу, щодо незалежності судової гілки влади. Адже в цьому значно більше переймаються обслуговуванням інтересів чиновників, ніж інтересами громади, суспільства і правами людини.

Олена Бондаренко, народний депутат, ПР:

РІШЕННЯ КС – ЦЕ СВОЄРІДНЕ НАГАДУВАННЯ ВСІМ, ХТО ЗАБУВ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Коли зараз свідомо чи не свідомо починають говорити, що рішення КС захищає тільки чиновника, то забувають, що воно захищає будь-якого громадянина, незалежно від професії, віку, кольору шкіри тощо. Виділяти в особливу когорту чиновників як людей, які цим рішенням можуть прикритися, не варто. Цим рішенням може прикритися будь-хто.

У законі про доступ до публічної інформації, який дуже схвально був прийнятий і журналістами, і експертами, і всіма нашими зарубіжними партнерами й критиками, ідеально витримано баланс між правом журналіста на професію, правом доступу до публічної інформації і дотриманням громадянського права на особисту конфіденційність. Там чітко розділено: є публічне, а є особисте.

Права журналіста закінчуються рівно там, де починаються права будь-якого громадянина.

Відкритість – це право людини. Якщо чиновник хоче бути більш відкритим – хай буде. Не хоче – це теж його право. Але люди, котрі йдуть у політику, прекрасно розуміють, що повинні привідчиняти двері для знайомства з собою і своєю родиною, щоб в них побачили людину, щоб їх сприймали не тільки логічно, а й емоційно. Це нормально. Закон про доступ до публічної інформації так само говорить про те, що у чиновника апріорі менше імунітету на особисте життя. З цим сперечатися абсурдно.

Щодо доходів і видатків... Чиновники й люди на виборних посадах зобов’язані декларувати свої доходи. Що вони й роблять. У них уже немає імунітету порівняно зі звичайною людиною, яка декларацію не здає.

Той, хто не читав закон про доступ до публічної інформації, зараз даватиме некомпетентні оцінки про нібито якусь “загрозу”, яку несе це рішення КС. Я як автор закону про доступ до публічної інформації, яка провела достатньо багато часу в робочих групах і пам’ятаю його практично постатейно, можу сказати, що рішення Конституційного суду повністю кореспондується з тими демократичним нормами, які в цей закон внесено. Рішення КС також повністю лягає в постулати закону про захист персональних даних.

Мені здається, що рішення КС – це ще своєрідне нагадування всім, хто забув про таку норму, як відповідальність. Що окрім прав, є відповідальність за інформацію, яку ти поширюєш. І це стосується не тільки журналістів.

Це проєвропейських шлях, коли пліч-о-пліч ідуть права й відповідальність. Тому що коли є тільки права – це перетворюється в анархію, і тоді виникає правило сильного: хто сильний – той і правий.

Тетяна Монтян, адвокат:

ПІДОЗРЮЮ, ЩО В ЗАКОН ПРО ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ БУДУТЬ ВНЕСЕНІ ЗМІНИ

Це дуже негативне рішення.

Його прийняли, щоб занадто цікаві журналісти не пхали свого носа в статки наших чиновників, які живуть за рахунок суспільства і не співвідносили їх фактичну зарплатню з їхніми справжніми статками. Тому що в суспільства можуть виникнути запитання, як людина з зарплатнею в “три копійки” може так розкішно жити, як живуть наші чиновники.

Кожен, хто живе за рахунок бюджету, а це стосується абсолютно всіх чиновників, зобов’язаний звітувати перед суспільством, як він живе, які у нього статки і де він узяв гроші.

Я вважаю, що вся інформація про майнові права має бути абсолютно вільною, як це прийнято в усьому цивілізаційному світі.

Щодо Конституційного суду, то хіба якісь суперечності його колись зупиняли?

Рішення КС має найвищий статус у ієрархії нормативних актів, і тому журналісти муситимуть ним керуватися. Підозрюю, що в закон про доступ до публічної інформації у зв’язку з цим рішенням КС будуть внесені відповідні зміни.

Денис Іванеско, керівник головного управління забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації президента України:

РІШЕННЯ КС НЕ ЗВУЖУЄ ПРАВО ГРОМАДЯН НА ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Рішення Конституційного суду жодним чином не звужує змісту норм закону “Про доступ до публічної інформації” щодо визначення конфіденційної інформації, а лише уточнює його. Громадяни, як і раніше, мають право користуватися як пасивним доступом, так і активним. Тобто – знайомитися з рішенням влади на сайтах чи отримувати її за запитами.

Чого остерігаються журналісти й правозахисники? Що вони більше не побачать інформації про доходи чиновників? Це не так.

З 1 січня діє ініційований Віктором Януковичем Закон «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні». Він вимагає від держслужбовців щорічно подавати декларацію про майно, доходи, витрати й зобов’язання фінансового характеру за минулий рік, а від високопосадовців – ще й оприлюднювати ці декларації. Відтепер держслужбовці мають розписувати свої витрати (понад 150 тисяч грн.). Тобто обсяг інформації про те, як живуть люди, яких держава найняла на роботу, не зменшиться, а зросте.

Закон «Про доступ до публічної інформації» регулює відносини доступу до публічної інформації. Тобто до інформації, створеної чиновниками за державні кошти під час своєї роботи. А рішення КСУ стосується іншої сфери – приватного життя.

За законом, до конфіденційної інформації про особу належать дані про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, адреса, дата й місце народження.

Якщо проаналізувати понад 2200 запитів, які надходили до Адміністрації президента за 8 місяців роботи Закону «Про доступ…», то зі згаданих сфер зацікавленість журналістів і громадян викликали лише дві: сімейний стан і адреса. Тобто запитували про членів сім’ї державних службовців і місце їх проживання. Рішення Конституційного суду не змінило підходів до надання інформації з цих питань.

І до рішення КСУ в Конституції України була стаття 32, яка забороняє втручання в приватне життя громадян та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Чи було потрібне рішення КС? Так. Тепер інформація про особисте й сімейне життя офіційно відноситься до конфіденційної інформації про особу.

Чи припинять газети писати про дружин і дітей публічних осіб? Ні. І публічні особи свідомі того, що їхнє життя викликає набагато більше зацікавленості, що вого становить більший суспільний інтерес, ніж життя інших громадян. Чи позбавляє це публічних осіб «права на приватність» у розумінні цього права як «права особи жити своїм особистим життям з мінімальним стороннім втручанням» (стаття 8 Європейської конвенції з прав людини та резолюції 428 Консультативної Асамблеї Ради Європи)? Ні, не позбавляє, що й підтвердив Конституційний суд.

Хочу навести доречну цитату з Резолюції ПАРЄ: «Часто через однобічну інтерпретацію права на свободу слова і самовираження, яке гарантоване статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, медіа порушують приватність людей, посилаючись на те, що їхні читачі мають право знати все про публічних осіб».

Ця цитата, як на мене, дає розуміння, що рішення Конституційного суду відповідає європейській практиці щодо необхідності розмежувати дві свободи: свободи слова і свободи приватного життя й жодним чином не обмежує доступ громадян до публічної інформації.

Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ:

ЦЕ РІШЕННЯ МОЖУТЬ ВИКОРИСТАТИ ДЛЯ КОНСЕРВУВАННЯ КОРУПЦІЇ

Мені здається, це рішення ініційоване для того, щоб дати можливість недобросовісному чиновнику чи політику-корупціонеру приховувати від громадськості свої доходи або іншу інформацію, яка може йому зашкодити.

Ця проблема не нова з точки зору права. У нас у 1997 році було рішення КС у справі Устименка. І вже тоді Конституційний суд дав дуже широке визначення конфіденційної інформації. Наприклад, що до конфіденційної відноситься ім’я та прізвище особи. Тобто за логікою того рішення виходило, що ми не можемо навіть називати ім’я й прізвище людини без її згоди. Але на практиці це рішення в такому жорсткому вигляді ніколи не застосовувалося. Я дуже сподіваюся, що й це рішення КС не використовуватиметься в повній мірі.

Таке широке визначення конфіденційної інформації, яке ми почули, також розходиться з практикою Ради Європи і Європейського суду з прав людини. Європейська позиція в цьому питанні дуже проста: кожна держава має захищати приватне життя своїх громадян, але в публічної особи, політика – права на приватність набагато вужчі, ніж у звичайного громадянина. І якщо ми хочемо бути цивілізованою європейською країною у XXI столітті, то маємо так само підходити до питання приватності.

Україна знаходиться в десятці найбільш корумпованих держав світу. І я дуже побоююся, що це рішення КС буде використано для того, щоб законсервувати систему корупції, яка роз’їдає Україну.

Ми чекаємо на повний текст рішення КС. Будемо його уважно читати й стежити за тим, щоб воно не було використано для прикривання корупції в Україні.

Наша Конституція говорить, що конфіденційна інформація може розголошуватися без згоди людини, якщо це робиться в інтересах національної безпеки, а також в інтересах прав людини. Право людини на інформацію – це одне з основоположних прав. І думаю, що в кожному конкретному випадку, як і раніше, журналістові треба буде зіставити, що важливіше: право на приватне життя чи право суспільства знати.

Опитувала Анна Ященко


 
 


 

Версия для печати
Loading...